Актуальне

Що я думаю про еміграцію та про евакуацію-еміграцію

Напишу, що я думаю про еміграцію та про евакуацію-еміграцію. Розумію, що частина знайомих на мене образиться, а частина навпаки відчує підтримку. Але, мабуть, мені важливо сформулювати межі етичного і не дуже у цьому питанні.

Хто знайомий зі мною давно, той знає, що я ніколи не була прихильником еміграції, бо вважала кращим шляхом створювати умови у своїй країні, замість того, щоб користуватись можливостями і комфортом, які створив хтось інший. Але я абсолютно нормально сприйняла рішення багатьох моїх друзів емігрувати, а в деяких випадках навіть чітко бачила, як Бог їх вів до цього рішення і благословляв на цьому шляху.

Що стосується евакуації-еміграції, то тут перш за все варто сказати, що кожна людина має право на власне рішення, як саме забезпечити свою безпеку і безпеку своїх дітей. І також я щиро вважаю, що кожна людина має право визначати свій рівень жертовності в тій чи іншій ситуації. Тому я абсолютно нормально ставлюсь до переїзду багатьох українців в інші країни.

Це дуже добре, що багато жінок і дітей зараз знаходяться в безпечному місці. Це дуже добре з різних боків: безпека, розвантаження української соціалки, збереження психіки й ресурсів для навчання, забезпечення тих, у кого війна забрала роботу. А також це добре для збагачення світогляду багатьох українців, які планують повернутись, бо вони матимуть шанс привезти й відтворити новий досвід у своїх містах. Добре, що багатодітні батьки можуть бути зі своїми дітьми, добре, що сім‘я може бути разом.

Добре, коли сім‘ї військовослужбовців можуть перезимувати в іншій країні, і військові на передовій в цей час не переживають за свої сім‘ї. Дуже добре, що сім’ї, де є люди з інвалідністю або хронічними захворюваннями мають доступ до стабільного лікування. І я б дуже хотіла, щоб ті, хто знаходяться зараз в інших країнах не відчували жодної провини перед іншими українцями. Також знаю багато випадків, коли українці, які перебувають за кордоном, роблять велику справу для перемоги України, часто зовсім непублічно.

Що не ок? Не ок, коли у хвилю масової евакуації вплелись жителі тих міст, які війни реально не бачили. Цим вони скористались тим ресурсом, який був дуже необхідний комусь іншому.

Взагалі не ок, коли чоловіки виїхали до інших країн болотами, полями й лісами, або по липових справках. Особливо ганебно, коли різними корупційними й незаконними схемами користуються християни. Допускаю, що я не бачу всієї картини, але більшість моїх знайомих, які перетнули кордон незаконно, належали саме до традиційних і консервативних церков. Там дуже засуджують барабани й косметику, але чомусь не засуджують корупцію і контрабанду.

Схожі статті

Також дуже сумно бачити, коли пастори й лідери служінь позалишали свої церкви. Особливо іронічно, коли це зробили топспікери усіляких міжцерковних конференцій, які красномовно закликали інших до посвяченого і жертовного життя. Ну тепер такий стиль життя проповідує хтось інший…своїми справами. Сподіваюсь, що у церкви зміниться запит щодо якостей топспікерів. Якісь церкви адаптувались і оновили свої лідерські команди, а якісь закрились. Дуже поважаю багатьох пасторів лідерів, які змогли попіклуватись про людей у своїх церквах, а потім їх згуртувати для допомоги громадському населенню і військовим. Але не ок, коли різні лідери й керівники, які мали б попіклуватись про людей, надто піддались страху і забули про свій обов‘язок.

Також шкода, коли поїхали лідери різних сфер, які мали б тримати оборону на економічному фронті. Є бізнеси, куди прилетіли ракети, але їхні керівники напружились і почали все відновлювати та зберегли людям робочі місця. А є бізнеси, що закрились, тому що ключові керівники все полишили й виїхали.

Ооо, ще згадала про одне «не ок». Не ок, коли українці з-за кордону вчать українців в містах під обстрілами, як їм жити і як цей час проживати більш духовно. Це реально смішно.

Читайте також:

Кожному робити своє, у кожного свій навігатор щодо того, як іти свій шлях. І кожен має право на свою міру віри. Мені спокійно, щодо всього різноманіття рішень, як прожити цей час, просто війна більш контрастно показала, з ким хочеться співпрацювати в майбутньому, а з ким не дуже. Бо сміливість, посвяченість, чесність і повага до закону, працьовитість і стресостійкість − це якості, які потрібні й в мирному житті.

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Ольга Кондюк

Керівник відділу зовнішніх зв'язків в Українській Євангельській Теологічній Семінарії, тренер з організаційного лідерства у місії Інновіста. Одружена з Кондюком Денисом, разом з чоловіком виховують сина. Навчається на магістратурі богослов'я за програмою "Трансформуюче лідерство", завершила бакалаврат богослов'я у Київському Християнському Університеті. Служить разом з чоловіком у команді організації нової церкви в м. Київ.

Схожі статті

2 Коментарів

  1. Війна – це, зазвичай, така надзвичайно екстремна й небезпечна ситуація, коли доволі легко зриваються, спадають
    всілякі маски та штучні шкури (наприклад, вовчі тощо) і грим. Саме те, що різні люди в мирний – довоєнний час їх активно й досить вправно використовували. Й тому далеко не все тоді було тут дуже ясно, очевидно та зрозуміло.
    А от нині – принаймні, в більшості випадків – вельми чітко, наочно та правдиво видно: в дійсності хто є хто…
    Крім того. До числа тих позитивів, коли мільйони українців змушені були, рятуючись від жахів і загроз цієї війни, виїхати закордон – в багато яких країн Європи та інших континентів, як виглядає, можна зарахувати і наступне.
    Як відомо, Існує дуже багато пророчих передбачень і прогнозів, згідно яких, якраз Україна має бути тим благословенним та головним краєм, де відбудеться дуже грандіозне, потужне та яскраве – і вже, мабуть, останнє (перед Другим пришестям Христа) – злиття Святого Духа. Тобто таким чином мусить витворитися своєрідна “друга П’ятидесятниця”.
    Так от, ця різко збільшена українська діаспора в багатьох країнах має відіграти роль такого собі “з’єднувального ланцюжка” і посередника, через який це євангельське духовне пробудження – з України – пошириться і досягне (спасаючи, зцілюючи і благословляючи) величезне число людських душ чи не по всьому світі. В т. ч., звичайно, і в нинішній країні-агресорці й терористці (рф) та інших пострадянських країнах…

  2. Р. S. До речі, в Біблії є не лише виразні пророчі натяки-передбачення про сучасну російсько-українську війну і як саме вона неодмінно завершиться. А й також міститься, принаймні, кілька пророчих текстів та обітниць, які, дуже схоже, розповідають про велике духовне пробудження “у той час” і “у ті дні” (Єр.3:17,18). Тобто “в останні роки” і “в останні дні” (Єз.38:8:16) Історії спасіння людського роду.
    І яке, судячи з усього, має розпочатися якраз “із землі північної” (Єр.3:18: 31:8: Зах.6:8,15). Себто, правдоподібно, саме із сучасної України, що – стосовно Ізраїлю й, загалом, усього близькосхідного регіону – розташована (через Чорне море) у північному напрямку.
    В усякому разі, поживемо – побачимо, як воно там направду буде і станеться.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button