Топ

Різдво вкрасти не можна святкувати! – поставте кому

«COVID вкрав Різдво» – під таким заголовком інформаційна агенція ВВС оприлюднила невеселу статтю про локдаун на Різдво у Європі. Стаття супроводжувалася депресивними світлинами порожніх вулиць, величезних черг за продуктами у супермаркетах та закритими різдвяними ярмарками. Але навіть не дивлячись на це, складається враження, що кожного року Різдво намагаються вкрасти. Це роблять зазвичай вигадані або мультиплікаційні герої на кшталт Грінча чи Крампуса у ролі «злодіїв Різдва». Ледь не кожного року виходить якийсь новий різдвяний фільм, комедія для всієї сім’ї, де знову «Різдво треба спасати».

Кожного року Різдво намагаються викрасти. У людей Різдво має тверду асоціацію з зимою, ялинкою, подарунками, і десь там позаду всієї цієї святкової метушні – Христос, народження, Бог, зірка.

«Різдво вкрасти не можна, святкувати!» – кажемо ми. Тому в пошуках справжнього Різдва ми маємо звернутися до Святого Письма, знову зануритись у цю історію, шукати для себе щось, що має стати частинкою кожного дня.

18 Народження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йосипом, то перш, ніж зійшлися вони, виявилося, що вона має в утробі від Духа Святого.

19 А Йосип, муж її, бувши праведний, і не бажавши ославити її, хотів тайкома відпустити її. 20 Коли ж він те подумав, ось з’явивсь йому Ангол Господній у сні, промовляючи: Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній то від Духа Святого. 21 І вона вродить Сина, ти ж даси Йому ім’я Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів.

(Від Матвія 1:18-21)

Саме цей текст дарує нам тверді образи, які мають асоціюватися з Різдвом: Марія – дівчина, яка була незайманою та завагітніла; пастухи, янголи, мудреці, які бажають вклонитися новонародженому Царю. І тепер, звертаючись до першоджерела, ми розуміємо, що рятувати треба не Різдво, а нас. Бо Ісус саме для цього і прийшов у цей світ. Ми ж не проти, щоб нас спасали? Ми ж не проти, щоб нас спасали люди в білих халатах, або люди у військовій формі. І ось ще один Той, Хто хоче нас врятувати. Але якби ми могли звернутися до Христа і відповісти на питання: «Спасти вас від чого?». Деякі, скоріш за все, почнуть з глобального потепління, тероризму, вичерпання природних ресурсів, політичних конфліктів, невиліковних хвороб. У нас є свій список загроз, переживань, і ми не проти, щоб нас спасли.

Цікаво, що абревіатура «SOS» («Save Our Souls» – з англ. «Врятуйте наші душі») є в репертуарі багатьох відомих співаків та гуртів. Наприклад група  «ABBA» у далекому 1979 році кликнули «Врятуйте! SOS!». І вони співали про нерозділене кохання. Вони вважали, що гідна  причина волати в небо «SOS!» – це коли коханий залишив тебе

В цих піснях великою мірою оспівується правда. Правда в тому, що, виявляється, люди часто волають «SOS» через дефіцит любові та сенсу існування.

Різдво – це реальний доказ того, що небо нас чує! Але в Бога свій власний список загроз, від яких нас треба рятувати – гріхи. Але чому саме гріх? Чому гріх змусив Бога покинути небеса, спуститися до нас, на нашу планету? Рятувати треба не Різдво, а нас, тому що на думку небожителів, найбільша проблема не зовні, а всередині нас.

Найбільша проблема не зовні, а всередині нас

Ми часто боремося з думками про те, що якщо обставини і люди навколо нас зміняться, то змінимося і ми. Звісно, нам не варто недооцінювати роль обставин, які бувають складними або сприятливим, так само не варто недооцінювати вплив людей у нашому житті. Але Бог знає, що для того, щоб змінилися обставини і люди навколо нас, Йому необхідно мати справу безпосередньо з нами всередині нас. Але на шляху стає гріх. Гріх зіпсував нашу істинну, початкову форму. Гріх створив ілюзію вибору, ілюзію свободи. Але правда в тім, що свобода – це не робити те, що тобі хочеться. Свобода – це робити те, для чого ти був створений.

