Для життя

Що фраза «Він воскрес!» означала для Марії Магдалини

«Воскреснувши рано першого дня тижня, з’явився перш Марії Магдалині, з якої вигнав сім бісів»

(Мк. 16:9).

Першим Ісус явився Марії! Не царю Іродові. Не Понтію Пілату. Не римському Кесарю. Жодним шановним персонам, типу сановника чи релігійного лідера. Не Никодиму, не будь-кому зі Своїх учнів. Але Марії, у якої раніше було сім бісів, які мучили її день і ніч, з кожним днем ​​все більше затьмарюючи її життя. Через них вона жила ніби в пеклі, поки не з’явилася людина, сповнена любові більше, ніж усі люди разом узяті.

Жах Марії Магдалини закінчився. Її мучителі були назавжди вигнані повелителем всього. Її темрява перетворилася на неймовірно яскраве світло.

«У Ньому було життя, і життя було світло для людей. Світло у темряві світить, але темрява не огорнула його» (Ів. 1:4-5).

Смерть Марії перетворилася на життя. Це було схоже на прелюдію до майбутніх подій. Час, проведений нею з її могутнім визволителем, згодом ставав лише солодшим. Слова однієї старої пісні можуть допомогти уявити, що вона відчувала: «О, яка любов між моїм Господом і мною!».

Схожі статті

Яку невимовну любов Марія тепер пізнала! Це нагадує мені про мої перші дні з Ісусом, тоді саме ця пісня стала для мене найдорожчою серед багатьох. Немає нічого кращого за світання нового світлого дня, коли в душі був тільки гріх, пітьма і смерть, а тепер її сповнює нова слава.

Я пам’ятаю, як стояв серед віруючих, ледве новонаверненим, на служінні з другом-християнином, і почав нестримно ридати, коли парафіяни ще співали одну теж стару, просту, радісну пісню: «Він порадував мене». Мій старший друг-християнин не міг повірити, що я плачу при звуках такої радісної пісні.

Але в той момент я згадав про великий смуток, від якого мене врятував мій Ісус. Зокрема, я згадав те, що лікарі назвали «нервовим зривом», який стався, коли я почув чіткий голос диявола, який привів мене до страшного божевілля та на короткий час до психіатричної лікарні. Мені було лише 20 років. Подяка і справжня любов, якою зараз переповнилося моє серце, швидше за все, було тим, що відчувала Марія, тільки в сто разів сильніша. Кожен день з Ісусом був для неї раєм на землі. Як і я, новонавернений, вона стала відданою послідовницею Ісуса та вперше цінним членом справжньої сім’ї.

Все було гаразд із душею Марії до тієї фатальної п’ятниці, коли її любого відвезли, заарештували, а потім жорстоко розіп’яли. Як це могло статися? Як міг бути убитий той, хто підкорив вітри й море, і всіх пекельних демонів, включаючи тих сімох, що поневолили її? Як міг той, хто дав їй стільки життя, бути переможеним смертю? Як могла людина, яка сповнена любові і яка зробила так багато добра, бути відкинутою, покинутою всіма і так багато страждати? Марія не могла цього зрозуміти. Принаймні спочатку.

Після пережитих глибоких скорбот і печалі, які, як вона думала, зникли назавжди, плюс ще три довгі дні поганого передчуття від того, що її колишні мучителі нашіптували їй, вона, мабуть, таки згадала слова Ісуса, що передбачали, що Він воскресне із мертвих.

«І почав навчати їх, що Сину Людському багато має постраждати, бути відкинуто старійшинами, первосвящениками та книжниками, і бути вбитим, і третього дня воскреснути» (Мк. 8:31).

З освіженою, незгасною надією в серці Марія прокинулася рано після неспокійної ночі й кинулася до гробу свого рятівника. Вона одразу помітила, що камінь був відвалений, а Його тіло зникло. Тому вона побігла до Петра з Іваном і розповіла їм. Вони обоє попрямували до гробу разом, щоб побачити це на власні очі, і, увійшовши, побачили порожню гробницю. Писання каже, що вони повірили, але це не стало для них реальністю.

«Бо вони ще не знали з Писання, що Йому слід воскреснути з мертвих» (Ів. 20.9).

Тому повернулися додому (ст. 10). Чи можете ви в це повірити? Але Марія вчинила інакше. Вона стояла біля гробу і плакала.

Потім сталося найнеймовірніше. Спочатку вона побачила в порожній гробниці двох ангелів, які спитали її, чому вона плаче (ст. 13). А потім вона побачила людину, яку прийняла за садівника, і яка також запитала її, чому вона плаче і кого шукає. Вона спитала його, де тіло Ісуса, бо хотіла забрати його (15).

Потім Він сказав її ім’я, і ​​тоді все змінилося. Слава Богу! Коли вчитель кличе вас на ім’я, все змінюється. Це свідчить про близькі та особливі стосунки Марії з Ісусом. У трепеті та хвилюванні цього славного моменту вона простягла руки, щоб обійняти Його, але була утримана від цього до піднесення. Все, що вона могла зараз зробити, це дивитися, не торкаючись Його (ст. 17).

Вона, мабуть, подивилася в Його очі й побачила глибину того, що вона тепер пізнала як вічну і неминучу любов. Коли вона поглянула на Ісуса, то побачила, що не тільки Його очі її полюбили, але і Його руки, Його ноги, Його уста, Його губи, сама Його шкіра, тіло і кістки полюбили її. Тоді все, що Марія могла бачити, була любов. О, якби кожна людина на землі могла бачити те, що побачила Марія в ту коротку мить, усе було б добре з нашими душами. Справжня любов, вічна любов. Любов неминуча і ніколи не вмираюча, це те, чого потребує весь світ.

Він воскрес. Його життя та любов вічні. Він любить і вас, і мене. Ми вільні та сповнені радості. Ми житимемо вічно.

Радійте! Усім щасливого Великодня!

Джерело: ieshua.org

 

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Дивіться також
Close
Back to top button