Блог Сергія Головіна

Притча про трьох беззаконників

Ідея, що я гідніший Божого Царства, ніж інші, належить до найпоширеніших пасток, у які потрапляють земні мандрівники на шляху до свого небесного дому. І ті, хто серйозно ставляться до своєї віри й добре знаються на Писанні, найбільш уразливі для неї.

Проблема ця не нова. Саме ті, хто серйозно ставився до своєї віри (фарисеї) і добре знався на Писанні (книжники) докоряли Ісусу, кажучи: «Приймає грішників, і їсть із ними» (Луки 15:2). Їм то (чи то пак − нам!) і адресована інша добре знайома притча. Чи достатньо добре вона нам знайома − ось питання!

Зазвичай притчу цю називають «Про блудного сина», але розповідають, як зворушливу повість про доброго батька. Якщо ж заглиблюватися в Писання дещо глибше за рівень Недільної школи та намагатися витягувати з текстів повчальні уроки, то неважко помітити, що притча ця була адресована тим, хто, скоріш за все, посідає в ній позицію старшого брата. Але чомусь нечасто помічають, що всі дійові особи цієї притчі − беззаконники. Усі троє порушують заповіді, дані Божому народу через Мойсея.

Щодо молодшого сина це більш-менш зрозуміло, хоча й не настільки очевидно. Він сказав батькові: «Отче, дай мені належну мені частину маєтку». Тобто не привласнив нічого зайвого і нічого не взяв без дозволу. Лише те, що встановлено законом. Але під належною частиною (грецькою − «мерос») малася на увазі частка, яку син мав отримати лише після смерті батька. По суті, йому виявляється байдуже − живий його батько чи ні. Батьківська спадщина для нього важливіша: «Я вже зараз хочу користуватися тим, що мені належить після твоєї смерті, тому уявімо, що ти вже помер». Ми бачимо грубе порушення п’ятої заповіді: «Шануй батька твого і матір твою» (Вихід 20:12).

Ось тут-то і виявляється другий беззаконник із цієї притчі. Ним, як це не парадоксально, виявляється… батько! Як йому належало вчинити в такому випадку? Закон говорить: «Коли хто матиме неслухняного й непокірного сина, що не слухається голосу батька свого та голосу своєї матері … то батько його та мати його схоплять його, і приведуть його до старших його міста … І всі люди його міста закидають його камінням, і він помре. І вигубиш те зло з-посеред себе, а ввесь Ізраїль буде слухатися й буде боятися» (Повт 21:18-21).

Як вчинив замість цього батько? Він розділив маєток! Ясна річ, син не збирався гнати худобу або тягнути мішки із запасами продовольства. Кілька днів бігав він по селу, за безцінь розпродаючи нажите батьківською працею. Завдання було якнайшвидше обернути отримане майно в готівку. Батько ж лише спостерігав, як «по закінченні небагатьох днів молодший син, зібравши все, пішов у далеку сторону» (Луки 15:12,13). Можливо, він чекав, що син одумається? Але, так чи інакше, не дочекався…

У Торі не сказано, як бути, коли син або дочка, що збунтувалися, тікали, і виконати батьківський обов’язок було неможливо. Але переказ свідчив: у цьому разі батько повинен піддати свого сина страті віртуально − прочитати по ньому кадиш (поминальну молитву) і з цього моменту вважати його мертвим. Не виключено, що, зрештою, батько так і вчинив. Пам’ятаєте, що скаже він згодом: «цей син мій був мертвий» (Луки 15:24)?

У такому разі нащадок віртуально вмирав не тільки для батька. Для всієї спільноти він тепер ставав діббук − ходячий мрець, зомбі, нечистий дух. І після повернення перший же, хто побачить його, зобов’язаний покликати односельців, щоб, закидавши непрошеного гостя камінням, можна було захистити свої будинки від осквернення. Недарма батько, зглянувшись (!), побіг назустріч синові, коли той був ще далеко (Луки 15:20)! Батько виявляється не в ладах не тільки із Законом, а й із традиціями. Віртуально поховавши сина, він тепер організовує бенкет, що позначає його віртуальне воскресіння.

