Віра, що сильніша за тоталітарні системи. Рецензія на книгу Альони Билик «Тріумф надії. Історія віри, що проходить крізь покоління»
Історія кожної родини – це цілий пласт унікального досвіду, переживань та емоцій. Але коли мова йде про родину віруючих людей, яку кожна наступна тоталітарна система намагалася принизити, зламати та знищити, ця історія перетворюється на справжнє епічне свідчення людської стійкості та Божого провидіння. Книга Альони Билик «Тріумф надії» – це саме така праця: глибока родинна сага про династію Пірчаків із Закарпаття, яка пройшла крізь вогонь випробувань ХХ століття.
Шлях трьох поколінь: від пошуку істини до служіння
Розповідь захоплює масштабністю охоплених доль, де кожне покоління складає свій власний іспит на вірність Богові.
Дідусь Ілля та спрага до знань.
Його шлях – це історія неймовірного прагнення до просвіти. Не маючи й копійки в кишені, пройшовши шлях від церковно-приходської школи до Університету в Будапешті, він ішов уперед завдяки вірі. Змінивши конфесійний шлях від греко-католицтва до православ’я, він зазнає переслідувань ще за часів Австро-Угорщини.
Батько Антон і ціна ілюзій.
Молодий юнак щиро прагнучи «раю на землі», тож він з друзями перетинає кордон Угорщини та «Червоної держави» але прикордонники їм не надто раді:
«Антон з відчайдушною відкритістю намагався їх переконати у своєму намірі: “Ви не розумієте… ми дійсно мріємо про радянську державу. Ми чули як там люди живуть, які права та можливості мають. У нас немає такого в нашій країні. Ми просто хочемо жити краще…” Раптовий удар військового повалив Антона на землю. Хлопець без свідомості лежав на зеленому трав’яному килимі за кілька метрів від радянської землі … прийшов до тями у вагоні товарного потягу…» (стр.41)
Замість мрії він без суду потрапляє до морозного пекла Воркути, після спроби втечі до Омська, а після наступної втечі в степи центральної Азії на будівництво Південно-Ферганського каналу. І лише Боже провидіння, знання дизельних двигунів та іноземне громадянство рятують його від загибелі в одному із таборів архіпелагу ГУЛАГ.
Повернувшись до Чехословацького Закарпаття, він знаходить щиру дружбу та пізнає Христа у вченні церкви Адвентистів сьомого дня (АСД). І незважаючи на супротив матері, яка в день хрещення сховала його одяг, Антон велосипедом їде хреститися в піжамі – вчинок, що демонструє непохитність його вибору. Та починає звіщати вістку Євангелія в своєму млині та обмолочуючи зерно по селах.
А пізніше, під час німецької окупації, він виявляє найвищий гуманізм: переховує євреїв та фіктивно одружується з єврейською дівчиною, щоб урятувати її від смерті та переслідувань. Згодом із цього фіктивного шлюбу спалахує щире й глибоке кохання.
Онук Ілля – головний герой оповіді.
Змалечку зростаючи в радянський період, він виявляє дитячу, але неймовірно щиру любов до Бога, яка спонукала до покаяння навіть дорослих.
«— Хлопче… Ти чий будеш?
— Он там мій тато працює,
— Антон?… То ти теж такий віруючий, як він?
— Так, – твердо промовив хлопчик. – Я теж вірю в Господа.
Чоловік здивувався.
— Не обманюй. Ти ж іще малий, неправду кажеш.
— Як неправду? – щиро обурився Ілля. – Я дуже вірю, я люблю Бога!
Чоловік нахмурив брови, потім показав пальцем на курточку хлопця:
— А як же так? Подивися на себе. На ґудзику в тебе серп, молот і зірка. То ж знак диявольський. Як можна носити таке, якщо ти віриш у Христа?
Ілля здивовано глянув на свою курточку. Справді, на блискучому ґудзику сяяла зірка. Він завмер на мить, потім різко смикнув за неї і разом із шматком тканини вирвав та відкинув далеко вбік.
— Отак, – промовив він серйозно. – Я з Ісусом, а не з дияволом.