Гріх – це беззаконня. Гріх – порушення Божих стандартів. Цей світ тримаєтеся на фізичних законах, порушення яких веде до краху. Так само і в духовному світі. Ось чому той, хто порушив закон Божий – є злочинцем. А єдиний, кого прагне злочинець – це адвокат, заступник, який буде намагатися витягти його і повернути до нормального життя.

«…бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави» ( До Римлян 3:23).

Ми чогось позбавлені. Ми ті, хто створені за образом та подобою Божими. Ми були у певному статусі, мали привілеї та можливості, права та обов’язки. Але через гріх ми це втратили.

«Хто чинить гріх, той від диявола» (1-е Iвана 3:8).

І тут ми дізнаємося про ще одну могутню персону, яка є уособленням зла. Ось чому зла не стає менше. Всі його думки направлені на те, щоб знищити все, що створив Господь. І той, хто грішить, стає під владу цієї особи. Але, як відомо, плата за гріх – смерть. Помруть, звісно, абсолютно усі. Але тут маєтеся на увазі вічне покарання, вічні муки, і саме тому Ісус Христос прийшов у цей світ позбавити нас цієї участі.

Ціль Різдва – дати нам нову ідентичність

Ідентичність – це усталене, стійке сприйняття себе, від якого залежить самоповага, задоволеність собою. Історично у східних культурах вона походить з ролі, яку вам призначили в сім’ї, в групі чи в клані, і все залежить від того, як ти справляєшся з цією роллю. Якщо ти в ролі сина чи доньки, якщо ти гідно ставишся до своїх батьків, – ти відчуваєш себе чесним, але варто тобі вчинити щось – ти відчуваєш сором та ганьбу. Формула проста. Суспільство має очікування. У тебе є обов’язки. І якщо ти гарно справляєшся із цими обов’язками – із твоєю ідентичністю все гаразд. Тобто в тебе є причина себе поважати, собою захоплюватись. Сучасна ідентичність основуєтеся на тому, як ти зумів відстояти свої інтереси і бажання незалежно від того, що хоче сім’я і оточення. Колись в основі особистої ідентифікації лежала самовідданість, жертовність, самозреченість. Сучасна культура основує особисту ідентифікацію на самоствердженні. «Мої мрії і мої бажання – найголовніші». Але давайте будемо чесними: кожному з нас хочеться прийняття, кожному з нас хочеться поваги й любові. І навіть якщо в фейсбуці, інстаграмі ти стаєш проти суспільства, ти все одно в пошуках підтримки й схвалення. Серед кого? Серед таких самих бунтарів, як ти. Кожному з нас потрібно, щоб той, кого ми найбільше поважаємо й шануємо до самих небес – шанував нас. Ось що формує нашу самооцінку. Схвалення цієї людини, її любов до нас є найфундаментальнішою. Якщо ти скажеш «Мені байдуже! Я сам собі дам щось таке, що дасть мені мою ідентичність!» – це буде брехнею. Похвала від того, хто вартий похвали в моїх очах – ось найцінніше до нас. І це крушить нас.

Ми живемо в час, коли люди все менше вірять в гріх, в пекло, в суд, та все ж живуть с нестерпним почуттям осуду, провини, від якого не можуть звільнитися. Вони чують голос, який називає їх дурнями, боягузами, тими, хто не виправдовує очікувань. Вони відчувають себе брудними. Так, до речі, говорить і релігія – «Якщо ти хороший, то Бог може візьме тебе на небеса».

Різдво – це не про релігію. Різдво про унікальні взаємовідносини в любові між Творцем і творінням. Різдво – це про наш новий статус завдяки Ісусу.

Коли горить дім, сміття не спасають. Ти не сміття! Ти не непотріб! Хоч і грішний. Ми з тобою – ті, заради яких сам Бог у Різдво здолав неймовірну відстань, щоби спасти. Сміття не спасають.

