Блог Михайла Назаренка

Чим займаються рільник і хлібороб?

Тема, порушена на сторінках «Слова про Слово» як ліпше передавати ті чи інші давньогрецькі назви при перекладі Святого Письма на нашу мову, знайшла відгук у наших читачів. Сьогодні у фокусі обговорення стало давньогрецьке слово γεωργός. В одному з попередніх випусків нашої газети ми почули думку перекладача Нового Заповіту Юрія Попченка, який обстоює погляд, що найліпшим українським відповідником  має бути кальковане слово землероб. Не байдужий до цієї теми і наш постійний дописувач Михайло Назаренко. На його думку, слово, що пропонує Юрій Попченко, не відповідає духові української мови та живому мовленню й несе в собі штучність і неприродність. Якщо вам цікаво почути протилежну думку й ви також не байдужі до цього, ви не дарма зайшли на цю сторінку. Тож надаємо слово Михайлові Назаренку.
Ознайомившись із дописом Юрія Попченка про землероба, в мене з’явилося таке відчуття, що чую голос  Катона Старшого у римському сенаті, який кожен свій виступ закінчував словами: «Картаген має бути зруйнований». Як це не дивно, але цим українським Картагеном стали звичні наші слова хлібороб,  рільник, ратай, гречкосій, орач та хлібодар.
Тож розпочнімо аb ovo – від яйця. Цим яйцем буде книга Буття 2:15; 3:17-19. На першого чоловіка Адама випала доля першопрохідця. Йому довелося робити все з нуля, не маючи жодного досвіду, він робив усе вперше і прокладав своїм досвідом шлях для своїх нащадків. Першим його фахом було садівництво: «І взяв Господь Бог людину, і в еденському саду вмістив був її, щоб порала його та його доглядала.» Він був першим філологом (лінгвістом): «І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі воно ймення йому» Буття 2:19.  А ще пізніше йому довелось опанувати професію лікаря-гінеколога й акушера, коли приймав не раз роди в своєї дружини Єви. Після гріхопадіння, попри волю самого Адама, йому довелося взяти на свої плечі важкий тягар нової професії – хлібороба: «І до Адама сказав Він: За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: “Від нього не їж”, проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся.»

Зауважмо такі моменти: по-перше, Бог каже, що праця Адама буде тяжкою, тому то і буде їсти в скорботі, згадуючи свої минулі щасливі й безтурботні дні в Еденському саду. Адам буде сумувати за втраченим. По-друге, земля буде родити бур’ян, що треба виполювати для очищення площі під хліб. Після цього можна його сіяти. Але крім цього, його ще треба зберігати, доглядати. Тому, і це вже третій момент, праця хлібороба  буде виснажливою фізично. Звернімо нашу увагу на те, що Господь доручає Адаму не робити землю, а обробляти її, бо землю, як ми читаємо Буття 1:1, Бог уже створив. Тож усе перелічене і в наші дні залишається без змін.
А тепер погляньмо як подає слово γεωργός «Вікіпедія»: georgos (γεωργός, georgós) – це сполука ge (γῆ, ge, «земля», «грунт») та ергон (ἔργον, érgon, «завдання», «підприємство», «робота», «праця» ). Це не що інше, як алюзія, відсилач до книги Буття про місію Адама після гріхопадіння (Буття 3:17-19) . Тож і слову γεωργός можна дати таке визначення як «той, хто працює на землі, чи той, хто має справу з землею через доручене йому завдання й вирощує на ній хліб насущний». Якщо це слово розглядати у біблійному контексті.
Брат Юрій наводить приклади мов деяких слов’янських народів, які скалькували давньогрецьке γεωργός. І скалькували його так, як бачить шановний Юрій Леонідович. При цьому чомусь на перше місце Юрій поставив українців, про що мова далі. Зараз хочу поговорити про слов’янські народи. Як свідчить історично-мовна практика, кожна нація намагається якомога більше слів мати зі своєї мовної скарбниці. І це підтверджує життя. Коли народ не може за допомогою словотворчих можливостей  своєї мови витворити або віднайти у лексичних запасниках відповідне слово на якесь явище життя, то запозичує чи калькує його з іншої мови й пристосовує до своїх потреб. Українська мова тут не виняток, але не в цьому випадку. Але подивімося на мови, що навів Юрій Попченко. Розпочнімо з білоруської.

Білоруська мова

Справді, в білоруській мові є слово земляроб. Проте, тут є одне але. Нарівні з цим словом присутнє і слово хлебароб  та його похідні друзі: хлебаробскі,  хлебаробства , хлебаробчы. Але що ще я знайшов. Білоруська мова не така вже й бідна, щоб обмежуватися тільки недолугим словом земляроб. Присутні в цій красивій мові і такі слова, як-от: рольнік як відповідник московському землепашец та українському рільникараты, -ага, м. Той, хто арэ зямлю; земляроб. Дзе араты плача, там жняя скача. Прыказка. Тлумачальны слоўнік беларускай мовы. У 5 т. Менск: Беларуская Савецкая Энцыклапедыя, 1977-1984.

Чеська мова

 zemědělec  – фермер, osoba obdělávající půdu a chovající hospodářská zvířata – людина, що обробляє землю та утримує худобу
rolník – рільник (osoba obdělávající půdu a chovající hospodářská zvířata – людина, що обробляє землю та вирощує худобу);
farmář – фермер;
statkář – землевласник;
hospodář – господар;
agronom  – агроном;
sedlák – селянин.

Македонська мова

земјоделец – Тој што се занимава со обработка на земјата како главно занимања – Той, хто займається обробітком землі як головним заняттям.
чифлигар – фермер, селанец, земјоделски работник што работи на чифлигселянин, сільськогосподарський робітник, що працює на фермі
чифлиг – ферма
полјоделец –, хто займається обробітком землі
селанец – селянин
Джерело: makedonski.info/cat/Земјоделство/ч : ДИГИТАЛЕН РЕЧНИК НА МАКЕДОНСКИОТ ЈАЗИК.

Сербська мова

В списку мов Юрій Попченко також назвав і сербську. Та тут є одна особливість, що наведене слово – це не зовсім те, що мав на увазі автор. Брат Юрій подає його як земљорадник, однак це не тотожна калька у сербській мові давньогрецькому γεωργός. Українцеві легко зрозуміти його, тому що в нашій мові є слово рада, а також сталий вислів – дати раду. Воно означає: «з успіхом поратися, порядкувати біля кого-, чого-небудь; справлятися з кимсь-чимсь.» Тож земљорадник – це людина, яка з успіхом порається, порядкує на землі, дає їй раду.
Вікісловник наводить цілу низку синонімів, що пов’язані зі словом земљорадник. Я наводжу їх так, як подає Інтернет-видання: «Чим займається рільник і хлібороб?.» Третину з них українець зрозуміє і без перекладу, бо вони присутні в нашій мові: ратар – ратай, (до ратая ми ще повернемося) аграрац – аграрій, сељанин – селянин, сељак – селюк. І звісно, що присутнє тут і улюблене слово нашого Юрія Леонідовича – земљоделац. Саме воно і є тією милою для душі, шановного брата, калькою до γεωργός  . Але й тут є одне маленьке але. Звернімо увагу на одне коротке слово, що стоїть відразу після земљоделац – рет. Це –  ремарка, спеціальна позначка у словнику, що містить граматичну, стилістичну і тому інше характеристику слова. Їх тут кілька: арх. – архаїчне, тобто застаріле, рег. –  регіональне, (діялектне), суж. – вузьке значення. А що ж означає рет.? Ця ремарка означає як рідковживане слово. Тобто серби його вживають не часто, і стоїть воно у синонімічному ряді на передостанньому місці. Звідси робимо висновок, що серби віддають перевагу не калькам, хоч вони в їхній мові і присутні, а своїм, доморощеним, питомим словам, яким і є слово земльорадник. Та й ті кальки в мовах, що навів Юрій Попченко, чи не стали вони часом побажанням догодити «великому и могучему»  у той період, коли ці народи були під недремним оком Москви? Ігнорувати політичні обставини, в яких творилася мова тієї чи іншої нації – прирікати себе на необ’єктивність та заангажованість, іти наосліп, не бачачи дороги, керуючись тільки своєю ідеєю, навіть, якщо вона у власних очах шляхетна. Тому до цього треба ставитися обережно, бо не все те золото, що блищить. Посилання на слов’янські мови – не зовсім переконливий аргумент, якщо брат Юрій  наводить тільки одне слово, ігноруючи інші. А слід подавати всю палітру синонімічного ряду, щоб читач міг сам зробити правильний висновок, а не зі слів автора. Цього Юрій Попченко не робить. Іншими словами він каже: «Вірте мені, бо я знаю краще».
На продовження теми слов’янських мов. Чомусь брат Юрій вибрав ті слов’янські мови, що містять кальковані відповідники. Проте уникнув тих, які намагаються за рахунок власних ресурсів віднайти своє, рідне, підхоже слово. Наприклад:

польська мова:

rolnikрільник – людина, що працює на землі, обробляє своє чи чуже поле (рільництво). Часто фахівець у галузі сільського господарства. До речі, рольник трапився нам вже втретє. До цього слова ми ще повернемось. Крім цього ось які є слова-синоніми у польській мові на rolnik – рільник
chłop –  селянин,
gazda – газда,
gospodarz  – господар
plantator – плантатор
włodarz – управитель
włościanin – селянин
agronom – агроном
аgrotechnik – агротехнік
farmer – фермер
hodowca – селекціонер
specjalista w dziedzinie agronomii – спеціаліст у галузі агрономії;

словацька мова:

poľnohospodár. (najmä ako všeobecné označenie pracovníkov v poľnohospodárstve) – фермер (особливо як загальний термін для працівників сільського господарства) Дослівний переклад сільський господар. Звідси – сільськогосподарський. І це при тому, що словаки тривалий час жили в одній державі з чехами, які запровадили  у себе кальку, а словаки – ні. Наводжу слова синоніми у словацькій мові:
roľník –kto obrába pôdu a chová hospodárske zvieratá (obyč. ako jednotlivec): jeho otec bol roľník – рільник, хто обробляє землю і вирощує худобу (як правило, фізична особа):  «його батько був рільником.»
sedliak (zastaráv): zámožní sedliaci – селянин (заст.): заможні селяни
gazda (roľník vlastniaci pôdu): majetný gazda – хутір (заможний власник, багатир, господар): заможне господарство
farmár (majiteľ farmy; pracovník na farme) – фермер (власник ферми; працівник ферми)
pestovateľ obilia – хлібороб
ratay – ратай
agriculturist – аграрій  (Джерело: https://slovnik.aktuality.sk/synonyma/)
 

словенська:

kmet – селянин, фермер. «Термін, що був поширений у слов’янських мовах за феодалізму і мав різне значення. У «Повчанні» Володимира Мономаха і «Слові о полку Ігоревім» кметами називали кінних воїнів, дружинників князя. На західних землях України і в Білорусі в XIV–XVI століть кметами називали незакріпачених селян, які сплачували державний податок. Протягом другої половини XVI століття — початку XVII століття вони потрапили в кріпосну залежність і їх стали називати холопами» («Вікіпедія»).
 

