Проза

Готовий повернутися додому?

В 1845 році від берега Англії готувались відплисти в Арктику два кораблі зі 138 найкращими матросами Великобританії. Мета експедиції? – Скласти карту Північно-Західного переходу від Канадської Арктики до Тихого океану.

Капітан сер Джон Франклін покладав великі надії на це плавання. Він вважав, що експедиція стане переломним моментом в дослідженні Арктики. Історія показала, що надії його виправдалися. Але тільки не завдяки успіху експедиції, а виключно через її провал. Кораблі не повернулися. Всі учасники загинули. Але для подальших експедицій до полюсу це був урок: щоб подорож була успішною, до неї потрібно готуватися.

Очевидно, капітан Франклін готовий не був. Незважаючи на те, що експедицію розраховували на два або три роки, він взяв запас вугілля для додаткових парових двигунів тільки на дванадцять днів. Зате недостачу вугілля «заповнили» великим асортиментом розваг: на кожному кораблі була бібліотека в 1200 томів, шарманка, китайські порцелянові сервізи, кришталеві келихи для вина і срібні столові прилади.

До чого готувалися ці люди: до круїзу по Карибському морю чи до арктичної експедиції? Судячи з запасів, до круїзу. В матросів не було навіть утепленого одягу, який мав би захистити їх від арктичного холоду, – тільки звичайна уніформа флоту її величності, елегантна і благородна, але занадто тонка і непридатна для полярних широт.

Срібні ножі, виделки та ложки були витонченої роботи, як і в клубних столових офіцерів королівського флоту: з важкими ручками і вишуканого дизайну. Через роки по тому деякі з цих столових приборів знайдуть біля замерзлих тіл.

І сталося неминуче. Два кораблі пішли в море непідготовленими до плавання в полярних водах. Палуба і такелаж обледеніли, їх обступила крига, і експедиція виявилася в пастці.

Схожі статті

Дивно, що люди могли наважитися на таку подорож, будучи до неї зовсім не підготовленими. Їх екіпірування більше підходило для чаювання в полудень, ніж для плавання в крижаних водах.

Але ще дивніше те, що ми чинимо так само. Чи не схожі ми на учасників експедиції капітана Франкліна? Іноді ми, християни, живемо так, немов знаходимося в романтичному круїзі. У нас мало вугілля, але який вибір розваг! Ми більше дбаємо про те, щоб елегантно виглядати, і менше – про свою готовність до вічності. Більше думаємо про сервіровку столу, ніж про подорож. Не замислюємося про місце призначення, але перевіряємо, чи достатньо захопили столового срібла.

І коли настають холоди, виходимо на лід в тонкому одязі, зі срібними виделками і гральними дощечками в руках, і наші останні дні проходять в боротьбі із зустрічним вітром і в звинуваченнях Бога в тому, що Він обрушив на нас цю несподівану біду.

Але не Бога треба винити. Якщо ми, незважаючи ні на що, вирушаємо в плавання непідготовленими, то це не вина Бога. Він залишив нам докладну інструкцію про це плавання. Його Слово – наша карта, Дух Святий – наш компас.

Ісус накреслив нам маршрут і вказав орієнтири, яких ми повинні дотримуватися.
І найчудовіше – Він Сам пройшов цей шлях і тепер йде по ньому разом із нами. Він є і першопрохідцем, і нашим попутником! А коли ми знемагаємо, все, що нам потрібно, – це чути Його голос. Він залишив нам особливі обітниці, які допоможуть нам пройти цей шлях.

На землі ми не завжди відчуваємо себе бажаними – нам не раді. Іноді замислюємося, чи взагалі є місце для нас тут, на землі. Люди можуть змусити нас відчути, що наша присутність небажана, що нам не раді. І це породжує відчуття, що ми тут – непрохані гості. Чужі. Чужинці в країні, яка нам не належить. Так, далеко не завжди відчуваємо, що нам раді.

Та ми й не повинні розраховувати на теплий прийом. Це не наш будинок. Якщо нас не приймають – це не трагедія. Цього слід було очікувати. Ми тут не вдома. Мова, на якій говоримо, – не наша мова. Наше тіло – це не ми. А світ, в якому живемо, – не наш світ.

Наш будинок ще не готовий

Але коли він буде готовий, наш Господь прийде і забере нас додому. «А якби не так, то сказав би … – сказав Він перед тим, як піти. – Прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були, де Я» (Ів.14: 2,3).

Який жах охоплює людину, коли смерть близька, а вона не готова померти!

Більше про готовність до вічності:

Такий жах, мабуть, охопив команду сера Джона Франкліна, коли вони застрягли в льодах. Яку безвихідь відчуває людина, яка шукає їжу, а знаходить столове срібло, шукає в шафах теплі бушлати, а знаходить легку уніформу, по всьому кораблю шукає кирки і сокири, а знаходить триктрак і романи.

Адже вони готові були, не роздумуючи, віддати все це за єдино необхідне – за те, що допомогло б їм повернутися додому живими!

До речі, а що ви захопили з собою? Столове срібло, ігри? Не спокушайтеся. Це може стати в нагоді тут, але коли ви увійдете в дім Отця, це не буде мати ні сенсу, ні значення. Значущим виявиться лише те, що Отець знає вас.
Важливо не те, чим ви володієте, а те, ким ви є. Будьте ж готові. Ви ж не хочете залишитися замерзати в льодах? Подбайте про свою готовність до вічності.

Макс Лукадо

 

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник і редактор Всеукраїнської християнської газети «Слово про Слово». Одружений, разом з дружиною Оленою виховує 3 дітей. Член Асоціації журналістів, видавців і мовників, "Новомедіа".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Дивіться також
Close
Back to top button
Дорогий читачу, дякуємо, що ви з нами

Запрошуємо стати частиною спільного майбутнього та приєднатися до друзів “Слово про Слово” – тих, кому не байдуже, чим наповнюється український інформаційний простір. Тих, хто дивиться на світ з християнської позиції. Підтримати проєкт

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!