Свого часу Пол Вошер допоміг мені побачити одну дуже важливу істину у Святому Письмі. Він розповідає, як на початку свого знайомства з християнською вірою вперше читав Біблію і натрапив на слова псалма: «Чоловік бо – дні його, немов билина: квітне, мов квітка в полі. Потягне над ним вітер, і його немає, і місце, де він був, його не впізнає вже більше». Ці слова його обурили й він закрив книгу.
Погодьтеся, наведена картина виглядає й справді досить депресивною і невтішною. Але вгамувавши емоції, він знову відкрив Писання і продовжив читати з того місця, на якому обірвав читання: «Милість же Господня від віку й до віку над тими, що Його бояться; і справедливість Його над дітьми дітей тих, що бережуть Його союз і про заповіді Його пам’ятають, щоб їх виконувати» (Пс. 102/103:15-18). О, алілуя! Надія все-таки є! І вона у Божій любові! В Його вірності та милосерді!
Урок простий: все мине. Як тінь, як пара, як сон. Буквально все. Єдине, що перебуватиме завжди − це Божа любов. А це означає, що також і кожен, над ким ця любов перебуває, ніколи не кане у Лету. Ось таємниця вічного життя. Як сказав колись католицький філософ Габріель Марсель: «Сказати комусь “Я тебе люблю” − означає сказати “Ти ніколи не помреш”». Так ось, сказати отак по-справжньому може тільки Бог! Тому що тільки Його любов є досконалою і вічною на всі сто!
Читайте також:
Саме ця істина дає мені жити і не впасти у відчай. Саме про цю істину ми щодня говоримо в своїй сім’ї. Саме цю істину я хочу передати своїм дітям. Саме про цю істину церква повинна звіщати сучасному світові. Саме ця істина є серцевиною євангельської віри. Божа любов, яка ніколи не переминає. І щасливий той, над ким вона перебуває!