хорватська

seljak – селянин, селюк
рoljoprivrednik – фермер
Живуть же ж люди без землероба, і нівроку,  бо ж земля є, навіщо ж її робити, зайвий клопіт мати на свою голову.
Йдемо далі. Шановний брат Юрій тепер апелює не тільки до мов слов’янських народів, але наводить приклади з літератури. «Землероб» вживали українські класики, і воно засвідчене в новому Словнику української мови (СУМ) у 20 томах»  – пише він.  На підтвердження свого погляду Юрій Леонідович бере у спільники знаного українського письменника: « Зверніть увагу на те, що його вживав тернопільчанин Богдан Лепкий.» Аргумент доволі сильний, це потужна далекобійна артилерія – красне письменство. Чи встоїть проти цього доводу хлібороб із рільником?  Адже саме письменники, як ніхто ближче стоять до народу й у своїх творах відбивають лексичне багатство та дух його мови. Одразу зазначу, що я поважаю шановного письменника, прочитав його роман-трилогію про Івана Мазепу в п’ятьох книгах. Можливо, це лише припущення, що Богдан Лепкий ужив цього слова, але коректор чи редактор могли його й не догледіти, або навпаки, письменник міг ужити іншого слова, а редакція могла виправити його на землероба. І таке буває в редакторській практиці. А особливо, коли це мовно-політичні та ідеологічні «редактори». Так, наприклад, працюючи над своєю дипломною роботою в університеті про коментарі репресованого українського літературознавця Миколи Плевака до «Кобзаря» Тараса Шевченка, я дізнався, що протягом 30-80 років ідеологічні цензори-«редактори» втручалися не тільки в коментаторські  тексти до творів Шевченка, але і в самі твори поета. Приміром, в його відомій поезії «Чигрине, Чигрине»  слова «За що скородили списами Московські ребра?» було змінено на «татарські ребра», щоб у такий спосіб та й раптом не образити «старшого» брата.
Але брат Юрій чомусь просто не взяв до уваги, що письменники теж люди і можуть помилятись, або чогось можуть і не знати. Й тому, що мій шановний мовний опонент звернувся до красного письменства, мені нічого не залишається як наслідувати його приклад. Далеко ходити не буду. В своїй світській роботі завжди звертався і шанував працю широкознаного й блискучого майстра українського слова, письменника Бориса Антоненка-Давидовича «Як ми говоримо». Радив би усім шанувальникам нашої мови частіше заглядати до цієї, хоч і не великої за обсягом, але вельми цінної книги. До слова, згаданий письменник був репресований, відсидів у ГУЛАЗі за українську мову. Є в нього оповідання,  присвячене євангельським християнам на засланні за віру в Ісуса Христа. Тож як ставиться саме літератор до своїх помилок і мовних огріхів співбратів з письменницького цеху?
«3. Задля ясностi
…Я щиро дякую М. Пилинському за його зауваження, але запевняю, що тут я мiг би прийти йому на допомогу й навести не одну-однiсiньку, а багато мовних помилок у своїх творах, надто раннього перiоду моєї творчостi, бо кожного разу, коли перечитую написане, знаходжу багато такого, що мене самого не задовольняє, тому я не журитимусь, якщо мовознавцi не запишуть слово пiдставно до своєї картотеки.»
«Я не бачив нi оригiналу, нi натурального вигляду перекладу Н. Фiрселя, котрий, як водиться, редактори „Всесвiту“ ще пiдтягали до мовної „кондицiї“, а виходив iз того, що надруковано, спираючися, звiсно, не тiльки на деяке своє знання української мови, а ще й на свiй художнiй смак i чуття мови Я зауважив, що в перекладi мого опонента раз у раз мелькають слова посмiхнувся, посмiшка, прикро вражаючи читача не тiльки семантичною невiдповiднiстю, а й стилiстичною невправнiстю перекладача. I що ж – мiй „об’єктивний“ опонент пише, що в „променистому i в основi своїй радісному словi посмiшка є стiльки вiдтiнкiв“, що навiть Ю. Яновський ужив цього слова в такому розумiннi Ю. Яновський помилився з словом посмiшка тiльки раз, а Н. Фiрсель помиляється раз у раз, не думаючи про те, що випадкова помилка навiть у класика не зобов’язує її повторювати. (виділення й підкреслення моє – М.Н.)  М. Лермонтов, наприклад, у поемi „Мцирi“ помилково описав левицю з гривою, чого, як вiдомо, в природi не буває. Невже пiсля цього росiйськi письменники й перекладачi, не кажучи вже про зоологiв, мали в своїх творах надiляти всiх левиць гривами? За це на них могли б справедливо образитись не тiльки звичайнi читачi, а й леви… Здається, що перекладач Н. Фiрсель тiльки виграв би в своїй дальшiй роботi, якби вiдкинув особистi амбiцiї й бiльше дбав за чистоту й культуру тої мови, якою вiн перекладає. Але Н. Фiрсель уважає, що досить якомусь слову бути в словнику чи творi сучасного письменника, як уже можна ним безоглядно, минаючи вимоги контексту, користуватись. Важко такому „об’єктивному“ перекладачевi говорити про чуття мови й художнiй смак.» (виділення й підкреслення моє – М.Н.)
Брат Юрій з особливим пієтетом наголошує, що Богдан Лепкий тернопільчанин. Але локальна належність письменника не є гарантією від помилок, навіть і знаних письменників. Бо і на сонці є плями. Мені важко сказати, чи знайомий Юрій з редакторською правкою, і чи має він уявлення про неї? Про редактуру тексту я можу розповісти особисто, бо знаю про це не з чужих слів. Поки твій матеріял потрапить на шпальти або в ефір – він пройде таке цідило коректорських правок і редактур, що ти його не впізнаєш. А буває і таке, що перепишеш не один варіянт тексту, поки головний редактор поставить свій підпис.
До речі, а чи хотів би брат Юрій Попченко почути думку Бориса Антоненка-Давидовича з приводу землероба і землеробства. А вона вельми цікава. Адже не забуваймо, що це думка також літератора. Наводжу її повністю з цієї ж книги.
«ЗЕМЛЕРОБСТВО , ХЛІБОРОБСТВО , РІЛЬНИЦТВО , ОБРОБІТОК ЗЕМЛІ , ОБРОБКА ЗЕМЛІ , ЗЕМЛЕРОБ , ЗЕМЛЕРОБСЬКИЙ , ЗЕМЛЕДЕЛЕЦ , ЗЕМЛЕДЕЛИЕ , ЗЕМЛЕДЕЛЬЧЕСКИЙ , ХЛІБОРОБ , РІЛЬНИК , РАТАЙ , ХЛІБОРОБСЬКИЙ , РІЛЬНИЧИЙ
Землеробство, хліборобство, рільництво, обробіток (обробка) землі
На табличках, на штампах і печатках, у діловому листуванні й на сторінках періодичних видань ми читаємо слова землероб, землеробство, землеробський, але цих слів не знайдемо в нашій класичній літературі та фольклорі, не чуєм і в живій народній мові. Чому? Тому що ці штучні слова мають поряд себе давні українські, які цілком відповідають російським земледелец, земледелие, земледельческий, а саме: хлібороб, рільник, ратай, хліборобство, рільництво, хліборобський, рільничий. Наведемо приклади з класики й живої народної мови: «Масюк любив хліборобство» (І. Нечуй-Левицький); «Мій батько — з діда-прадіда хлібороб, любив землю, з землі й жив» (із живих уст); «Чекає ратая, паруючи, чорнозем» (М. Рильський); «Ниво неорана, ниво несіяна… де твої ратаї? Де твої сіячі?» (М. Чернявський); «Дитина без школи, що рільник без поля» (Юрій Федькович)
До того ж слова землероб, землеробство створено невдало з двох складових частин — іменника земля й дієслова робити, тимчасом як тут, коли навіть визнати потребу створення нового слова, слід було б узяти дієслово  обробляти,  адже  землероб  не робить землю, як то виходить за аналогією до слів бракороб (той, що робить брак), дармороб (той, що робить дарма), а обробляє землю. Тим-то ці терміни, створені всупереч законам українського словотвору, так важко прищепити в живому мовленні. Водночас українське слово хлібороб не тільки й далі живе в устах народу, але його вподобали й освоїли в своїй мові росіяни (хлебороб, а також хлопкороб тощо).
Творці й прибічники слів землероб, землеробство, не заперечуючи, що, коли йдеться про вирощування хлібів, краще користуватись іменниками хлібороб, хліборобство, запитують: а як обійтись без слова землеробство, коли маємо діло з вирощуванням технічних культур? Адже є країни, де хліб не сіють. Відповідь на це дає наш Українсько-російський словник АН УРСР, пояснюючи значення слова рільництво: 1) полеводство, 2) земледелие, — й наводить слушну ілюстрацію: «…проґрес техніки в сільському господарстві виявляється по-різному, залежно від системи сільського господарства, залежно від системи рільництва».
На жаль, широковживане в нашій поезії слово ратай майже зникло з нинішнього вжитку.»
Шановний Борис Антоненко-Давидович згодом допоможе нам також прояснити ще одну тему, що порушив Юрій Леонідович. А ми продовжуємо уважно слухати нашого брата.
Юрій, полемізуючи зі мною і наводячи мій аргумент, анітрохи не вагаючись пише: «Землероб» – це неправильне слово, бо землю не роблять, а обробляють. Проте, за цією логікою і «хлібороб» – неправильне слово, бо хліб не роблять, а вирощують.» За порадою Юрія Леонідовича заглядаю до Словника української мови в 11 томах Том 8, 1977. — Стор. 582 і читаю: «2. перех. Виготовляти, виробляти що-небудь…
«Робити хліб – займатися хліборобством. – На Січі добре козакувати, а на займанщині хліб робити! – сказав [Мирон] сам собі (Мирний, І, 1949, 180).» Що ж тут ще можна сказати… Німа павза, як у «Ревізорі» Гоголя. Філологічна софістика Юрія Леонідовича просто вражає. Але з робленням хліба ми ще стикнемося нижче.
В своєму дописі він наводить приклад зі Словника української мови на терміни землероба і землеробства: «ЗЕМЛЕРОБ, а, ч. Той, хто займається землеробством; рільник…ЗЕМЛЕРОБСТВО, а, с.1. Обробіток землі (у 5 знач.) для вирощування сільськогосподарських рослин; рільництво». І при цьому він не хоче бачити слово рільник і рільництво, що є абсолютними синонімами до так званого землероба і землеробства, і написані через крапку з комою чорним по білому. Винятковий зір у нашого брата. Натомість він пише: «Рільник» теж не підходить за значенням, бо за СУМом рільник – це «той, хто займається рільництвом», а рільництво – це «вирощування польових культур як галузь сільського господарства».  Гаразд. Дивимося статтю про рільництво. І що ми дізнаємося? : «РІЛЬНИЦТВО, а, сер. Вирощування польових культур як галузь сільського господарства. Тваринництво може рости і процвітати тільки в тісному зв’язку із іншими галузями господарства і насамперед з рільництвом, городництвом, колгоспним будівництвом, з технічною базою (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 110);
//  Те саме, що землеробство. Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 575.»  Чому ж Юрій Леонідович так і не зумів побачити синонімічний паралелізм терміну і не звернув увагу на слова «Те саме (виділення і підкреслення моє – М.Н.), що землеробство», а бере тільки те, що вигідне йому? Поставте замість землеробства рільництво, і ви отримаєте те ж саме визначення. Юрій Попченко свідомо відмовляє  рільництву заступати землеробство, хоч Словник говорить зовсім протилежне. Наводячи цей приклад я не став ані на йоту прихильником землероба та землеробства, бо вважаю ці слова штучними й антибіблійними мовними динозаврами щодо людини та її діяльности. Бо вона не володіє атрибутом Бога – всемогутністю. Але коли б я і захотів погодитися на це слово, то тільки як єдиний, наголошую на цьому, єдиний виняток: Кого б я назвав Землеробом, так це лише Бога, бо Він, і тільки Він є один-єдиний правдивий Землероб, адже саме Господь створив, заснував, уформував, зробив землю – і як планету, і як ґрунт. Це є і логічно, і правильно, і справедливо. І мало того – відповідає духовно-біблійному змісту. І більше ніколи ні до кого не застосовував би цього слова, бо це є нелогічно, неправильно, несправедливо і не відповідає духовно-біблійному наповненню. Простіше кажучи, це зазіхання на прерогативу Бога з боку людини.