Минув час. Чоловік, що розмовляв із хлопчиком, згодом прийняв хрещення. І коли його після обряду питали, що саме привело його до віри, він відповів:
— Свята Євангелія, проповідь пастора, а ще й слова маленького хлопчика. Я запитав його, чи він щиро вірить у Бога. І він відповів: «Вірю». Тоді я вказав на зірку з серпом і молотом на його ґудзику. А він узяв та вирвав його й кинув геть. І тим показав, що його серце з Христом. Це мене зворушило найбільше.» (стр.115)
Християнин у лещатах системи та практична мудрість
Далі книга сповнена десятками вражаючих досвідів життя християнина в тоталітарному радянському суспільстві, де віруючі люди вважалися «зайвими» та підлягали перевихованню.
Особливо цікаво розкрито тему підпільного християнського самвидаву. Сестри Іллі займалися безпосередньо друком літератури, тоді як сам Ілля відповідав за найнебезпечнішу частину – логістику та постачання матеріалів. Дивовижно спостерігати, як Господь вів його, даючи змогу через професійні зв’язки роздобувати все необхідне в умовах суворого дефіциту та контролю.
Окремою теплою ниткою крізь розповідь проходить історія кохання Іллі та Моріци. Їхній спільний шлях – це гармонійний розвиток від перших молодіжних зустрічей до зрілого, відданого служіння як пасторської родини.
Враження, актуальність та духовні уроки
Ця книга надзвичайно надихає до щирого служіння. Вона вчить не опускати рук під час сучасних випробувань, адже наші попередники пройшли не менш, а місцями й набагато складніший шлях, але Господь завжди був поруч із ними.
Наприклад, сьогодні, коли українці проходять крізь випробування війни, яку принесло російське вторгнення, надзвичайно актуально звучать вміщені в книзі досвіди братів про службу в радянській армії та боротьбу за збереження віри в умовах тиску.
Крім того, життєвий та пасторський шлях Іллі можна сміливо назвати практичним посібником із мудрої комунікації. Його досвід показує, як християнин може ефективно вибудовувати стосунки з державними структурами, чиновниками, фондами та бізнесменами, спрямовуючи ці зв’язки на благо Божої справи та спасіння людей.
Центром і духовним підґрунтям усього цього життя була молитва:
«Саме в розмові з Богом сім’я Пірчак знаходила силу долати великі скорботи та життєві шторми. Випробування не зламали їх, а лише вчили молитися щиріше, покладаючись в усьому на Ісуса. Вони переносили труднощі не з розпачем, а з тихим смиренням, адже в кожній такій миті відчували поруч живу присутність Бога.» (стр.416)
Документальне тло та особливості викладу
Текст написано дуже легкою мовою, книга читається практично на одному подиху. Величезним плюсом є її документальність та історична точність. Життя сім’ї Пірчак розгортається на тлі масштабних історичних зрушень: Австро-Угорський період, Друга світова війна, радянська анексія Закарпаття, придушення танками повстань у Угорщині та Чехословаччині, постійний тиск КҐБ, Перебудова.
Як зауваження до автора і редактора пані Альони, варто відзначити нелінійність розповіді. Часті часові стрибки з майбутнього в минуле і навпаки – дещо ускладнюють сприйняття цілісної хронології. Втім, це цілком зрозуміло, адже мемуари як жанр тісно пов’язані з живими рефлексіями та спогадами самого оповідача, які рідко вкладаються у сухі часові рамки.
Підсумок
На перший погляд, «Тріумф надії» може здатися досить нішевим виданням, проте вона володіє значним потенціалом і буде безперечно корисною широкому колу читачів:
- Релігієзнавцям та історикам – як цінне джерело з історії протестантизму та релігійного життя Закарпаття;
- Дослідникам історії Церкви АСД в Україні та студентам-богословам – як практичний матеріал із розвитку служіння та історії конфесії;
- Кожному вірянину – як потужна збірка живих досвідів, що здатні зміцнити та підкріпити на особистому духовному шляху.
Це книга про те, що будь-які тоталітарні режими минають, а віра, надія та любов, вкорінені в Богові, залишаються жити в поколіннях.
Читайте також:
Костянтин Буд-Гусаїм B.Th.
