«… фарисей, що покликав Його, міркував собі, кажучи: Коли б був пророк, то знав би, хто і яка жінка до Нього торкається, бо ж то грішниця». (Лк. 7:39)
Люди, які шукали духовного і фізичного зцілення через дотик до Ісуса і через дотик Ісуса до них, завжди отримували духовне, нерідко фізичне зцілення. Ісус від їхніх дотиків до Нього і від Своїх дотиків до них не опоганювався. Немає такого грішника, який міг би осквернити Ісуса своїм дотиком у своїй жадобі зустрічі з Ним. Навпаки, Його святість, спокій і любов входили в життя цих людей, здебільшого відкинутих ізраїльським суспільством і інституалізованою релігійною системою Ізраїлю (представленою первосвященниками, священниками, фарисеями, книжниками та законниками, за винятком таких як Захарія, Симеон, Никодим і їм подібних).
Ісус торкнувся прокаженого і зцілив його тіло; торкнувся руки тещі Петра і зцілив її від гарячки; доторкнувся до очей сліпих і дав їм зір; торкнувся Своїх учнів на горі Преображення і зцілив їх від страху; торкнувся вух і мови глухонімого і дав йому здатність чути й говорити; торкався дітей і благословляв їх; доторкнулася жінка до Нього і Він зцілив те, що не могли зцілити лікарі.
В Євангеліях ми знаходимо багато різних прикладів дотику Бога до людини. І подібні дотики завжди були і є викликом для релігійних людей, і навіть для учнів Христа. У нас завжди є і буде спокуса вказувати Христу, до кого доторкатися потрібно і можна, а до кого категорично не можна. А також вказувати людям, кому можна торкатися до Христа, а кому спочатку потрібно самому очиститися від гріхів, і потім чистим приходити і торкатися Його.
Але до Ісуса торкалися також і безбожники
- цілуючи Його в саду Гетсиманському з радісним вигуком «Учитель!»;
- під час арешту, пов’язуючи Його руки;
- за допомогою батога під час бичування;
- за допомогою молотка з цвяхами під час розп’яття на хресті;
- а також за допомогою списа, коли Він помер на хресті.
Це були дотики, які наносять рани, які Батько використовував для звершення Свого зціляючого Викуплення тих, хто увірував і увірує в Нього до кінця віку. Та й в нашому житті, крім цілющих дотиків Христа, ми щодня стикаємося з дотиками, які ранять від людей, що нас оточують. І не від усіх ран зцілює нас Христос, не від усіх хвороб, не від усіх страждань, не від усіх соціальних і фінансових проблем позбавляє.
Найбільший виклик для сповідуючого християнина – відмова від монетизації слідування за Христом. Ми набагато слабкіші, ніж думаємо самі про себе навіть у моменти своєї слабкості. Але водночас ми недооцінюємо і глибину Божої любові, і влади (так, влади) Його милосердя в нашому житті. І найчастіше тільки під осінь життя (незалежно від віку) починаємо помічати Його зцілюючий душу і дух дотики, коли відчуваємо на своєму обличчі легкий подих Вічності…
Повія, між іншим, прийшла на зустріч з Христом саме до дому того фарисея. Не в храм і не в синагогу. Так, деякі наші зустрічі з Ісусом відбуваються в будинках фарисеїв, для яких Він – лише віяння моди, а для таких, як ця жінка, – початок нового життя. Симон не виявив належної поваги до Нього: не дав води помити ноги («раби потім все вимиють з миючим засобом»), не дав поцілунку («а раптом подумають, що я приймаю Тебе у свій близьке коло шанованих мною людей?»). Жінка ж монетизувала весь свій «заробіток» і витратила його на омивання брудних ніг Христа; витратила дороге миро на те, що можна було б дешево і швидко зробити за допомогою води.
Так, зустрічі з Христом – вони такі; вони не вписуються в наші релігійні прописані канони щодо того, що є духовність, богобоязливість, благочестивість в очах храму і синагоги, в очах рідного народу й окупаційної влади, в очах оточуючих нас релігійних людей. Христос не є відповідь на всі наші запитання і не є відповідь на всі наші прохання. Але Христос є щоденний виклик для кожного з нас, які в сукупності складають християнську спільноту, в тому числі інституціоналізовані в форми помісних церков, спілок, асоціацій, та ін.
Хтось бачив, що Христос зайшов в будинок фарисея, і «як же так?». Хтось бачив, що в будинок фарисея зайшла повія, і «як же так?». Хтось бачив, що повія вхопилася за ноги Ісуса і не відпускає Його, і «як же так?».
Читайте також:
Але мало хто був здатен побачити і усвідомити, що в будинку фарисея (зараз це ім’я загальне, що означає «лицемір») сталася зустріч Бога і занепалої жінки, яку зневажала велика частина патріархальної релігійної спільноти, і послугами якої теж користувалися чоловіки, що не заважало їхній релігійності. І хоча фарисей навряд чи змінив своє ставлення до Христа і до жінки, попри педагогічну ситуацію, в цьому будинку неповажного нами фарисея відбулося зцілення зламаного життя і душі жінки, не повії, а втомленої красивої жінки…
Ісусе, і я потребую сьогодні Твого дотику до своїх очей, вух, мови. Я так потребую Твого цілющого дотику, щоб мене залишила проказа, гарячка, страх, а також те, що невиліковно лікарями. Мої батьки й діти, брати й сестри, так потребують Твого благословляючого і цілющого дотику…
Ти знаєш, хто і як шукає можливості доторкнутися до Тебе сьогодні, і хто жадає Твого дотику, який зцілює, підбадьорює… І дай мені бачити, що і в домі фарисея можуть відбуватися зцілючі зустрічі з Тобою, не тому, що це будинок фарисея і представника релігійної еліти, а тому що Ти вибираєш місце зустрічі зі мною – і воно не завжди є храм або синагога, вулиця міста або красиве місце на мальовничому березі Йордану…
Вірую, Господи, поможи моєму невірству… Шануймося.
Джерело: facebook.com/taras.dyatlik