Далі Юрій Попченко пише: «Що саме так воно розуміється на сьогоднішній день, видно з класифікатора професій, де до 6.1.1 «садівники та землероби» подаються такі професії: 6.1.1.1 «рільники та овочівники». А крім того, це слово маловживане. Я НІКОЛИ не чув його в усному мовленні.» Дивно звучать слова брата, який за фахом філолог і мав би знати, що хлібороб – хліборобство – хліборобський , рільник – рільництво – рільничий – це термінологічні поняття, що вживаються в галузі сільського господарства, в офіційно-діловому стилі та художній літературі, але аж ніяк  не в побуті. Тому то брат їх НІКОЛИ й не почує. Замість них послуговуються словами: селянин – селяни – селянський – сільський – село. Звісно, що ніхто і ніколи не буде вживати в своїй мові: «Я живу в рільничій місцевості», «Поїду до рільництва», «Він походив із рільничої родини»,  «Мої  дитячі рільничі літа». Замість них скажуть: «Я живу в сільській місцевості», «Поїду до села», Він походив із селянської родини» «Мої дитячі сільські літа».
В чому я справді можу погодитися з Юрієм, так це в тому, що «землероб»  і хлібороб  не тотожні за значенням слова. По-перше, як було вже сказано вгорі, землероб – сформоване з грубим порушенням закону українського словотвору, де друга частина слова в українській мовній традиції означає робити, виготовляти; по-друге, це штучний мовний винахід щодо людини та її діяльности і зазіхання на право Бога – “і станете, немов  боги”.
А тепер я хочу щоб уважний читач вдумався в такі слова, сказані братом Юрієм, вони доволі цікаві: «Якщо «землероб» – це людина, яка обробляє землю для вирощування сільськогосподарських рослин, то «хлібороб» – це людина, яка вирощує хліб.»  Не знаю, що дало Юрію Леонідовичу підставу так говорити – чи визначення у словнику, чи власний досвід в аграрній галузі. Але в мене відразу постала наступна картина. Засвітило весняне сонечко, прилетіли з вирію пташки, і  керівник господарства  викликає красивих хлопців-молодців, козаків-запорожців і каже: «Ти, Петре, обробиш землю для вирощування сільськогосподарських рослин, бо ти ж землероб, а не хлібороб. А ти, Миколо, будеш сидні справляти, бо ти ж хлібороб, а не землероб. А потім поміняєтесь місцями. Коли виросте пшениченька, ти, Миколо, візьмеш свого залізного коника «Джон Діра» і поїдеш на ньому пшениченьку жати». Сидить Микола вдома, сидні справляє, а Петро у полі в поті чола землю обробляє. Минув час, достигла пшениченька.  Петро стомлений, ледве приплентався до хати, каже Миколі: «Ну, Миколо, твоя черга, йди жни пшениченьку, а я, мерщій, на твоє місце». Микола по-молодецькому зістрибнув із сиднів, поступився місцем товаришу. Пішов до свого залізного коника. Присвиснув з великої радости, погладив ніжно холодне залізяччя,  затяг пісню «Ой, у полі, та й женці жнуть», і поїхав славний хлібороб жати пшениченьку, тобто, хліб. Можливо, таке уявлення у когось і склалось про будні селян. Але такого насправді в хліборобському житті немає. Мені, в силу службових обов’язків, доводилося бути на селі і робити матеріяли на аграрні теми. Брав я інтерв’ю і в голів хазяйств різних форм власности, і в начальників районних управлінь сільського господарства і простих механізаторів, які безпосередньо й займаються тим, про що йде мова у нашій статті. Всіх цих людей називають або хліборобами, або аграріями. А от щоб землеробами їх називали – такого не чув. Механізатори, а це і трактористи, і комбайнери, і водії машин – вони у полі, поки й білі мухи не полетять. І немає в них якогось поділу на землероба чи хлібороба. Сьогодні ти посіяв пшеницю, завтра сієш іншу культуру. Відсіявся, тебе перекидають на іншу ділянку, а буває, що й до іншої области допомагати сусідам. Зібрав врожай всіх культур, готуєш  землю на майбутній: культивуєш, боронуєш, здобрюєш, угноюєш… І так щороку. Немає тут жодного поділу, про який каже брат Юрій, бо це в українців називається рільництво і хліборобство. Хлібороб – це той же рільник, а рільник – це той же хлібороб. Слово рільникрольник  заховала й більшість слов’ян у своїх мовах, як ми це побачили вгорі. Звісно, що вузька спеціялізація теж присутня і в аграрному секторі. І заперечувати цього не можна. Бо не всі на все вчилися. Проте, це не є підставою для запровадження в наше мовлення алогічного терміну. Думаю, що дарма брат списує слово рільництво.
Якщо ми зазирнемо до словника, за порадою Юрія Леонідовича, то віднайдемо слово обробляти, що під цифрою 2, а не 5, як це вказано в статті про землеробство, знайдемо пояснення цього значення. А воно каже наступне: «2. Готувати для вирощування рослини (про ґрунт). //  Виконувати, здійснювати весь цикл сільськогосподарських робіт (на полі, в городі і т. ін.). //  Системою агротехнічних заходів створювати необхідні умови для вирощування рослин. Саме цим і займаються селяни: механізатори –  комбайнери, трактористи, водії, керівники господарств, агрономи.
Далі брат Юрій пише: «Хлібороб» для Нового Завіту не підходить, тому що жоден контекст не вказує на те, що йдеться саме про людину, яка вирощує хліб. У 15 із 17 вживань у Новому Завіті γεωργός позначає виноградаря, і так це слово усіма й перекладається (наприклад, у Мт. 21:33; Ін. 15:1). Проте в двох місцях – у 2 Тим. 2:6 і Як. 5:7 – не міститься вказівки на те, в якій галузі сільського господарства працює згадуваний там γεωργός. Тому для цих місць потрібне слово із широким значенням, яке б позначало людину, що займається вирощуванням сільськогосподарських рослин. Цим словом в український мові є «землероб».
Звісно, що ми не можемо назвати виноградаря хліборобом, бо він вирощує, розводить виноград. Це звучало б абсурдно. Але там, де, як каже Юрій Попченко «не міститься вказівки на те, в якій галузі сільського господарства працює згадуваний там γεωργός» ми можемо перекласти як рільник або хлібороб, що і зробили Іван Огієнко та Іван Хоменко а почасти й Рафаїл Турконяк . Адже ж «дорогоцінний плід» вони не в космосі, не в повітрі вирощують, і не на скелях у горах, а на землі, яку вони обробляють, але не роблять. Навіть саме слово γεωργός каже про те, що людина має стосунок до землі, як і сказано в Якова 5:7. Думаю, що брат Юрій не буде заперечувати, що в Ізраїлі вирощували хліб. На це є чимало посилань як у Старому, так і Новому Заповітах. Не буде він також і проти, коли в тексті вжито слово γεωργός, що говорить не про тваринництво і не про рибальство, а про рослинництво. А цією галуззю опікуються не тваринники і рибалки, а рільники, вони ж хлібороби. До речі, виноградарство також є підгалуззю рослинництва, як і зернові та зернобобові культури. Їх в рослинництві 11 підгалузей ( Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/Сільське господарство)
Далі Юрій Леонідович веде мову про «слово із широким значенням, яке б позначало людину, що займається вирощуванням сільськогосподарських рослин.» І ним, на його думку, і має бути землероб. А те, що словник, до якого мене закликає брат постійно заглядати, каже, що рільництво і землеробство це одне і теж, Юрія Леонідовича не обходить.
Доволі твердою і безжальною рукою Юрій Леонідович підписав вирок  ратаю, хлібодару, гречкосію та орачу: ««Хлібодар» ні підходить з тих самих міркувань, що й «хлібороб».  А крім того, воно ще може означати «хлібодавець», а відтак вводити читача в оману… Найбільш екзотичним є «ратай». Михайлу Назаренку потрібно хоч інколи заглядати  у словник. Там це слово позначено як народно-поетичне і застаріле. Воно взагалі не вживається в усному мовленні. А крім того, воно не підходить значенням, бо означає «плугатар, орач». З тих само міркувань не підходить і «орач».
«Гречкосій» – це ще один перл. Ні про яку гречку в ті часи в басейні Середземномор’я не знали, тому ніяких гречкосіїв там не було. Треба було хоча б поцікавитися цим питанням.» Юрій Попченко так настирливо пропонує Михайлові Назаренку «хоч інколи заглядати у словник». Щиро дякую, дорогий брате. Я ніколи не забуваю слова українського поета й перекладача з багатьох мов Максима Рильського:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно в ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
За намовою брата та знаного поета я заглянув ізнову до словника.
І що ж я побачив? А ось що: «ХЛІБОДА́Р, а, чол., уроч. 1. Те саме, що хліборобБлагословенна праця хлібодара, Його турботи, думи на землі (Микола Нагнибіда, На полі битви, 1974, 24); 2. рідко. Те саме, що хлібодавець.» Звернув увагу на три моменти. Перший – ремарка уроч., що означає урочисте. Хіба листи апостолів не були написані до певної міри в урочистому стилі? І до трударя хіба не можна застосувати поважного до його праці слова, як це зробив апостол Павло в 2 листі до Тимофія 2:6? Явно, що тут мова, не про виноградаря. А коли б і виноградар був, невже ми прогрішимося, коли скажемо, що і він теж достойний бути названий хлібодаром, бо і виноград входить до раціону хліба насущного. По-друге, «1. Те саме, що хлібороб». Напевно, зайве казати, що слова «те саме» означає рівноправність до слова хлібороб, його абсолютний синонім. І третій момент: «2. рідко. Те саме, що хлібодавець». Ремарка рідко каже про те, що це слово рідковживане. Тобто, воно завжди потребує вузького контексту. Юрій каже, що хлібодавець вводитиме  читача в оману. А землероб читача в оману не вводить?
Для Юрія Леонідовича слово ратай є екзотичним. Не знаю, чому у нашого брата це слово викликає екзотичні уявлення, але він, як український  філолог, напевно має знати, що перший перекладач Святого Письма Пантелеймон Куліш мав літературне псевдо «Ратай». І вибрав він його не випадково, бо вкладав в нього той зміст, що відточував свій стиль у відборі українського слова як для своїх творів, так і для Біблії, як той рільник, що ненастанно працює на землі, обробляє її добре, щоб зібрати добрий урожай. Навіть у власному перекладі, де Юрій Попченко вживає землероба, Пантелеймон Куліш використовує ратая. Для Пантелеймона Куліша це слово не було застарілим. Таким воно стало тільки в радянську добу, коли більшовицькі цензори почали втручатися в саму структуру української мови й вилучати всі питомі слова, а ті, що залишались у словниках, ставали «застарілими». Справжні українські мовознавці у такий спосіб, як ті бабки-повитухи зберігали єврейських хлопчиків від смерти й знищення, зберігали під цією ремаркою нашу мову в словниках, щоб коли прийдуть вільні часи, ми могли відродити їх і дати їм нове життя й дихання.
«Щоб наша правда не пропала,
Щоб наше слово не вмирало»
Тарас Шевченко
Що цікаво читати в пасажах Юрія Леонідовича, так це його коментарі на пояснення слів. Ось що він пише далі: «А крім того, воно (ратай) не підходить значенням, бо означає «плугатар, орач». З тих само міркувань не підходить і «орач». Знову заглядаємо у словник. Читаємо: «ПЛУГАТАР, атаря, чол. Той, хто оре землю плугом; орач. ОРАЧ, а, чол. Той, хто оре землю  //  рідко. Той, хто обробляє землю; хлібороб.» Напевно, Юрій Леонідович вважає, що жителі Палестини за часів Нового Заповіту на «Нивах», «Колосах» та на «Джон Дірах» землю обробляли? Чим же ж тоді вони орали землю, як не плугом. За улюбленим словом брата землероб – це той хто займається землеробством, тобто обробляє землю. А як її обробляють? Хіба тільки міндобрива та гній вкинеш у неї і все? Та й угноюють і здобрюють саме приготовану землю, а не цілину чи по не добірках. Так просто ґрунт для вирощування рослин не приготуєш. І подобається це чи ні братові Юрію, але й тут ми знову стикаємося з посиланням на хлібороба. Зауважмо, що жодне слово з цього синонімічного ряду в цьому словнику не дає вказівки на паралельне вживання землероба, хоч СУМ укладали за радянських часів. Хочеш чи ні, але хлібороба аж ніяк не уникнеш. І хіба тільки ратай, плугатар та орач вказують нам на хлібороба? Дійшла черга і до «ще одного перла», як висловлюється шановний брат – гречкосія. Визнаю, брате, каюсь в поросі й попелі,  не сіяли гречку в Палестині, бо я і не наполягав на цьому, але ж і землю не робили. Справді, гречку не сіяли, але річ не в гречці, а в тому, кого цим словом називають. Знову зазираю у словник, та й не один, і читаю:
«ГРЕЧКОСІ́Й, я, ч., розм.1. Той, хто сіє гречку. Чомусь вважається, що гречка — примхлива і маловрожайна культура. А семенівські гречкосії минулого літа своїм досвідом заперечили цю думку (Минко, Повна чаша, 1950, 12).