Різдво – це про поклоніння. Всі ми чимось захоплюємося, щось цінуємо й любимо. Всі ми фанати чогось або когось, а значить, чомусь чи комусь ми поклоняємося. Людина змінюється, якщо змінюється об’єкт її поклоніння.

Гроші, влада, краса, популярність, кар’єра. Як тільки ми перетворюємо це з інструментів для зміни світу на краще, в об’єкти поклоніння – ми стаємо поганими. Цей світ каже: «Роби щось велике, і будеш прийнятий!». Різдво проголошує:  «Ти прийнятий! Тому можеш робити щось велике!». Але як стати своїм? Як отримати нову ідентифікацію? Ту, яка буде насправді цілющою?

«До свого Воно прибуло, та свої відцурались Його. А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його» (Від Івана 1:11-12).

До своїх прийшов Христос, але свої його не прийняли. Він народився у Віфлеємі, був обіцяним євреям. Не лише для них, але для них – в першу чергу. Він прийшов до них. До тих, кого вважав своїми, бо саме з цим народом колись заключив завіт. До кого ще Він міг прийти для того, щоб почати рятувати світ, як не до своїх? Але свої не прийняли. А тим, які прийняли Його, дав владу стати Божими дітьми. Ось вона, нова ідентифікація. Тим, які вірять в Його ім’я.

Що означає прийняти Його? Практично це найважливіше слово, тому що якщо Христос прийшов, щоб спати, то ймовірно від мене очікується якась одна єдина взаємодія. Прийняти. А згодом воно описується словом «вірити». Вірити й прийняти Христа – це насправді довірити Йому все своє життя. Це пережити падіння, коли підіймаєш білий прапор і кажеш: «Боже, я не зможу змінити сам себе! Я не зможу сам себе наповнити гідним смислом! Я ніколи не зможу заслужити Твого прийняття, Твої стандарти надто великі, але я вірю, що те, що Ти зробив, досить для того, щоб мене спасти» Це називається покаяння.

В Новому Заповіті найкоротше покаяння тривало 4 секунди. Чоловік, репутація якого була сумнівна, прийшов до храму. Стояв позаду у всіх, тихенько бив себе у груди і ледь шепотів: «Боже, будь милостивий до мене грішного». Цими словами було так багато сказано…

Різдво вкрасти не можна, святкувати!

Як? Прийми те, заради чого Ісус прийшов – прощення. Зроби цей надзвичайний крок довіри в молитві. Запросивши його в своє життя як Господа і Спасителя, і поклавши всі свої надії на Нього, а не на свої заслуги.

Можливо, ви чули трагічну історію, яка сталася нещодавно. Шість українців стали заручниками нігерійських піратів. Доля їхня поки невідома, але радикальних дій не було прийнято. Ми розуміємо, що вони потребують спасіння. Їхнє життя і здоров’я під загрозою. Ми розуміємо, що має бути хтось, якась сила, настільки потужна, або якийсь аргумент, настільки авторитетний, щоб їх відпустили. Спасіння може бути одноразовим. Коли тебе спасли с палаючого будинку, і потім ти можеш спокійно жити без спасителя, ти вже не потребуєш того, хто тебе врятував. З Ісусом так не вийде.

Суть і сила Різдва в тому, що ми в Христі маємо потребу кожний день. Тому що кожний день я можу приймати дурні рішення, піддаватися тій страшній токсичній рисі – гордині. Отруювати не лише своє життя, але й життя інших. Кожного дня ми знаходимося перед спокусою гріха.

Читайте також:

Отже, Христос потрібен мені. Ми залежні від Бога, тому що він є джерелом любові. Бог є любов.

Ось як треба святкувати Різдво. Прийняти, радіти, цінувати, і звісно, передати цю радісну і цінну новину іншим.

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Станіслав Грунтковський

Пастор Ірпінської Біблійної церкви. Очолює сімейне служіння в ВСЦ ЄХБ. Магістр Східно-Європейської семінарії у сфері міжкультурних досліджень.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button