Поняття «кесареве» і «Боже» не є протилежними категоріями. Вони показують два виміри буття всякого громадянина, незалежно від його статусу. Тому помилково робити висновок, що віруючі не повинні брати участь в політичному і громадському житті свого народу.
Наскільки гарними б не були уряд і законодавство, максимум, на що вони здатні самі по собі – це протистояти проявам зла і заохочувати до добра. Але вони не в змозі зробити добрими ні людей, ні суспільство яке з них складається. Для того, щоб в суспільстві відбулося справжні перетворення, необхідно щоб:
- Серця людей звернулися від зла до добра.
- Уми людей підкорилися Божими принципами справедливості.
- Закони народу заохочували добро і карали зло.
А для цього віруючі повинні боротись:
- У благовісті;
- У громадській діяльності;
- В політичній діяльності.
Тільки Господь може змінити серця людей. Тільки живий приклад дітей Божих може змусити інших задуматися про відповідальність громадян як перед правителями, так і перед Богом. Тільки безпосередній вплив перетворених Духом Святим людей на законотворчість може закласти моральну підставу цивільного законодавства.
Біблія рясніє прикладами участі віруючих в мирських урядах, найбільш яскравим з яких є Йосип, що став начальником в землі Єгипетській (Буття 42: 6). Письмо стверджує, що «був Господь з Йосипом, а він був успішним у справах» (Буття 39: 2). Далеко від дому і свого народу, проданий в рабство власними братами, Йосип при будь-яких обставинах залишався вірним Богу. В результаті навіть фараон, цар Єгипетський, був змушений визнати: «Що Бог відкрив тобі це все, то немає такого розумного й мудрого, як ти. Ти будеш над домом моїм, а слів твоїх уст буде слухатися ввесь народ мій Тільки троном я буду вищий від тебе. І сказав фараон Йосипові: Дивись, я поставив тебе над усім краєм єгипетським» (Буття 41: 39-41). Згодом, відкрившись своїм братам, сам Йосип засвідчив їм: «не ви послали мене сюди, але Бог, І Він зробив мене батьком фараонові й паном усього дому його, і володарем усього краю єгипетського» (Буття 45: 8).
Через століття, за часів вавилонського полону, «Тоді цар звеличив Даниїла, і дав йому численні дарунки, і вчинив його паном над усім вавилонським краєм, і великим провідником над усіма вавилонськими мудрецями. А Даниїл просив від царя, і він призначив над справами вавилонського краю Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, а Даниїл був при царському дворі» (Даниїла 2:48,49). При цьому Данило з товаришами не тільки керував країною, її елітою і її справами, а й мав можливість викривати Навуходоносора за гріхи, закликати його до праведності: «нехай буде до вподоби моя рада тобі, зламай же свої гріхи справедливістю, а свої провини милістю для вбогих, щоб твій мир був довготривалий» (Даниїла 4:24).
Бог володарює над усіма народами, і Його народ серед них − свідчення Його праведності. «Навчений Мойсей усієї премудрости єгипетської, і був міцний у словах і ділах» (Дії 7:22). «Великий був Мордехай у царському домі, і слава про нього ходила по всіх округах, бо той чоловік, Мордехай, усе ріс і вище … був другий по царі Ахашвероші» (Естер 9: 4, 10: 3). Також Неємія, перш свого призначення намісником Юдеї, був знатним вельможею (виночерпієм) при перському дворі (Неємія 1:11). Довіра, яку він заслужив у царя Артаксерса, дозволила йому отримати не тільки влада над провінцією, а й дозвіл на відбудову стін Єрусалима (Неємія 2: 9).
Читайте також:
Притча про мудрих і нерозумних дів (Мт 25: 1-12) вчить, що ми повинні бути готові як до повернення нашого Небесного Нареченого в будь-який момент, так і до тривалого очікування Його приходу. Пророк Єремія волає і до нас, громадян Небесного Єрусалима, що все ще живуть в земному Вавилоні: «Дбайте про добробут міста, куди Я вас вигнав, і моліться за нього до Господа, бо в спокої його буде і ваш спокій» (Єремії 29: 7). І ніщо не сприяє добробуту міста (суспільства) сильніше, ніж політична (від «поліс» − «місто») активність дітей Божих.