  1. заст., зневажл.Людина, що займається хліборобством; хлібороб, землероб. [Мирон:] Хочу хліборобом стать, гречкосієм(К.— Карий, II, 1960, 111); Юнак одразу спостеріг Зневагу в цих панів до себе, До гречкосія, мужика (Воскр., І всерйоз.., 1960, 74).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 165.
Гречкосі́й, сі́я, м.1) Сѣющій гречу. 2) Хлѣбопашецъ, земдедѣлецъ. Ізнову шкуру дерете з братів, незрячих гречкосіїв. Шевч. 3) Насѣк. Anisoplia. Галиц. Вх. Пч. II. 26. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 325.
Гречкосі́й — той, хто сіє, культи­вує гречку; символ селянина-трудівника, звідки народна назва хлі­бороба, землероба. І знову шкуру дерете З братів незрящих, гречкосіїв (Т. Шевченко). Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 155.»
Статті на означення гречкосія пояснюють, що так називали хліборобів, і як бальзам на серце брата, подають слово землероб. Словарь Бориса Грінченка ще й перекладає на московську мову, що це «Хлѣбопашецъ, земдедѣлецъ». Зверніть увагу, землєдєлец на другому місці. За логікою Юрія Леонідовича  мав би бути на першому, але чомусь на другому. В словникарстві усталене правило – перше слово, що стоїть в синонімічному ряді, є головним і визначальним для наступних, як стилістично-нейтральне, тобто його можна застосовувати у більшості стилів, воно не має якихось додаткових ознак чи ремарок: застаріле, діалектне, поетичне, урочисте тощо. Може бути два рівнозначних, абсолютних синоніма, як наприклад, мовознавець – лінгвіст; філолог, словолюб вже мають стилістичні відтінки.
Звісно, що ніхто нікого не змушує живосилом вживати те чи інше слово. Не подобається ратай, хлібодар, гречкосій чи орач, що є синонімами до рільника та хлібороба – це справа Юрія Леонідовича. Він може вживати в своєму особистому перекладі і землероба, проте, чи додасть воно стилістично-естетичної та змістовної відповідности – це вже питання.
І на останок ще трохи  про синонімію.  «Нарешті, «робітник» не вимагає спеціального обговорення. Це слово найменше підходить за значенням, бо переважно позначає людину , яка працює на промисловому підприємстві.»  Юрій Леонідович закликав мене  «хоч інколи заглядати  у словник», що я і роблю з великим задоволенням. Словники – моя стихій. Розкрию один секрет – коли заходжу до книгарні, в першу чергу шукаю словники, різні, але які пов’язані з українською мовою: перекладні, тлумачні, орфографічні, фахові, термінологічні тощо. З Інтернету скачую все, що можна скачати на тему словників. Але тепер по суті. На похваті у мене немає іншого тлумачного словника як тільки СУМ в 11 томах. На жаль, іншого і ліпшого не маю. Тому звертаюсь до нього.
РОБІТНИ́К, а, чол.

  1. Той, хто створює матеріальні цінності, працюючи на промисловому підприємстві.
    2.Той, хто працює, трудиться; трудівник. 3. чого і з означ.  Людина, зайнята в якій-небудь певній галузі діяльності. 4. Той, хто найнявся до кого-небудь працювати на нього; наймит. (Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 585.)

