Блог Андрія Савича

Як спасти свій шлюб?

Засновано на реальній історії

Багато років ми з дружиною переживали труднощі. Чим довше ми були у шлюбі, тим більше ставали помітними наші відмінності, які дратували обох, і це був яскравий випадок того, коли, як кажуть, «не зійшлися характерами».

З часом наш шлюб взагалі почав тріщати по швах і розриватися, як мотузка. Нам стало настільки складно жити разом, що кожну поїздку у відрядження я сприймав як віддушину та відпочинок. Наші суперечки ставали все частішими та голоснішими, біль від них все гострішим, а мирне життя здавалося неможливим. Я не бачив нашого спільного життя і думки про розлучення все частіше з’являлися в моїй голові.

Одного дня після повернення з роботи у нас відбулося чергове непорозуміння, яке переросло в страшну суперечку. Я залишився сам і був дуже злий. Можна сказати, що я дійшов до точки кипіння і саме тоді я по-особливому звернувся до Бога. Не знаю, чи можна це взагалі назвати молитвою. Це був крик душі і я скоріше «наїхав» на Бога. Я кричав до Бога, бо мій шлюб не влаштовував мене. Як би я не ненавидів розлучення, але я більше не міг і не хотів так жити. Я не міг зрозуміти, чому все так складно. Чому нам так важко бути разом? Навіщо я взагалі одружився з тою, хто так сильно відрізняється від мене? Невже їй так важко змінитися і почати робити те, про що я її прошу? Я гірко плакав, жаліючись Богу і виливаючи Йому всі свої почуття і образи. Коли сили залишили мене, я сів зломлений на підлогу і в глибині мого відчаю до мене прийшло відкриття від Бога − ти не можеш змінити її, але ти можеш і повинен змінитися сам. Бог показав мені мій егоїзм і мою гордість, моє бажання мати владу над іншими й очікувати від них похвали. Я зрозумів, наскільки непомірними стали мої бажання та очікування, через які я дратувався, коли щось було не по-моєму. Я вважав все, що я роблю значно важливішим за те, що робить вона. Та і я сам був важливіший за неї, адже вона завдячує мені всім, що має. Бог дав мені зрозуміти мій гріх і зверхність відносно дружини. Я був зациклений лише на собі. І тоді я знову почав молитися.

− Господи, я справді не можу змінити її, тому, благаю, зміни мене. Спаси мене від мене самого.

Моя молитва затягнулася до пізньої ночі. Я молився весь наступний день, і особливо, повертаючись додому з роботи. Я молився, коли переступав поріг дому, де мене зустрічала холодна дружина, якій, здається, я став байдужий.

Я пам’ятаю ту особливу ніч, коли ми лежали разом в ліжку в сантиметрах один від одного і водночас далеко один від одного на тисячі світлових років. Саме тоді Бог дарував мені відкриття стосовно того, що мені слід робити далі.

Наступного ранку, лежачи в ліжку, я повернувся до неї обличчям і запитав:

− Що мені зробити, щоб твій день сьогодні став кращим?

Вона гнівно подивилася на мене і сказала:

− Що?

− Що мені зробити, щоб твій день сьогодні був кращим? − повторив я.

− Ти нічого не можеш зробити. − Сказала вона. − Ти взагалі мало на що здатен, хіба що тільки думати постійно про себе і використовувати для цього інших. Чому взагалі ти мене про це питаєш?

− Тому що я серйозно це маю на увазі. − відповів я. − Я справді хочу знати, що мені зробити, щоб твій день був кращим? Що ти хочеш, щоб я зробив для тебе?

Вона подивилася на мене з недовірою:

− Хочеш щось зробити? Тоді поприбирай на кухні. − сказала вона роздратовано, лежачи до мене спиною.

Мені здається, дружина чекала чергового прояву гніву, знаючи, що я терпіти цього не можу і неодноразово їй казав, що миття посуду і прибирання в будинку − це не чоловіча справа. Але я піднявся і пішов прибирати на кухні. Наступного дня я поставив їй те саме запитання. Я побачив скептичну посмішку на її обличчі й почув:

− Ну, сьогодні прибери вже нарешті в гаражі.

Я глибоко зітхнув. Мій день був спланований, а це завдання, я впевнений, мені дали просто так, без будь-якого сенсу. Мені дуже хотілося в той момент зірватися і накричати на неї, але з Божою допомогою, на яку надіявся і про яку просив щодня, я сказав «добре». Наступні декілька годин я провів за прибиранням. Дружина не знала, що і подумати.

Настав ранок наступного дня і було те саме запитання.

− Нічого не треба робити. − сказала дружина. − Нічого. Просто відстань від мене і перестань ставити це запитання.

− Вибач мені − сказав я. − Але я дав обітницю перед Богом любити тебе і не хочу її порушувати. Як мені зробити твій день краще?

− Навіщо тобі все це?

