Блог Сергія Головіна

З чого варто радіти?

Розглядаючи в деталях історію батька і двох синів із притчі, ми не зможемо зрозуміти суті сказаного Господом, якщо не зробимо кілька кроків назад, щоб побачити повну картину. З чого все почалося? «А фарисеї та книжники почали дорікати: «Цей Чоловік водиться з грішниками й, навіть, їсть із ними! На те Ісус розповів їм таку притчу» (Луки 15:1-3). А далі йде не одна, а три розповіді! Тобто історія ця − не сама притча, а лише частина її.

Перша розповідь закінчується словами: «Порадійте разом зі мною: адже я знайшов мою заблудлу вівцю!» (15:6). Друга: «Радійте зі мною: я знайшла загублену драхму!» (15:9). «Радійте зі мною» − лейтмотив усієї притчі. Тому й логічним продовженням було б «Радійте зі мною: я знайшов заблукалого брата!» Адже так і сказано: «Про те треба було радіти й веселитися, що брат твій був мертвий і ожив, пропадав і знайшовся!» (Луки 15:32). Але всі навколо радіють, крім двох − старшого брата і відгодованого теляти.

Безрадісність віри − одне з найважчих ускладнень у тих, хто страждає на «синдром старшого брата». Тим, хто потрапив у цю пастку, невідомо, що таке веселощі та радість. Самі вони здатні радіти лише «там, там, глибоко». Почувши в домі Отця сміх і радість, вони одразу ж кличуть когось зі служителів: «Що це таке?» (Луки 15:26). І це − всупереч словам Ісуса: «Кажу вам, що так на небесах більше радості буде за одного грішника, який кається, ніж за дев’яносто дев’ятьох праведників, котрі не мають потреби в покаянні» (Луки 15:7). Вам, до речі, знайомий хоча б один праведник, який не має такої потреби? Навіть батько з притчі був порушником Закону!

Між іншим, слухачам Ісуса − тим, хто серйозно ставився до своєї віри і добре знався на Писанні, − зв’язок цей був куди очевиднішим, ніж нам сьогодні. Адже в Законі Мойсеєвому заповідь про побиття непокірного сина камінням слідує безпосередньо за вказівкою відокремлювати першому синові подвійну частину спадщини, навіть якщо той − від нелюбої дружини.

Але чи в силах справді люблячий батько виконати цю заповідь − віддати власного сина на ганебну смерть? Жоден земний батько на таке не здатен! Однак Закон − лише виховник до Христа (Галатів 3:24). Тільки Отцю Небесному підвладна вся його повнота. У цьому встановленні закладено пророче значення. Коли все нечестя світу нашого було покладено на непорочного Сина Божого, Закон і був виконаний − через Його жертву.

Але не будемо зупинятися! Якби ми були знайомі з Писанням так само добре, як ті, до кого Ісус звернув слова цієї притчі, ми не могли б не знати, яка заповідь іде в Мойсея одразу ж слідом: «А коли буде на кому гріх смертного присуду, і буде він убитий, і ти повісиш його на дереві, то труп його не буде ночувати на дереві, але конче поховаєш його того дня, бо повішений Боже прокляття» (Повторення Закону 21:22-23).

Схожі статті

Читайте також:

Це не просто практичні рекомендації, а пророцтво про Того, Хто «немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив… А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!» (Ісая 53:4,5).

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Сергій Головін

Доктор філософії (Ph.D), доктор прикладного богослів'я (D.Min), магістр гуманітраних наук МА, релігієзнавство,, магістр природознавства (фізика землі), магістр педагогіки (фізика). Президент Християнського Науково-аполегетичного Центру.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button