Я подав повну картину пояснень 4 значень цього слова, посилаючись на цю лексикографічну працю. Чому ж на думку Юрія Леонідовича це слово не вимагає спеціального обговорення. Згідно з поглядом брата, робітник – це людина, яка переважно (виділення моє – М.Н.) працює на промисловому підприємстві. Але в словниковій статті про переважність ані слова. Звідки такий підхід у брата Юрія  до розподілу людей на класи по переважності? А як же бути з тим же ж класифікатором професій, на який посилається брат? А там чорним по-білому написано:
                              Класифікатор професій ДК 003:2010
РОЗДІЛ 6. КВАЛІФІКОВАНІ  РОБІТНИКИ (підкреслення моє – М.Н.) СІЛЬСЬКОГО ТА ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВ, РИБОРОЗВЕДЕННЯ ТА РИБАЛЬСТВА (підкреслення моє – М.Н.)
613  Робітники сільського господарства (виділення і підкреслення моє – М.Н.), що займаються як землеробством (виділення і підкреслення моє – М.Н.), так і тваринництвом
6131  Робітники сільського господарства(виділення і підкреслення моє – М.Н.), що займаються як землеробством (виділення і підкреслення моє – М.Н.), так і тваринництвом.
Землеробство я підкреслив не тому, що воно мені стало подобатися, а через те, що воно, на жаль, присутнє в класифікаторі й щоб передати оригінал. Висновки робіть самі.
Що буде робити Юрій Леонідович зі своїм землеробом, коли з того ж класифікатора професій вилучать це слово? А його напевно вилучать. Можливо не зараз, але вилучать. Хочеш чи ні, але доведеться полоти словесний бур’ян скрізь.
Вгорі я писав про те, що брат Юрій Леонідович поставив українців першими серед слов’янських народів, які скалькували землероба і землеробство до своїх мов. Але я тут скажу наступне, що в українського народу не було нагальної потреби в калькуванні давньогрецького γεωργός.  І ми в цьому переконалися, ознайомившись із чималим синонімічним рядом слів, що витворив саме український народ, а не горе-«мовознавці» з ідеологічних кабінетів, слава Богу, колишньої  Компартії України. Крім згаданих рільника, хлібороба, ратая, хлібодара, гречкосія, ми тепер можемо доповнити цей ряд стилістично-нейтральними контекстуальними синонімами – робітником, трудівником, трударем та працівником.
А тепер щодо словників, про які мені брат Юрій нагадав у своєму дописі. І не просто про словники, а про того ж таки землероба. Напевно, читачеві хотілося б знати, коли це слово-мутант залізло до української мови і було зафіксовано в словниках?
Боротьбі з каліченням української мови, знеціненням і знебарвленням її лексичного багатства, вияву її потенційних словотворчих можливостей і моделей, присвятив своє життя відомий український мовознавець, дисидент Святослав Караванський. За це він поплатився 30 роками ГУЛАГу та брежнєвською психлікарнею. Порушеним темам Святослав Караванський присвятив не одну мовознавчу працю. Уривок однієї з них «До зір крізь терня, або хочу бути редактором» я наводжу нижче.
«ЗЕМЛЕРОБ чи ХЛІБОРОБ У нашій сучасній мові, успадкованій від СССР, чимало слів-роботів. Одним з таких слів є слово землероб та ряд похідних від нього: землеробствоземлеробський тощо. Де взялося це слово? У живій мові його не могло бути, бо ніхто з українців ніколи не робив землю. Наші предки робили хліб. І тому логічно в їхній мові виникло слово хлібороб. Але соловецькі мовознавці не діяли згідно з нормальною логікою. Їхня логіка була логіка “дулепросців”, які змагалися за одержання з Кремля дулі, “хоч маленької, хоч півдулі, аби тільки під самую пику”. Ото ж вони й постаралися “збагатити” нашу мову на слова-роботи. Уперше слово землероб з’явилося ще в досовєтських виданнях, але ні у Грінченка ні у Желехівського його нема. Цей штучний витвір безкебетних перекладачів став у пригоді справі “зближення мов”. РУС, виданий у Москві 1948 р., канонізував землероба. Підстави? У росіян існує слово землепашец, яке посприяло й появі не зовсім логічного слова земледелец, бо землі і в Росії ніхто не робив. Але слово землепашец якоюсь мірою узаконило і слово земледелец та земледелие, тим паче, що росіяни знали цілу родину подібних слів:  рукоделие,  виноделие,  маслоделие.  Тому і земледелие не викликало заперечень. У нас же не було ні землеорачів, ні землеорання, ні рукоробства, а були споковічні хлібороб та хліборобство, а ще  рільник та рільництво.  Це все відкинуто й накинуто безграмотного робота землероб. А незалежна Україна і усом не веде.»
Проте, я вирішив перевірити і Святослава Караванського, чи справді так воно є.
Дивимось:
Словарь української мови Борис Грінченко, 1954, т.4
Хлібороб, ба, м. Земледелец, хлебопашецъ. На Обрітення обертаються  птиці до гнізда, хлібороби до плугів. Ном. № 523. Хліборобити, блю, биш, гл. Заниматься земледеліем. Деякі чумакують, а більш хлібороблять. Харьк. г.
Хліборобів,-бова, -ве. “Принадлежащій  земледельцу. Прийшов до трупу хліборобового. Гріїн. І. 187.
Хліборобка, -ки, ж. Женщина, занимающаяся хлебопашествомъ.
Хліборобний, -а, -е. Пахатный (о земле). Хліборобна земля. Черк. у.
Хліборобник, -ка, м = Хлібороб. Ум. Хліборобничок. Кому ж ти, косо,   достанешся: чи школничку, чи полковничку, чи прежньому хліборобничку, що в поле йде—не вмивається. Чуб. V. 580.
Хліборобство, -ва, с. Земледелие, хлебопашество. Масюк любив хліборобство. Левад. Пов. 193.
Хліборобський, а, е. Земледельческий, хлебопашескій.
(Словарь української мови Борис Грінченко, 1954, т.4)
 
Малоруско-німецкий  словар Євгена Желехівського та Софрона Недільського
Хлібороб, m. Ackermann,Ackerbauer, m; Landmann, m.
Хліборобів, -ова, -ове, a. des Хлібороб.
Хліборобничок, -чка, m. dim. s. Хлібороб
Хліборобський, a. zum Feldbaugehörig
Хліборобство,  n, Ackerbau, Feldbau, m.
(Малоруско-німецкий  словар уложили  Євгений Желеховский і Софрон Недільський. Львів, з друкарні тов. им. Шевченка, під зарядом К.Беднарского)
 
Як виявилося – це справді так. Проте я вирішив ще пошукати словників, які не вказують на землероба. Таким виявився
Словник української мови  П. П. Білецького-Носенка (1843 р.)
Хлиборобъ (и. с. м. p.), хлиборобка  (ж. р.) Домоводъ. Хозяинъ. Земледѣлецъ. См. Гречкосій. Господарь. Домонтарь. Павло Білецький-Носенко.
(Словник української мови / П. П. Білецький-Носенко ; підгот. до вид. В. В. Німчук; АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. – Київ: Наук. думка, 1966. – 421, [1] с. – (Пам’ятки української мови).  стор. 375.) До слова, це перший тлумачний словник української мови у ХІХ столітті.
Не знайшов я також землероба і Словнику української мови Дмитра Яворницького том 1, 1919 рік. Цей словник вийшов тільки в одному томі від літери А до К. Літера З саме в ньому присутня, але землероба  тут не знайшов.
І тільки заглянувши до Словника Михайла Уманця і А. Спілки надибую на землероба. Цей словник побачив світ протягом 1893-1898 року. Подаю повну виписку статей на ці слова:
Словника Михайла Уманця і А. Спілки
«Земледелец, земледел = землероб, хлібороб (С.З.Л. ІІІ.) ратай (С.Л.), гречкосій (С.З); плугатар (С.З.), що засіває – сівач (С.З.), що заволочує – волочільник, скоро дільник С.Л. – Вона хороша, як тая квітка, а таки йде заміж за хлібороба. Кв. – Сякий такий торгаш, та все їсть калач, а хлібороб – хліба робить, хліб і їсть. И. пр. – І знову шкуру дерете з братів незрячих гречкосіїв. К.Ш.
Земледелие, земледельство = 1.хліборобство (С.Л.ІІІ.), землеробство. – Заниматься земледелием = хліборобити (Чайч.), хліба робити (д. під сл. Земледелец), хліб робити, хліборобствувати. 2. Д. Агрономія.
Земледельствовать = д. Земледелие. (Заниматься земледелием).
Земледельний, земледельческий  = хліборобський (С.Ш.), землеробський.
А в статті про агрономію читаємо:
Агрономический, агрономія = агрономічний, хліборобський, – землеробський, агрономія, наука про хліборобство, н. сільського господарства.
(«Словарь росийсько-український». Зібрали і впорядкували М.Уманець і А.Спілка. Львів, 1893)
Здавалося б, ось він момент істини: все ж таки є в словнику таке слово! Але слід сказати, що це єдиний дореволюційний словник, де ми натрапляємо на землероба і землеробство. Проте і тут немає причин для торжества. Звернімо увагу на чотири момент: 1) хоч це слово і присутнє, але жодного прикладу з живої та літературної мови з ними Михайло Уманець не подає, бо їх не існувало в природі в українській живомовній стихії та літературі. Замість них лексикограф наводить приклади з хліборобом; 2) ми знов маємо можливість переконатися, що хліб усе ж таки роблять, на противагу твердженню Юрія Леонідовича; 3) на відміну від радянських словників Михайло Уманець дає грамотне мовознавче визначення: агрономія – наука про хліборобство, наука сільського господарства, а не про землеробство; 4) хоча у першому визначені землероб стоїть на першому місці, в інших словникових статтях воно вже посідає друге після хлібороба. М.Уманець здавав собі справу, що в  живому мовленні та літературі він прикладів просто не знайде, тому воно і поступилося своїм п’єдесталом хліборобу. Важко сказати, чому Уманець вніс його до реєстру. Можемо лише припустити, як стверджує Святослав Караванський, що Уманець запровадив його до свого словника як дослівний відповідник московському земледельцу.
Але як стояла справа вже по революції? Перший словник, який є у відкритому доступі, це:
«Російсько-український словник» Сергія Іваницького і Федора Шумлянського. Читаємо:
«Земдедьлецъ, земледьлъ – хлібороб, землероб, ратай; гречкосій, (що оре землю) –  орач, плугач, плугата(и)рь, (що засіває) – сівач, (що заволочує) – волочільник, скородільник
Земледьліе, земледьльство – хліборобство,  землеробство. – Заниматься земледь- ліемь – хліборобити, хліб робити,  хліборобствувати
Земледьльный, земледьльческій  – хліборобський, землеробський.»
(«Російсько-український словник» Сергія Іваницького і Федора Шумлянського 1918 рік.)  Цього словника видано в 1918 р., у час боротьби за Українську державу. Він зіграв свою позитивну роль в становленні української термінології і словникарства. Але якщо ми порівняємо його словникові статті, то побачимо, що його автори переписали з Уманця і Спілки статтю про земледельца, хіба що без прикладів.
Проте такого копіювання в академічних словниках ми вже не побачимо до самого погрому 1933 року. Послідовно московські земледелец і земледелие будуть перекладати як хліборобство, рільництво. Подаю низку словників із зазначеними термінами.
 