− Тому що я люблю тебе. − сказав я. − І наш шлюб також.

Наступного ранку я знову поставив це запитання. І на наступний день, і через день. Десь через два тижні відбулося чудо. Коли я поставив це, вже звичне, запитання, то моя дружина почала плакати, а потім буквально ридати. Коли вона заспокоїлася, то вже спокійно сказала:

− Досить мене запитувати про це. Проблема не в тобі, а в мені. Зі мною важко жити. Я взагалі не розумію, чому ти ще досі терпиш мене і не залишив.

Я ніжно взяв її за підборіддя, щоб вона подивилася мені в очі і сказав:

− Тому що я люблю тебе. Що мені зробити, щоб твій день був краще?

− Ні, це мені потрібно тебе про це запитувати. − сказала вона.

− Так, потрібно, − відповів я, − але не зараз. Зараз потрібно змінюватися мені. Я хочу, щоб ти розуміла, як багато ти для мене означаєш і як я ціную тебе. Я хочу, щоб ти знала про мою любов до тебе.

Вона поклала свою голову мені на груди і сказала:

− Вибач мені, я була такою злою відносно тебе і думала тільки про себе.

− Я люблю тебе! − сказав я.

− І я тебе люблю. − почув я у відповідь.

− Що мені зробити, щоб твій день був краще?

Вона подивилася на мене з таким милим виразом обличчя і сказала:

− А давай сьогодні сходимо куди-небудь разом?

Я посміхнувся і сказав:

− Мені подобається ця ідея. Це одне з найлегших завдань.

Своє запитання я продовжував ставити весь наступний місяць. Ми перестали сперечатися. А потім вона запитала мене: «А що мені робити? Як я можу бути кращою дружиною для тебе?» Це зруйнувало всі стіни між нами. Ми почали чесно обговорювати, що нам потрібно для життя, як зробити життя легшим і щасливішим один для одного. Звісно, не всі проблеми нам вдалося вирішити й не можу сказати, що після цього ми жодного разу не сперечалися. Але навіть сам тон наших конфліктів змінився. Не тільки їх частота знизилася, але й в них не було таких пристрастей, які були раніше. Ми ніби позбавили суперечки кисню. Ми перестали намагатися зробити один одному якомога болючіше під час суперечок чи непорозумінь. Ми почали вчитися і намагатися зрозуміти й почути один одного.

Ми живемо в шлюбі вже багато років. Я не тільки люблю її більше, ніж в день весілля, але й вона мені подобається більше, ніж будь-коли. Мені подобається проводити з нею час. Мені постійно її не вистачає, коли її немає поряд. Вона мені дуже потрібна. Вона мій перший друг і помічник. Я так люблю просто дивитися на неї, коли вона спить поряд або просто дивитися в її очі й усвідомлювати, який величезний скарб від Бога я маю. Такого не було раніше, але Бог змінив моє серце, Він змінив мене і наш шлюб. Багато наших відмінностей в якийсь момент стали нашими сильними сторонами, а якісь взагалі зникли. Ми навчилися турбуватися один про одного і, найголовніше, у нас з’явилось бажання це робити. Бог зробив справді щось неймовірне з нашим шлюбом і з нами, Він знову з’єднав те, що розірвалося і, здається, висіло на волосині. Це може відбутися й у вашому шлюбі.

Читайте також:

Так, звісно, шлюб − це справа не проста, і я це розумію. Проте все, що є по-справжньому цінним в житті дається не просто так. Йти по життю поряд з кимось − це великий подарунок, але і велика відповідальність. Я зрозумів, що через шлюб Бог зцілює найпотворніші риси нашого характеру, а вони є у всіх нас.

Питання, яке слід ставити частіше тим, хто поряд з нами: «Що я можу зробити, щоб твій день був кращим? Як я можу послужити чи допомогти тобі?». Це і є сутність любові − жертовне самозречення себе заради блага іншого. Справжня любов − це не бажання володіти людиною, а бажання щастя для неї, часом навіть ціною власного щастя. Справжня любов − це не спроба зробити з об’єктів своєї любові точну копію самого себе. Це означає змінюватися, і терпляче робити все, щоб коханій людині було добре. Все інше − це лише варіації егоїзму.

Справжньої любові можна навчитися лише у Христа. Він прийшов у цей світ до людей, які Його відкидали знову і знову, щоб послужити їм, пожертвувавши Собою заради них на хресті. Він може змінити твоє серце та зробити здібним по-справжньому любити Бога та інших людей.

Твій шлюб не приречений і його ще можна спасти, навіть якщо він ледве жевріє. Бог може це зробити і розпалити вогонь любові знову!

«Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота тліючого не погасить» (Ісаї 42:3).

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Андрій Савич

Пастор церкви «Голгофа» м. Луцьк. Одружений, батько трьох дітей Магістрант програми «Біблійна душеопіка» КБС.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button