Моя історія

«Те місце, де мені довелося бути, як кажуть, «ворогові не побажаєш», – свідчення пастора з Балаклеї

13-15 жовтня 2022 року в Києві відбулася пасторська конференція у церкві «Світло Різдва Христового». На заході був присутній єпископ східного регіону країни Олександр Салфетніков. На конференції пастор Олександр поділився своїм свідоцтвом про тортури від окупантів. Відео виступу опубліковано на YouTube-каналі церкви.

Джерело: Церква Світло Різдва Христового

Під час окупації подружжя Салфетнікових вирішили залишитися в Балаклеї, щоб продовжувати служити Богу і людям. Одного разу до них прийшли російські загарбники.

«Те місце, де мені довелося бути, як кажуть, “ворогові не побажаєш”».

Проте пастор зауважив, що у порівнянні з стражданнями Христа, його страждання є лише маленькою подією. Він також подякував усім вірянам, які молилися за нього: «Бог виявив милість, Бог витягнув мене з цього полону. Його милістю і молитвами багатьох людей».

«Коли я був за стінами цієї в’язниці, то поряд за цими стінами стояла моя дружина. Вона стояла з самого ранку до комендантського часу. І з нею теж розмовляли, вели допит на вулиці, а зі мною − усередині».

Він розповів, що коли почалася окупація, росіяни прийшли, як до себе додому, «як царі, як господа. Наче їм на стіл хтось накрив». В місті не було абсолютно ніяких військових чи поліцейських структур, лише один мер.

«Я особисто розумів, яке моє завдання як пастора церкви. Моє завдання – евакуювати максимальну кількість людей. І коли ми почали займатися цим питанням, ми вивезли дуже багато наших віруючих, їхніх родичів і багатьох невіруючих».

Схожі статті

Церква вивозила людей автомобілями та автобусами на неокуповані українські території, звідки людей перевозили в інші безпечні місця. Пастор зазначив, що є переваги в тому, що багато невіруючих пройшли через церкви, які їх прийняли. Вони побачили любов церкви до них.

Одного разу Олександр з дружиною зібралися на конференцію, на яку їх запросили. Але на першому блокпосту, ретельно оглянувши пастора та його дружину, військові повернули їх назад. Пара не сперечалася, повернулася додому, провела недільну службу, а у вівторок Олександра затримали російські військові.

«Вони зі мною говорили шанобливо, попросили мене сісти в машину і повезли мене, де була поліція, завели за ворота і накинули на мене мішок. Потім вони кинули мене в камеру, де замість двох чи трьох людей нас було чоловік вісім».

Пастора викликали на перший допит, потім на другий. Він згадує, що коли його привели на перший допит, вітання було досить дивним. На столі стояли чай, кава та інше, але потім йому завдали першого удару по нозі важким предметом, зняли мішок і почали допитувати й бити.

«Я почав розуміти, чого від мене хочуть, чому я тут. По-перше, та людина, яка проводила допит, вона страшенно ненавидить євангельських християн. Тобто це люди, які заважають йому вільно дихати. Він мені сказав, що «ми вам тут місця не дамо, життя вам не буде».

На другому допиті Олександра звинувачували у тому, що він начебто американський агент. Його знову й знову били.

«Коли я вже повзав по підлозі, вони продовжували бити та сказали, що “ти звідси не вийдеш, ми тебе пустимо під розхід”. У кімнаті тортур сиділи п’ятеро чоловіків, один вів допит, а другий величезний, як шафа з поліцейською палицею, постійно бив, бив і бив. Ти не встигав і слова сказати, тебе знову били по всьому тілу, від шиї й по самі п’яти, а потім був наказ бити мене по голові палицею».

Після того, як Олександра повернули в камеру, йому раптово стало зле: «Мені стало дуже погано, відчуття було таке, ніби я вмирав». Пастора доставили в лікарню, де його рятували лікарі.

«Вранці лікарі сказали, що мене капали та кололи. Я почав розуміти, що Бог мене помилував і я не в камері, а в лікарні. Я зрозумів, що Бог знайшов спосіб витягнути мене звідти, коли мені стало так погано, чомусь вони не добили мене. Зазвичай людину привозять до лікарні, ставлять крапельницю, а потім повертають на допит».

У лікарні Олександр пробув два тижні, поруч з ним завжди була його дружина Катерина.

«Коли вона запізнювалася або приходила на хвилин 15 пізніше, ніж звичайно, я починав переживати чи не забрали її. А вона всю ніч не спала і переживала, чи не забрали мене знову. Ось такі були два тижні.

Умови в лікарні були жахливими, гіпс на руку наклали як могли, а всі інші процедури уколів та крапельниць робили під ліхтариком».

Після повернення додому з лікарні у пастора на третій день відмовила ліва нога, він не міг ходити, тому пересувався в інвалідному візку, потім ходив з паличкою.

«І коли мене привезли додому, саме мої постійні молитви до Бога допомогли мені морально вижити. Я прочитав дві книги. Я просто змушував себе читати Слово Боже, але це було дуже важко, і 83-й псалом мені дуже допоміг».

Олександр поділився, що постійно відчував страх, що може знову потрапити в полон. Йому постійно мерехтіло, що десь стоїть машина з літерою «z». Але він постійно перебував у молитві.

Читайте також:

«Тьотю Іро, не переживайте, я поховаю ваших». Розповідь репатріантки з Ізюму

«Господь мене почув. І я ставив питання Богові прямо: “Чому ти допустив це в моєму житті? Для чого це?”. Бог дуже довго мовчав. Минав один тиждень за іншим, Він мовчав. Одного разу, коли я молився і ставив ті самі запитання, Він нагадав мені один псалом: “Від мене це було, мій брат і сестра, це я приготував цей шлях для тебе”. Я зрозумів, що Господь це допустив, не знаю чому, але Він має відповідь».

Згодом у пастора Олександра виникло бажання молитися за всіх тих людей, які його скривдили.

«Коли я проповідував їм про Бога, проповідь була в один рядок. Чоловік, який вів допит, заволав і сказав “про це поговоримо в іншому місці з тобою”.

Прийшовши додому, я сказав: “Господи, у твоїй руці є суд і у твоїй руці є милість. Ти знаєш, кого засудити, а кого помилувати. І якщо хоч одна людина почула Євангеліє, почула серцем, то я хочу побачити цю людину на небесах”».

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Маргарита Стралківська

Журналістка стрічки новин. Студентка 3-го курсу журналістики в Українському гуманітарному інституті.

Схожі статті

2 Коментарів

  1. Маргарита СТРАЛКІВСЬКА! Заголовок цієї статті слід правильно писати от з такими розділовими знаками:
    “«Те місце, де мені довелося бути, як кажуть, «ворогові не побажаєш», – свідоцтво пастора з Балаклеї”

  2. Р. S. До речі, в заголовку цієї ж статті є ще одна помилка, а саме – змістовна.
    Тобто: слово “СВІДОЦТВО” в українській мові означає певний ДОКУМЕНТ. Наприклад, про народження, освіту, шлюб, смерть тощо.
    А от термін “СВІДЧЕННЯ” означає саме те, чому певна людина була безпосереднім свідком.
    Так що в цьому заголовку більш правильно було б використати саме це означення; СВІДЧЕННЯ.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
Дорогий читачу, дякуємо, що ви з нами

Запрошуємо стати частиною спільного майбутнього та приєднатися до друзів “Слово про Слово” – тих, кому не байдуже, чим наповнюється український інформаційний простір. Тих, хто дивиться на світ з християнської позиції. Підтримати проєкт

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!