Але це − пізніше. Поки ж синові, віртуально нехай мертвому, їсти хочеться реально. «Прийшовши до тями», він зрозумів, що нашкодив собі ж самому. Свободою ситий не будеш. У домі батька батраки живуть ситніше, ніж він у горезвісній далекій стороні. І знову, орієнтуймось на текст, а не на повчальні оповідання з «Дитячої Біблії». Покаянням з боку сина навіть не пахне. Йдеться виключно про жаль − у справу вступає скупий розрахунок. Син сумує не про те, що засмутив батька, а про те, що прорахувався. І у зворотний шлях він прямує не для возз’єднання з родиною, а щоб найнятися в наймити. Бо це і вигідніше, і кошерніше, ніж голодувати, випасаючи свиней на невідомо чиїх полях.

Ось тут-то на горизонті і з’являється беззаконник №3 − старший син. Де був він досі? Чому не заступився за честь батька? Адже, будучи первородним, саме він мав відстоювати батьківський авторитет перед братами! Відповідь проста: за такого розкладу йому з усіх боків виходив повний профіт.

  • По-перше, на тлі бешкетування молодшого брата він автоматично в очах оточуючих ставав «хорошим хлопцем», який зберіг вірність батькові.
  • По-друге, під час поділу майна за ініціативою брата він, зберігши обличчя, теж отримував свою частку. Причому, частку подвійну, як первородний.
  • Нарешті, позбувшись конкуренції, він ставав повноправним власником усього батьківського надбання. «Все моє твоє», − каже йому батько (Луки 15:31).

Дізнавшись причину веселощів, що панують у домі, старший брат розуміє: тепер обнулився його розрахунок. «Він осердився і не хотів увійти. Батько ж його, вийшовши, кликав його. Але він сказав у відповідь батькові: ось, я стільки років служу тобі і ніколи не переступав наказу твого».

Як ми вже знаємо, служив старший брат собі ж самому − примножував власний добробут. Ба більше, і батько тепер фактично працює виключно на нього ж. Одна заковика − багато собі дозволяти все ще не можна. Поки живий батько, доводиться бути в нього в підпорядкуванні. «Він у своїх правах нічим не відрізняється від раба, хоча насправді йому належить весь маєток» (Галатам 4:1). Поки було ясно, заради чого доводиться терпіти, воно мало сенс. Тепер же і старший син відмовляється підкоритися батьківській волі. Ніхто не відлучає його від співу і радості, що панує в домі батька. Він сам позбавляє себе цієї радості.

«А той відповів і до батька сказав: Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я… Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване…» (Луки 15:29-30).

Він не тільки називає винуватця торжества «твій син», а не «мій брат», а ще висуває додаткові моральні звинувачення: «що розтратив твоє (читай: моє!) майно з блудницями».

Читайте також:

Цікаво, звідки такі відомості? Адже до дому старший син ще не дійшов і не мав змоги розпитати брата про деталі його блукань. Шпигував? Виглядав, що той постить у соцмережах? Або ж весь час уявляв, чим би він сам зайнявся, якби наважився піти від батька? Схоже, йому й самому хотілося почати вільне життя. Він потай заздрив молодшому братові, але майно було дорожче.

Ставлення обох синів до батька однакове, хоча один ще тільки мріє найнятися до батька в наймити, а інший уже давно вважає себе наймитом, який гне на батька спину. Обидва дорожать не батьком, а тим, що хотіли б отримати від нього. Однак, і ставлення батька до дітей теж однакове. Він виходить назустріч обом.

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Сергій Головін

Доктор філософії (Ph.D), доктор прикладного богослів'я (D.Min), магістр гуманітраних наук МА, релігієзнавство,, магістр природознавства (фізика землі), магістр педагогіки (фізика). Президент Християнського Науково-аполегетичного Центру.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button