Російсько-український словник  том перший, А – Ж під редакцією А.Кримського
Земледелие – хліборо́бство, рільни́цтво, рата́йство, (ирон.) гречкосі́йство. Заниматься -лием – хліборо́бити, хліб роби́ти, рільни́чити, рільникува́ти, працюва́ти, ходи́ти ко́ло землі́, рата́йствувати, (иронич.) гре́чку сі́яти. [Поки́нув слу́жбу в го́роді, верну́в на село́ – гре́чку сі́яти (Крим.)]. Комиссариат, министерство -лия – комісарія́т, міністерство земе́льних справ.
(Російсько-український словник  том перший, А – Ж . Редактори В.М.Ганцов, Г.К.Голоскевич, М.М. Грінченкова. Головний редактор: акад. А.Е. Кримський. 1924. Стор. 539: )
ПРАКТИЧНИЙ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ СЛОВНИК Григорія Сабалдиря.
Земледелец— хлібороб, ба.
Земледелие— хліборобство, ва.
Земледелием заниматься— хліборобствувати.
(ПРАКТИЧНИЙ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ СЛОВНИК.  Видавниче Товариство „ЧАС”. Київ — 1926, стор.131 Григорій Сабалдир)
Російсько-український сільсько-господарський словник  Євгена Чикаленка (проект)
Земледелие (о многих отрослях с.хозяйства, немец. – Landwirtschaft) – сільське господарство, рільництво (о возделывании земли, немец. – Ackerbau) – рільництво, хліборобство, фітотехнія. (о возделывании с. хоз. растений, немец. – Pflanzenbau)  – фітотехнія, хліборобство, рільництво, рослинництво, рослинна продукція.
Земледелие общее (о науке) – загальне хліборобство, загальне рільництво, загальна фітотехнія, загальна продукція рослин.
Земледелие частное – (о науке) – спеціяльне рільництво, спеціяльна фітотехнія, спеціяльне хліборобство, спеціяльна продукція рослин.
Земледелец – хлібороб, рільник, ратай. (Пахальщик) – орач (плуготар, погонич). (Сеятель) – сівач: (бороновщик) – влочільник, скоро дільник.
Земледельческий – хліборобський, рільницький.
(Російсько-український сільськогосподарський словник  Євгена Чикаленка (проект) Видання Української Господарської Академії та Спілки українських техніків сільського господарства в Ч.С.Р. Подєбради. 1927 р.)
Саме наявність у мовній скарбниці українського народу слова хлібороб дало право на життя шістьом українським виданням з однойменною назвою:
«Хлібороб» — перша україномовна газета в підросійській Україні, вихід першого номера відбувся 12 листопада 1905 року.
«Хлібороб» — популярний двотижневик, орган Радикальної Партії, виходив з квітня 1891 до вересня 1895 у Львові й Коломиї; ред. І. Франко (1891), М. Павлик і С. Данилович. «Xлібороб» порушував громадсько-політичні й економічні проблеми села, містив публіцистичні статті (М. Драгоманова, І. Герасимовича, В. СтефаникаЛ. Мартовича й ін.); також літ. твори І. Франка, Л. Мартовича, В. Короленка тощо.
«Хлібороб» — популярний господарчий двотижневик, орган Ради культури краєвої для воєводства Буковини, виходив у Чернівцях 19041913; редактор С. Смаль-Стоцький.
«Хлібороб» — місячник, присвячений справам кооперації і сільського господарства, виходив у Харкові 1907 — 1918, українською і російською мовами; вид. Харківського сіль.-госп. товариства.
«Хлібороб» — газета націоналістичного напряму в Бразилії, виходив як тижневик у Куритибі в 1938 — 73 (з перервою 1941 — 47), з 1974 — як місячний бюлетень. «Хлібороб» є продовженням тижневика «Український Хлібороб», заснованого 1924 П. Карманським у місто Порто-Уніоні і 1935 перенесеного до Куритиби. 1931 «Український Хлібороб» мав португальськомовний додаток «Українське Життя» («Vida Ukraina»), у 1938 — 40 — гумористичний місячник «Батіжок». «Український Хлібороб» і «Хлібороб» були органами Українського Союзу, перетвореного 1938 на Хліборобсько-Освітній Союз; найбільший наклад сягав 1200 примірників. Визначніші редактори до 1940: П. Карманський, В. Куц, І. Палятинський та І. Горачук; з 1948: М. Гец, С. Плахтин і О. Ващенко. (Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/Хлібороб_(видання) )
Чому ж так сталося, що чимало словесного бур’яну, у вигляді московських кальок, проникло до українських словників і офіційно-ділового мовлення. І тепер, коли намагаєшся пояснити, що українці так ніколи не говорили, адепти дослівного оригінального перекладу нам кажуть: «А ось у словнику написано!» Гаразд. Розберімося, чому ж воно так сталося. Для цього нам доведеться трохи зробити екскурс до минулого. Нижче я подаю уривки з книги: Масенко Л. Мовна політика в УРСР: історія лінгвоциту. (Передмова до книжки Українська мова  у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. За ред. Л. Масенко. К.: Вид. дім Києво-Могилянська академія — 2005.):
Дослідження мовних процесів, що відбувалися в СРСР, передбачає аналіз як зовнішніх аспектів побутування національних мов у союзних республіках, так і внутрішньомовних явищ, спричинених мовно-культурною політикою радянського керівництва. Головну стратегічну мету цієї політики визначала утопійна Марксова ідея майбутнього всесвітнього злиття націй і, відповідно, злиття національних мов, але після краху надій на перемогу всесвітньої революції більшовики змушені були обмежити реалізацію програми комуністичного інтернаціоналу кордонами тієї імперії, в якій захопили владу. На практиці впровадження в життя політики етно-культурної міксації в межах колишньої Російської імперії не могло означати нічого іншого, ніж продовження попередньої самодержавної політики асиміляції неросійських народів імперії.
Різниця між радянською й імперською практиками русифікації полягала лише у застосуванні різних асиміляційних методів, зумовлених відмінністю державних устроїв. Зосередивши в своїх руках всю повноту влади, підпорядкувавши тотальному контролю всі сфери життя, більшовицька партія здійснювала мовно-культурну асиміляцію в значно жорстокіших формах, ніж колишня царська адміністрація, а володіння всіма засобами масової інформації давало їй можливість приховувати злочинні методи нищення національних мов і культур під лицемірними гаслами “єдиної сім’ї народів”, “братерської дружби”, “пролетарського інтернаціоналізму” тощо.
Як і в часи Російської імперії, найбільшого тиску в “старшобратніх” обіймах зазнавали українці й білоруси, оскільки спорідненість їхніх мов з російською значно полегшувала завдання “злиття мов”. З початку 30-х років, після остаточного утвердження Сталіна на верхівці владної піраміди, почався спланований наступ на українську й білоруську мови, що полягав у втручанні в їх внутрішній розвиток, спрямований на 6 нищення самобутніх рис цих мов і зближення їх з російською мовою. Таким чином, засуджуючи на словах Валуєвський циркуляр, виданий колишнім царським урядом, більшовицьке керівництво у своїй мовно-культурній політиці здійснювало його практичну реалізацію.
Юрій Шевельов, дослідник мовної політики, яку провадили різні режими на українських теренах в першій половині двадцятого століття так визначав її специфіку за радянської доби:
“Урядове втручання взагалі, а в даному випадку з боку уряду, опанованого росіянами, у внутрішні закони мови було радянським винаходом і новиною. Ні поляки, ні румуни, ні чехи до цього не вдавалися, як не вдавалася царська адміністрація дореволюційної Росії. Вони всі обмежувалися на заходах зовнішнього тиску: забороняли вживати українську мову прилюдно, цілковито або частково; накидали державну мову через освітню систему; зваблювали українців своєю культурою й можливістю кар’єри; переселяли їх на неукраїнські території, а українські землі заселяли членами панівної нації тощо. Поруч цих “клясичних” метод радянська система встановлює контроль над структурою української мови: забороняє певні слова, синтаксичні конструкції, граматичні форми, правописні й ортоепічні правила, а натомість пропагує інші, ближчі до російських або й живцем перенесені з російської мови. Таким чином на радянській Україні конфлікт між українською і російською мовами перенесено з зовнішньої, позамовної сфери в середину самої мови. Боротьба відбувалася не тільки в людській психіці, а й у самій мові”[2].
Зазначена практика була впроваджена на початку 30-х років. Вся, майже без винятку, плідна праця мовознавців 20-х років була оголошена „шкідницькою й націоналістичною”, „спрямованою на відрив української мови від російської”, а видання тих років, у тім числі „Український правопис” 1928 р., академічний „Російсько-український словник”, що встиг вийти до літери „П”, термінологічні словники були заборонені.
6 квітня 1933 р. за наказом нового керівництва Наркомосу України було організовано комісію під головуванням А. Хвилі „для перевірки роботи на мовному фронті”. Завданням комісії було — “очистити теоретичний фронт від усього буржуазно-націоналістичного сміття, повести дійсно пролетарськими шляхами творення української наукової термінології, виправити українську фразеологію, український правопис”…
Головним звинуваченням, висунутим комісією до українського правопису 1928р., термінологічних словників Інституту української мови та низки мовознавчих праць попередніх років було звинувачення у створенні “штучного бар’єру між українською і російською мовами”[4].
Фактично цю ж мету переслідувало й впровадження таких змін, внесених до правопису, як “усталення правописних форм з ліквідацією паралелізмів, архаїзмів, провінціалізмів”, “спрощення правописних правил” та “цілковите перероблення невірних, політично шкідливих розділів про правопис “чужих слів” та власних імен (III і IV розділи)”…
Причиною “політичного шкідництва” у написанні іншомовних слів за нормами правопису 1928 року була прийнята правописною комісією під головуванням М. Скрипника західноукраїнська традиція відтворення слів, запозичених або безпосередньо з німецької та інших європейських мов, або за посередництвом польської мови у фонетичних і граматичних формах, що відрізнялись від форм відповідних слів у східноукраїнському варіанті літературної мови, де їх написання відтворювалось згідно з російською традицією.
Тими ж мотивами пояснювалось і скасування літери ґ у словах іншомовного походження.
Авторитарно впроваджена зміна низки інших норм Харківського правопису загрожувала розвитку української літературної мови як незалежного мовного утворення. Так, із звинуваченнями у впровадженні архаїчних форм та провінціалізмів, які буцімто “відривали українську літературну мову від живої 8 української мови і вбивали клин між українською та російською мовами”, з правопису 1928р. було усунуто форми двоїни (дві книзі, три вербі, дві хати, три квітці, дві руці та ін.), вживання знахідного відмінка у словосполученнях бачу молодиці, веду хлопці, дивлюся на піонерки, правило, згідно з яким “українські географічні назви треба віддавати на письмі в їх народньо-історичній формі”, форми з початковим пів-: півтретя, півчверта, півп’ята, півшоста, півсьома та низку інших правил.
Та ж тенденція до усунення питомих рис української мови, що відрізняли її від російської, простежувалась і в запровадженій у 1933 р. ліквідації паралельних форм, вживання яких дозволяв правопис 1928 р. Так, з двох паралельних форм статтів і статтей комісія залишила тільки статтей , з паралельних форм бабів і бабхатів і хатгубів і губ, – тільки форми баб, хат, губ, з паралельних словотвірних варіантів становисько — становищеогнисько — огнищегноїсько — гноїще надала превагу утворенням із суфіксом –ище, паралельні форми давального і місцевого відмінків однини іменників другої відміни святові — святусерцеві — серцюсонцеві — сонцюу русі — у рухові обмежила формами на –у(ю), спільними з російськими
У зміненому правописі було узгоджено з російським правила вживання великої літери, пунктуаційні норми, запроваджено російську граматичну термінологію.
Таким чином, як зазначає В.В. Німчук, “реформа 1933 року зачепила не просто написання, а віковічні традиції орфографії і, головне, оригінальність системи української мови”.
Нищівних ударів у цей же час зазнала школа термінознавства, яка склалась у попередній період. Після фізичної розправи з мовознавцями, що встигли укласти десятки термінологічних словників, проведене в 1933 р. «викорінення, знищення націоналістичного коріння на мовному фронті» цілковито змінило засади творення терміносистем.
У програмовій статті Андрія Хвилі, що засуджувала попередню працю Народного комісаріату освіти в ділянці термінології, було висунуто такі вимоги до партійних органів нагляду за термінологічною діяльністю:
1)припинити негайно видання всіх словників;
2)переглянути словники і всю термінологію;
3)провести уніфікацію технічної термінології з тою термінологією, що є в Радянському Союзі і вживана й на Україні;
4)переглянути кадри на мовному фронті і вигнати з цього фронту буржуазно-націоналістичні елементи;
5)переглянути український правопис та ін.
Одразу після цього було спішно створено спеціальні бригади, завданням яких було переглянути заборонені термінологічні словники і замінити «націоналістичні» терміни «інтернаціональними».
Результатом роботи цих бригад стала низка виданих у 1934-1935 роках термінологічних бюлетенів, які визначили нові засади українського термінотворення на весь наступний радянський період.
Головне своє завдання укладачі бюлетенів вбачали в ліквідації термінології, створеної на питомо українській мовній основі. До всіх термінологічних словників, укладених в 20-тих роках, було висунуто однотипні звинувачення.
Висновки термінологічних комісій і відповідні резолюції Народного комісаріату освіти в 1933–1934 роках, які забороняли впроваджувати в українську термінологію будь-які нові терміни поза посередництвом російської мови, лишались чинними протягом усього радянського періоду.
Подібна “чистка” була застосована не тільки до термінологічних словників, а й до усіх інших лексикографічних праць, зокрема до академічного “Російсько-українського словника”, який встиг вийти до літери „П”. Цей словник, що його упорядковувала й видавала під керівництвом А. Кримського і С. Єфремова Постійна комісія для складання словника живої української мови Української академії наук, не без підстав вважається досі неперевершеним за якістю зібраного в українській частині лексичного матеріалу. Перевага цього словника порівняно із словником Б. Грінченка полягала в тому, що академічна праця зафіксувала лексичне багатство уже розвинутої поліфункціональної літературної мови. Як зазначали в передмові упорядники словника (В.М. Ганцов, Г.К. Голоскевич, М.М. Грінченкова), він “в українських своїх перекладах живовидячки відбиває той великий поступ, що зробила українська літературна мова протягом останніх десятиліттів, а надто останніх років, коли вона сталася органом широкого культурного і державного вжитку. В цьому редакція вбачає найбільшу вагу цього словника супроти попередніх, що обмежувалися мало не на самому етнографічному матеріалі та на словах давнішої народної (теж переважно народницько-етнографічної) літератури”.
