Біляве хлопченя підстрибом бігло поруч із молодою жінкою, все намагаючись вхопитися за її руку.
Та ж тільки обсмикувала його, бурмочучи про себе:
− І де ти тільки взявся на мою голову? Народився, щоб заважати мені жити.
− Мамо, а коли ми повернемося, ти прочитаєш мені казку про коника?
− Бідний хлопчисько, − бідкалися люди навколо, − дурненький не знає, що вона веде його в дитбудинок.
Коли хлопчик підріс і зміг відвідувати матір, він намагався якомога частіше проводити з нею свій час.
Нерідко підліток знаходив матір у п’яному чаду, викликав швидку, і поки їхали лікарі ніжно гладив її руку та цілував брудну щоку:
− Навіщо ж ти так, матусю? Потерпи, все буде добре.
− Ненормальна дитина, та просто дурень. Жодної до себе поваги. У тієї любові для нього не вистачило, а він бігає, рятує, − дивувалися знайомі.
Швидко пробігли шкільні роки, стрімко промчав студентський час. Юнак отримав диплом з відзнакою і йому пророкували гарне кар’єрне майбутнє. Але на подив усіх, він пішов працювати в школу.
− Не став розумнішим від свого червоного диплома. Дурень, згубив власну кар’єру, чужих ледарів пішов виховувати, − обурювалися знайомі.
Померла мати. Дбайливий син не забував дорогу на її могилку. Але тепер уже з дружиною − дівчиною із сусіднього під’їзду.
− Дурень, – не втомлювалися пліткувати бабульки, − красень який, стільки дівок готові були піти за нього. А він вибрав − некрасиву, та ще й кульгаву.
Їм не дано було зрозуміти, що головне очима не побачиш. А молоді жили душа в душу. От тільки дітей у них не було. Але незабаром сусіди побачили подружжя, яке гуляло в парку з двома малюками − хлопчиком і дівчинкою. Покинуті кимось діти стали для цієї пари рідними.
− Дурень, – зробили висновок люди, − вона народити не може, а для нього світ клином зійшовся на цій панночці. Нехай ростять тепер чужих нащадків.
Але це абсолютно не турбувало дружну сім’ю. Роки йшли. Діти виросли, здобули гарну освіту, створили свої сім’ї, і не було дня, щоб хтось із них не відвідав батьків.
Якось узимку батько сімейства прогулювався набережною. Він підійшов до натовпу, який з цікавістю спостерігав за собакою, що опинився на крижині, яка відкололася. Тварина жалібно скиглила, благаючи істот розумних про допомогу. Але крім пустого інтересу ця подія ніяк не відгукнулася в їхніх умах і серцях. І тільки літній чоловік, не роздумуючи, кинувся в крижану воду…
Сусіди невтомно обговорювали його вчинок:
− Який же дурень! Після недавнього інфаркту так вчинити. Не було розуму і не додалося.
− Дурнем народився, дурнем і помер.
Читайте також:
А він стояв, чекаючи своєї черги, біля воріт раю.
− Як звуть тебе? − запитав у нього Ангел, що був при вході.
− Та я й сам забув, як мене звати, − відповів чоловік, − але люди звали Дурнем.
− Входь, ти записаний у Книгу Життя. А в імені твого є інше звучання − Любов.
