Варто замислитись

Духовне життя під час війни

Напевно, можна було б сказати, що під час війни духовне життя християнина має бути таким самим, як і в мирний час – адже, по суті, воно є спілкуванням з незмінним Богом. Але це не зовсім так, тому що життя це проживають істоти, занурені у світ, що постійно змінюється, і стан цього світу не може на них не впливати.

Крім того, духовним життям неможливо жити в ізоляції, лише заради власного комфорту або вдосконалення власної душі: це життя милосердя, і його характерною ознакою є всеосяжна любов, глибока турбота про всю нашу велику людську сім’ю. Тому, звертаючись до Бога і прагнучи наблизитись до Нього, християнин ніяк не може ігнорувати особливі потреби та тривоги цієї сім’ї – насильство, страждання та тривогу, які отруюють зараз життя людей. Все це так чи інакше впливатиме на той звичний ритм поклоніння, прохань та взаємне спілкування з Богом, з якого і складається духовне життя.

І якщо, з одного боку, цей потрійний ритм дійсно допомагає нам увійти в незмінну Божу присутність та Його спокій (як, власне, і має бути), то, з іншого боку, ми тісно пов’язані зі світом, який страждає, і наш потаємний привілей та обов’язок полягає в тому, щоб носити з собою цей світ з усіма його скорботами й в молитві просити Бога продовжувати чинити в ньому Своє відкуплення. Християни моляться, як члени Христового Тіла, за допомогою якого Бог діє у світі Своєю рятівною силою і любов’ю.

Саме тому робити ту справу, яку зараз доручає нам Бог, ми зможемо лише тією мірою, якою візьмемо на себе цей потаємний і нелегкий обов’язок. І це особиста, безпосередня відповідальність кожного з нас, тому що молитва Церкви складається з молитви окремих християн.

Таким чином, зараз нам потрібно особливо наголошувати на жертовній природі християнської духовності, бо тільки якщо кожен член Церкви як слід усвідомить її і практикуватиме її, Церква зможе розвинути закладену в ній надприродну силу і виконати свою місію в дезорієнтованому світі.

Життя, зосереджене на Богові, добровільно і без будь-яких умов віддане Йому на виконання Його задумів і кероване надприродними чеснотами віри, надії та любові, за важливістю перевершує будь-яку зовнішню діяльність, тому що цим дозволяє Святому Духу діяти через себе у світі, і це – найважливіше і найбільше, що ми можемо зробити для своїх побратимів.

А життя таке можна підтримувати лише завдяки твердій, дисциплінованій, самозабутній молитві, тільки завдяки тому, що ми постійно розвертатимемося від зовнішнього хаосу життя, який так легко збиває нас з пантелику, до його незмінної глибини й до відданого слідування за Богом.

У духовному житті є три важливі якості, про які християнам під час війни слід пам’ятати постійно

І всіма силами намагатися підтримувати їх у собі та поширювати навколо себе.

Три якості – це любов, радість і мир, які апостол Павло називав плодом Святого Духа. Вони становлять саму суть Божої природи, і ми володіємо ними вже тому, що ми є Його дітьми. Наше завдання полягає в тому, щоб не дати їм потонути у хвилі ненависті, насильства і відчаю.

Тільки в тому випадку, якщо ми будемо постійно, з захопленою любов’ю пам’ятати про всеосяжне Боже милосердя, що затоплює всі наші поділи й покриває всі наші дрібні любові та ненависті, пам’ятати про Його неосквернену радість, що викупає наше страждання, і про Його глибокий спокій, що вирішує наші конфлікти, – і не тільки пам’ятати, а й усіляко намагатися хоча б частково втілювати цю святу реальність у власному житті та молитві, – тільки тоді ми зможемо уберегтися від того, щоб у розпал нинішньої кризи не скотитися у сум’яття та безладність світу, що втратив зв’язок з Богом.

Все наше поклоніння, прохання, плоди покаяння і самопожертва повинні бути насамперед з любов’ю, радістю та миром; тільки так ми зможемо поєднати потреби світу з цими особистими зверненнями до Бога і принести світ та його потреби у непорушний спокій Божої Присутності.

Три головні перешкоди, що позбавляють їх духовної сили та ефективності

Першою перешкодою, від яких духовне життя особливо сильно страждає в такий час, є елементарна спокуса думати, що час, присвячений молитві, є егоїстичним самоусуненням від стресу звичайного життя. Коли навколо так багато справ, одразу починає здаватися, що ми теж весь час маємо робити щось практично корисне.

Якби християнська молитва була просто самотнім відпочинком благочестивих душ, з цим, напевно, важко було б сперечатися. Але це не так. У молитві ми спрямовуємо потужну енергію, дану нам Богом, на здійснення Божих задумів. Молитва — це сама сутність життя Церкви. Як її члени ми об’єднуємо свої духовні зусилля. У спільній дії Церкви важлива і вагома дія кожного з нас, і якщо хтось не робить свій внесок у спільну справу, наша спільна ефективність неминуче знижується.

По-друге, зараз, у міру виникнення нових проблем, обов’язків та тривог, про себе з особливою наполегливістю нагадує матеріальний бік життя. Він заповнює собою весь життєвий простір і вторгається у нашу молитву. Щоденні новини, продуктові картки та багато інших моментів, що відволікають, входять разом з нами в ту потаємну кімнату, де ми повинні залишатися наодинці з Богом. І спроби прямо їм протистояти, і відчайдушні зусилля хоч на якийсь час про них забути, щоб «думати тільки про Бога», – все це однаково марно і ще більше нас виснажує.

Крім того, християни повинні реагувати на буденні факти та конфлікти людського життя зовсім не так. Ми віримо у Втілення, а значить, нам заборонено відокремлювати молитву від цього самого людського життя. Нам пропонується принести в молитву всі ці проблеми, обов’язки й тривоги, хоч би якими звичайними й непривабливими вони були, перетворити їх на обряди та зробити частиною нинішньої полотна нашого духовного досвіду.

Бог приходить до нас у них і через них, саме в них і через них висуваючи до нас ті чи інші вимоги та викладаючи нам нові уроки довготерпіння, смирення та абсолютного прийняття Його волі. І навіть якщо, за словами середньовічного голландського містика Герлака Петерсена, нас справді «бентежать і хвилюють усілякі потрясіння, турботи, бурі та конфлікти», не даючи нам зосередитися і заважаючи молитися, вони є частиною тих умов, в яких нам пропонується зараз підтримувати своє тісне спілкування з Богом.

Остання перешкода, з якою зіштовхує нас війна – і, мабуть, найважча для тих, кого це стосується найбезпосереднішим чином, – це страждання у найстрашнішій їхній формі. Завжди є небезпека, що ці страждання можуть вплинути на душу так гнітюче, що мир і радість Бога зовсім губляться перед людськими муками. Християнська молитва покликана безроздільно приймати цей біль і прибирати з неї всяку отруту, поєднуючи її з Хрестом.

Читайте також:

Впаду на коліна – Мирослава Милян

Але навіть ця нелегка спокутна праця має бути підпорядкована нашому першому і головному обов’язку: смиренному і люблячому поклонінню Богу і безперестанній пам’яті про Його незмінну радість і спокій.

Автор − Евелін Андерхілл

Джерело: ieshua

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Маргарита Стралківська

Журналістка стрічки новин. Студентка 2-го курсу журналістики в Українському гуманітарному інституті.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button