З тавром “націоналістичного” словник було заборонено і видані чотири його томи зникли з усіх бібліотек. Припинилась уся попередня діяльність з укладання словників різних типів, вона обмежилась підготовкою одного словника — російсько-українського.
Укладений в новоствореному Інституті мовознавства С. Васильківським і Є. Рудницьким “Російсько-український словник”, що вийшов у Києві в 1937 році, дістав таку характеристику від Юрія Шевельова:
„Словник цей стоїть далеко від вимог, що звичайно ставляться до академічних словників, він стоїть далеко і від свого попередника, академічного словника 1924-1933 р. Розмір його досить обмежений, 890 сторінок малого формату, семантичний поділ в межах словникового гнізда відсутній або дуже спрощений, фразеологія не опрацьована і, − може найголовніше, − посилань на джерела зовсім нема, що широко відкриває можливість довільного добору відповідників до російських слів. Виразно видно, що впорядники найбільше дбали за те, щоб виключити всі „класово ворожі” слова, але не проминути слів „революційних”. Ясно, що перед ними стояла примара „буржуазного націоналізму”, і за всяку ціну вони намагалися цього збочення уникнути. Де була найменша змога, вони вибирали (або впроваджували) слова, близькі до російських, лишаючи поза межами словника ті синоніми, що могли б збити їх з накресленого шляху. Це було тим легше зробити, бо впорядники взагалі уникали синоніміки, щоб у споживача, боронь Боже, не творилося враження, що українська мова може бути багатшою на слова і семантичні відтінки, ніж російська”.
«Мовознавців 1920-х років, які опрацьовували орфографічні, термінологічні й лексичні норми української літературної мови, було звинувачено в намаганнях «відірвати» українську мову від російської. Попри безглуздість мотивації звинувачення, оскільки самобутність кожної мови як самостійного утворення й визначають її оригінальні, відмінні від інших мов, риси, зазначена оцінка діяльності українських мовознавців дореволюційного періоду й доби 1920-х років була догмою в усіх працях з історії української літературної мови, виданих у підсовєтській Україні. Так само  характеризували лексикографічні праці попередників і в передмовах до словників, опублікованих після 1933 р. Наприклад, у передмові до шеститомного академічного «Українсько- російського словника», виданого в 1953—1963 pp. (с. VI—VII), зазначено: «У перші роки після революції було складено кілька малих примітивних словників і частину великого. Але всі ці словники виявились ще більш націоналістичними, ніж словники давніші. Їх справжнім завданням було не сприяння розвиткові української мови, а намагання якнайбільше віддалити її від російської мови. Звідси різні вигадки, архаїзми, рідкі діалектизми і т. п., що заповняли всі ті словники».
З 1933 року українське словникарство перебувало під пильним партійним контролем, а головним принципом укладання російсько-українських словників був принцип зближення лексичного складу української мови з російською.» (Передмова до «Російсько-українського словника » Сергія Іваницького й Федора Шумлянського.)
Практика нищення української мови тихою сапою тривала до самого розпаду московсько-більшовицької імперії 1991 року. Протягом 60 років їй було завдано неймовірної шкоди. І тепер крізь товщу років ми намагаємося почути нашу рідну українську мову із незамулених джерел. Але, як не прикро це казати, і сьогодні ще  є прибічники консервації псевдомовного більшовицько-радянського спадку, котрі під словами типу «радикальні пуристи-русофоби», які заважають їм чинити наругу над українською мовою, продовжують більшовицьку практику обмосковлення.  Думаю, що це відбувається несвідомо – через незнання історії української мови,  або ж через велику науку, що доводить до не розуміння простих речей.
Тому ми нині і подибуємо ось такі покручі типу землероб і землеробство в деяких перекладах.
Шановний Юрій Леонідович напевно не обтяжував себе питанням «совєтизації мов підкорених народів», коли наводив приклади зі слов’янських мов. Чи взагалі, брат цікавився темою денаціоналізації мов, їх асиміляції? Коли б у брата Юрія був такий інтерес, то напевно, він не намагався так затято обстоювати ті форми, що були накинуті українцям. Чи відомо Юрію Попченкові бодай такий факт, що відомий український мовознавець татарського походження Аґатангел Кримський , знавець 60 мов, на запрошення Наума  Кагановича відмовився брати участь у 30-х роках з укладання  українсько-російського словника, якого він назвав російсько-російським?  Ось його слова з цього приводу: «Не хочу рискувати своїм чесним ім’ям перед галичанами, що досі твердо вiрили в мою непідкупну чесність i рішуче усуваюся від участи в Словникові, де безшабашно гарцюють усякi мовокалічники та мовозасмітники». Тому, що засади, на яких він мав базуватися, вели до змосковщення української мови, наближення через кальки до мови північного сусіда. Кримському цих слів не пробачать. А за кожним його словом, усним і записаним, пильно стежитимуть, формуючи досьє «українського націоналiста» і «ворога народу». 1941 року його заарештують, і вже сліпого й немічного піддадуть тортурам, і старий мовознавець закінчить своє життя 1942 року в Кустанайській в’язничній лікарні. Тож до словника зазирай, але і свій розум май. Бо буває так. Що ми довіряємося словникам, але чимало також не знаємо, як укладалися ці словники, і яку мету мали ідеологи радянських словників. Тому довіряти словникам радянського періоду треба обережно, перевіряючи їх допогромними словниками і вивчаючи мову не з підручників, а читаючи твори українських класиків і мовознавців, які зазнали утисків за свої переконання за українську мову. Звісно, що всі ми люди і можемо помилятися. Але є певні мовні норми, яких слід дотримуватися. І вони також вироблені українським народом, його мовною спадщиною.
Плеканню мови й полінню словесного бур’яну присвятив своє життя й Борис Антоненко-Давидович. Про якого ми згадували вгорі. Я наводив приклад з його книги «Як ми говоримо», але в цій же ж книжці в нього є стаття, присвячена якості українських словників, зокрема московсько-українським. У ній він чимало спиняє увагу на всіх недоладностях лексикографічних праць, що побачили світ у першій половині 60-х років минулого століття. Не міг він оминути й такого ляпсусу, що проник й до нового на той час «Русско-украинского словаря» Д. Ганича й I. Олiйника за редакцiєю I. Варченка, видання „ Радянської школи“ 1962 р.:
«Проте слiд зауважити, що укладачi не скрiзь радикально звiльняються вiд того словесного „ надбання “, на якому вiдбилась тiнь культу особи. Наприклад, слова земледелец, земледелие, котрi „ зелений“ словник перекладав тiльки як землероб, землеробство у словнику „ Радянської школи“ перекладено—хлiбороб, хлiборобство, але до цього додано: „(редко) землероб, землеробство“. Навiщо тягти в новий словник цi штучнi витвори? Якщо вдумуватись, то виходить, що землероб—це „той, що виробляє землю“! (Порiвняйте бракороб).»
Ніколи і ніде ми не почуємо ані про землеробські племена, ані про землеробські традиції, чи землеробську діяльність тощо. Всі ці сполучувані слова завжди заступало і заступатиме слово хліборобський від хлібороб. І ніде і ніколи в історії справжньої української видавничої справи не надибаємо на газету чи журнал (часопис) «Землеробство». Це можна було тільки у радянській Україні, або нині в людей, які мають доволі туманне уявлення про саму нашу мову й поготів про історію нищення української мови, та й про саме рільництво чи хліборобство.  Бо знаємо, що вся справжня  українська лексика підганялася під московську, або витіснялася через калькування, або й заборонялася, як нищилося і саме українське село та носії мови. Проте шановному Юрію Попченкові це не цікаво, бо головне для нього – це передати оригінал. А чи відповідає він українським мовним традиціям – це поважному знавцеві багатьох мов байдуже.
Ведучи мову про словники, шановний Юрій Леонідович навів приклад «Нового словника української мови» в 20 томах. На жаль, брат Юрій настільки довіряється словнику, що не цікавиться критичними заувагами до його складу. Коли ми подибуємо слова землероб і землеробство, то це вже сигнал-попередження для серйозного дослідника, що це за словник, куди знову потрапило це «словесне «надбання». Подаю приклади користувачів цього словника. Докладно з ними можна ознайомитися, зайшовши на сайт: https://ua-etymology.livejournal.com
Придбав я сей том словника. Ретельно передивитися його часу не було, але все ж таки встиг кілька разів погортати. Якщо казати взагалі, треба визнати, що потреба в такій праці назріла давно. СУМ-11 вельми заідеологізований та застарілий, як на наш час. Але якщо поглянути дещо детальніше, то в мене виникає жаль, що такий великий та серйозний проєкт зреалізовано не дуже вдало.
По-перше, це наклад. 1000 примірників на всю Україну (з яких відсотків 20-30 підуть в шафи приватних колекціонерів, що збирають словники лише щоб було, а не для практичного вжитку) – супроти 20-25 тисяч СУМ-11. З таким накладом, не може бути й мови про те, що надбаннями цього словника користуватиметься широкий загал. У вступі, щоправда, зазначено, що з виходом кожного нового тому його електронний варіянт з’являтиметься в українському сеґменті Wiktionary, але поки вийде весь словник мине щонайменше 10 років. Тож чекаймо на 2020 рік :) Щоправда, в тій же передмові зазначено, що доступ до всього словникового масиву можна отримати вже тепер, але, наскільки я розумію, єдиний критерій для надання того доступу – гроші. З огляду на далі викладені факти, цей критерій для мене неприйнятний…
По-друге, перелік джерел. Укладачі посилаються на 43 словники, з них 9 – російсько-українських та 7 – суто російських (онде джерело натхнення українських “лєксікоґрафаф”!). Зрозуміло, що немає жодного посилання на англійські тлумачні словники. Воно англійська, може, й формує нові слова та смисли в світі, але сприймати їх ми можемо тільки через “взаємозбагачуючу” російську. Традіція – наше фсьо. Очевидно також, що укладачи й гадки не мають про існування академічного словника Єфремова-Кримського. Дякувати Богу, що хоча б про Грінченка не забули.
По-третє, укладачі не знають про тенденції в українській фаховій мові. Я маю на увазі розріжняння дії та події у віддієслівних іменниках на “-ння”. На цьому принципі тепер ґрунтуються багато фахових словників, є інструкції держстандарту ДСТУ 3966-2000, сей морфологічний факт підтвердив Інститут української мови. А ось вам приклад зі словника:
– Бджолозапилення: Запилення рослин пилком…
– Бджолозапилювання: Те саме, що бджолозапилення.
Тобто що дія, що подія – це те саме, бо в російських словниках такого розріжнення немає. Традиція, шановні.
Там багато зауваг. Наведу кілька.
Словники
У списку використаних словників СУМ-20 — жодного «допогромного» словника (крім Грінченкового). Немає навіть рос.-укр. академічного словника за ред. А. Кримського та С. Єфремова. Не використано українських термінологічних словників, а натомість пригодилися аж 9 російсько-українських словників та 7 власне російських. Точніше, не 7, а 6, бо на те саме за змістом джерело подано два посилання:
Лингвистический энциклопедический словарь. — М.: Сов. энцикл., 1990. — 685 с.
Языкознание. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. — 2-е изд. — М.: Большая Рос. энцикл., 1988. — 685 с.
Видання 1990 року — це репринт видання 1988 року. Якщо брати звідти лінгвістичні терміни, то одного видання мало би вистачити. (але нема українського джерела: Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – Київ: Либідь, 2001. – 223 с. stary pes)
Не згадано серед лексикографічних джерел і чи не найпопулярнішого в Україні «Великого тлумачного словника сучасної української мови». Він, звісно, небездоганний (і це ще м’яко кажучи), але невже туди навіть не заглядали?
Наукові праці
Окрім 9 книжок/статей про загальні питання лінгвістики й однієї книжки Касареса «Введение в современную лексикографию» (1965) — жодного посилання на праці західних науковців в галузі лексикографії. Так, ніби бурхливого розвитку словникарської справи на Заході в останні 20 років і не було. А якщо й було, то почерпнути звідти ні́чого.
Ремарки – обмежуся лише кількома прикладами:
1.«Авдиторія» кваліфіковано як рідковживане слово, а «бандвагон» — у трьох значеннях без ремарок, а четверте позначене «заст., рідко» Однак прикладів вживання першого слова — тисячі, а от другого в українських джерелах катма (якщо не рахувати буквально одиничних посилань на переклад однієї статті К. Шеннона). (на форумі подано дуже детальний аналіз статті «бандвагон» stary pes)
2. «Богобійний», «богобійно» як були «діал.» у СУМ-11, так і залишилися у СУМ-20. Однак тепер ці слова вживають у своїх зверненнях загальноукраїнські церкви; вони аж ніяк не діалектні.
3. «Австріяки» – не «заст.», вживають і нині.
Позначення процесів віддієслівними іменниками
У СУМ-20 не проведено розрізнення дії, висловленої віддієслівним іменником, та відповідної завершеної дії (події). Наприклад, ось тут завважили, що СУМ-20 подає: БДЖОЛОЗАПИЛЮВАННЯ. Те саме, що бджолозапилення. А насправді між ними є відмінність: перше стосується дії в її перебігу, а друге — завершеної дії.
Тож, як бачимо, в словник зазирай, але і свій розум май. З поданих відгуків про словник можна зрозуміти, що ця лексикографічна праця ще потребує свого удосконалення.
Та повертаючись до землероба, поглянемо, чи є все таки зміни в розумінні того, що землероб, це штучне  й накинуте нам слово? Хвала Богу, нині крига починає скресати. Поволі, але в Інтернетних виданнях користувачі можуть вже натрапити на пояснення слів рільник – рільництво, хлібороб – хліборобство без спотворених  землероба-землеробства:
«Замініть для урізноманітнення мовлення й уточнення думки іменник землероб, землеробство на стилістично кращий варіант: хлібороб, ратай; хліборобство — вирощування зернових культур, хліба; рільник; рільництво — вирощування польових культур як галузь сільського господарства.
НЕ РЕКОМЕНДОВАНО
 Дізнаємося, які нині перспективи мають українські землероби
Головним завданням у землеробстві є підвищення врожайності всіх сільськогосподарських культур.
РЕКОМЕНДОВАНО
Дізнаємося, які нині перспективи мають українські хлібороби.
Головним завданням у рільництві є підвищення врожайності всіх сільськогосподарських культур.»
Джерело: https://onlinecorrector.com.ua
 
