Проза

Зачекаємо маму

Жінка шукала виходу зі складної ситуації – чоловік кожен день приходить напідпитку. Ті злиденні гроші, що він заробляє, додому майже не потрапляють. Вона теж працює, але її зарплати на сім’ю не вистачає. Ситуація, що не день, то гірша. Діти не доїдають, а про якісь обновки, не кажучи вже про меблі, не може бути й мови. Запропонувала чоловікові їхати за кордон, на заробітки, або її відпустити – не погоджується. Проте, щоб кинув пити вже й не говорила. За останні роки спільного життя, скільки не докоряла – все марне: «Пив і пити буду», – ось і вся відповідь.

Одного разу вона відважилась… Подала документи на виїзд за кордон, тайкома від чоловіка. Стала чекати на візу. Крадькома і деякі речі перенесла до знайомих, щоб бува, чого не запідозрив. А він і не здогадався, і не запідозрив, бо пильнував іншої – оковитої. У призначений день поїхала по візу. Їй відкрили. Дорога за кордон вільна. Ще тримала сім’я, вірніше її частина – діти. Та заради них вона і зважилась поїхати.

Вранці потай попрощалась з дітьми. Попередила, щоб не говорили до вечора татові. Поїхала не оглядаючись. Боялась, що не витримає дитячих поглядів і повернеться…

Того ж дня чоловік повернувся з роботи швидше, ніж завжди, і тверезий. Крім того, в руках приніс якісь пакунки. Виявилося, з їжею. Діти здивовано дивилися на тата: «Що з ним трапилось?» А він був, як ніколи веселий, привітний, навіть жартував. Переодягнувшись, почав поратися на кухні. Діти здивовано переглядалися, проте мовчали.

Підійшла пора, в якій жінка повертається з роботи. На цей час стіл був гарно сервірований і заставлений смачною їжею. Задоволений чоловік, вперши руки в боки переможно поглядав на дітей. Вони, зголоднілі, прийшли на кухню і почали вмощуватись за стіл – хотіли братись до вечері.

– Зачекайте! Ось-ось надійде мама з роботи, – зупинив їх батько, – разом і повечеряємо.

Схожі статті

Почувши ці слова діти опустили голови. Вийшли з кухні.

Він зрозумів це по-своєму.

Чекали…

Минуло пів години…, година – жінка не з’являлася.

Чоловік стурбовано поглядав на годинник. Вона ніколи не запізнювалась.

– Тату! Давайте будемо вечеряти, – попросили діти, знову сідаючи до столу.

– Ще зачекайте хвилинку. Мама ось-ось дійде, – відповів, але не так уже впевнено, батько. Невідомо звідки взявшись, якийсь страх став заповзати йому всередину.

– Вона зараз прийде, – додав розпачливо, не зрозуміло кому, дітям чи собі.

–Тату, ми дуже хочемо їсти. Мама не прийде, – несміливо мовив хтось із дітей.

– Як не прийде? Де ж вона? – вже зовсім збентежився чоловік і тисячі припущень промайнуло в його голові. – Де мама? – перепитав, і голос його упав.

– Поїхала за кордон на заробітки, – відповіли винувато принишклі діти і враз розплакались.

Чоловік сів. Охопив голову руками.

Читайте також:

«Пізно. Занадто пізно я спам’ятався» – докоряв собі чоловік, відчуваючи, як гіркота заповнила серце, стиснула груди, тугий клубок підступив до горла.

На кухні запанувала гнітюча тиша. Діти опустили ложки так і не куштувавши вечері. Їжа не лізла до рота. Вони підвелися і нишком вийшли із кухні, аби не бачити, як тато плаче…

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Микола Мучинський

Письменник і автор оповідань, які публікуються в журналах та збірках. У 2018 р. вийшла авторська книга «Слід».

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button