Впаду на коліна, покличу до Бога,
Закралася в душу печаль і тривога:
“О вислухай, Боже, молитву сердечну,
До Тебе горнуся, з Тобою безпечно.
На Тебе надіюсь щодня, щохвилини,
Бо Ти мене любиш, як Батько дитину,
Як ненька, мій Боже, про мене Ти дбаєш
І силу з небесних джерел посилаєш.
Ти – Розум Могутній і все розумієш,
В вітрах благодаті тривогу розвієш,
Барвисту веселку напнеш наді мною,
Зіллєш в мою душу блаженство спокою.
Як часто в молитві до Тебе приходжу
Й Твою незрівнянну підтримку знаходжу!
За віру й надію Тебе прославляю,
Бо в Тобі спасіння навіки я маю.
Прийми мою вдячність і щире моління
За ласку, за радість, за благословіння!”
Ще, може, не раз закрадеться тривога –
Я знову в молитві полину до Бога,
У посмішці сонця Його я відчую –
З Ним лугом зеленим до неба мандрую.
Більше поезії Мирослави Милян:
Мирослава Милян
[sc name=”futerblock” ]