Рільни́цтво — вирощування польових культур як галузь сільського господарства[1], (термін «рільництво» може також вживатися як синонім до «хліборобство», у радянський час використовувано хибний термін “землеробство” за подібністю з російським “земледелие”) Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Юрій — чоловіче ім’я грецького походження, поширене серед українців, білорусів, росіян та грузи́нів. Ім’я є прямим відповідником грецького Георгій (грец. Γεωργός), що означає «хлібороб», «плугатар» і походить від давньогрецьких слів gē («земля») та ergon («робота»).  Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Юрій, Юрко, гр.; те саме, що ГЕОРГІЙ.
Георгій від д. гр. γεωργός [geōrgos] «хлібороб».
Георгій  гр.; geörgos — хлібороб, плугатар; від ge — земля (пор. географія) і ergon — робота (пор. енергія).
(Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська Власні імена людей: Словник-довідник. Національна академія наук України, Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні 3-те видання, виправлене. Київ. Наукова думка. 2005, стор.51)
Отже, найліпшим рівнозначником грецького γεωργός у Новому Заповіті є рільник і хлібороб. Через це їх і використали в перекладах Святого Письма на русько-українську мову.
[sc name=”futerblock” ]  
 
 
 
 
 

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Михайло Назаренко

Народився: Запоріжжя 1965; 1986-91 - Запорізький держуніверситет, спеціальність: викладач української мови та літератури. Працював учителем у школі 3 роки; 15 років - диктором і ведучим програм "Слово про слово", "Гранослів" на ОДТРК "Лтава".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button