Так, саме про реформації. У множині. Я не помилився. Чому? Тому що сьогодні в історичній науці існує загалом консенсус, що не було однієї реформації. На основі аналізу історичних документів доводиться говорити як мінімум про три реформації: протестантську магістральну, протестантську радикальну і католицьку реформацію. Саме так, як мінімум три значні напрямки.
Теорія ж «протестантської реформації та католицької контрреформації» цілком справедливо вважається ідеологічним міфом, який не відповідає дійсності. Що ж до протестантської реформації, то дослідження життя і настроїв у містах Європи за кілька десятиліть до 1517-го року показує, що все було значно різнобарвніше, аніж похмурий досвід Мартіна Лютера. (що звісно ж ніяк не нівелює цей досвід, але говорить про те, що він не відображує всієї реальності того часу). Через це багато істориків висловлюють переконання, що зміни в житті церкви та суспільства були неминучими. Себто, реформи все одно почалися б навіть і без виступу німецького реформатора. Кажуть навіть, що той трохи поспішив і саме через це реформи стали дуже драматичною історією.
Відомий факт, що слово «реформа» в часі перед Реформацією було одним з таких часто вживаних слів, як для прикладу «перебудова» в часи Горбачова. І це до 1517-го року. Тому правильніше все-таки говорити про реформації, а не про реформацію. Хоча правдою є також і те, що кожна з цих трьох великих спроб здійснення реформ творилась у полемічному запалі з двома іншими. Протистояння між ними було часом дуже запеклим. Радикалізм зашкалював. І саме у вирі цього протистояння витворювались чорно-білі наративи, в яких протилежна сторона була зазвичай з ратицями й рогами, а наша з крилами та ореолом.
Втім, історія не терпить умовного способу. Як було, так було. Тому в нас є дата 31 жовтня 1517-го року. Нікуди від цього не подінешся. І особисто я, безумовно, повністю за те, щоб відзначати цей день. Але… в жодному разу не ідеологічно. Без дурнуватого пафосу та тріумфалізму. Без революційної романтики. А за те, щоб відзначати конструктивно, критично, в дусі діалогу. Я за реформи руками й ногами. Але за перманентні реформи. А не музейні, які відбулись у минулому і з якими ми носимось як із Нахуштаном.
Читайте також:
Жодна із цих трьох реформацій не може претендувати на повноту, самодостатність та бездоганність. Жодна. Але водночас реформи потрібні всім, а не тільки нашим опонентам. Реформи Словом Божим, яке всіх нас судить, спасає й очищає. Реформи сердець, але також і структур. Реформи духовні, але також і доктринальні. Тому що біблійна наука не стоїть на місці, а розвивається. Реформи командної, колегіальної, соборної, коли ми робимо це спільно, купно, разом. Не на основі якогось одного авторитету давнини, блаженного Августина чи Томи Аквіната, чи навіть апостола Павла, чи кого-небудь іншого, але «разом з усіма святими», приймаючи «всю волю Божу». Чим більше ми повертаємось до джерел Писання, долаючи свої забобони і стереотипи, тим більше ми є справді реформованими. Дай Боже усім нам бути такими!
ІЗ ДНЕМ РЕФОРМАЦІЙ!
