Блог Михайла Назаренка

Новий Заповіт Валентина Негалевського

Новий Заповіт Негалевського — переклад українською мовою частини Святого Письма (чотири Євангелія, Діяння і Послання Апостолів та Апокаліпсис), здійснений волинським шляхтичем Валентином Негалевським 1581 року з польськомовної Біблії социніанина Мартина Чеховича (виданої 1577 року в Ракові). Знайдено в селі Хорошів на Волині й тому ще має назву Хорошівського.
Ось так поволі, подорожуючи рукописними шляхами українських перекладів, ми наблизились і до іншої оригінальної пам’ятки нашої історії – Нового Заповіту Валентина Негалевського. Хто це за людина? І що його спонукало взятися за цей труд?
Про самого перекладача доволі мало даних. З того документу, що дійшов до нашого часу, відомо, що народився він в Русі-Україні, на Волині, походив зі шляхетського роду, отримав гарну освіту, володів латиною та грецькою мовою, був знайомий з теологією та мав тісні стосунки з інтелектуальною елітою того часу. 1582 року виступав у Кременецькому гродському уряді як приятель і повірений шляхтянки Настасії Воронецької у справі вбивства її чоловіка людьми московського емігранта князя Андрія Курбського.[1] Чим переймався Валентин Негалевський, що цікавило його – про це ми ніде не дізнаємося. Проте, ми можемо стверджувати однозначно, що він не був байдужий до  духовного життя. Сама поява Нового Заповіту свідчить, що справа доступности Святого Письма широким верствам української людности стала одним із пріоритетів його діяльности. Заради цього Валентин Негалевський присвячує кілька років свого життя перекладу Божого Слова на розмовну українську мову того часу.

Безумовно, що живучи на Волині, він міг відвідувати Кременець та Острог. В останньому на той час вже діяла Острозька академія при дворі українського патріота й захисника православ’я князя Костянтина Острозького. Крім того, тут же працювала й друкарня, де побачила світ славетна Острозька Біблія. Тому немає сумнівів, що Валентин Негалевський був у курсі справ видавничої діяльности князя Острозького, бо ж це не в закутку діялося. Напевно, що  Негалевський не тілький був начуваний про Острозьку Біблію, але й читав її, або був знайомий із самими перекладачами та процесом їхньої праці. Ймовірно також, що і люди, які звернулися до нього з проханням перекласти частину з Біблії, а саме, Новий Заповіт, були теж не тільки начувані, але й поінформовані про перебіг перекладу. Чому була така нагальна потреба, щоб перекладач якомога швидше долучився до активної праці? Річ у тім, що Острозька Біблія, як і «Апостол» Івана Федорова були перекладені на церковно(старо)словянську мову. На політичному дворі ще продовжували віяти свіжі вітри Реформації, але значна частина православного кліру та українських інтелектуалів категорично не сприймала Святе Письмо в простій мові. Через це, як на їхню думку, щоб підняти авторитет церковнослов’янської мови й водночас підкреслити свою національно-релігійну ідентичність і вищість над польщизною і католицтвом, потрібно було перекласти Біблію саме на цю мову. Звісно, що ініціатори й перекладачі усвідомлювали, що західні народи перекладали Святе Письмо на прості розмовні мови, як про це казав вище Іван Огієнко.  Але щодо української, вони не просякнули цією ідеєю так глибоко, щоб подвигнутись на такий рішучий крок. Вони не стали піонерами у цій царині і зашлюзували живомовне  українське море на ще 350 років, яке тільки тонкими джерельцями витікало в інших перекладах. А шкода, хоч ми і не маємо права закидати їм це. Вони були людьми свого часу й усталених поглядів. Але саме проста українська мова Біблії допомогла б досягти тої  мети, яку вони ставили перед собою. Та, на жаль, хоч Біблія і була перекладена, та для багатьох простих небогословськи підготовлених українців вона так і залишилася за сімома печатками – далекою і незрозумілою, хоч і відіграла свою релігійно-культурну роль серед слов’ян. Тобто, послужили чужим народам, але не для свого. Все це дало підстави Негалевському та його прохачам зробити висновок, що церковнослов’янська мова не зовсім зрозуміла навіть для освічених людей, якими були замовники перекладу Негалевського, про що потім він запише у своїй передмові «До ласкавого читальника»: « за намовою и напоминаніем многих учених”, бо люди “язика словенского  (тобто церковнословянського) не розуміють». Тож це і  спонукало його до праці над новозавітними текстами, які в Україні в той час мали найбільше поширення.[2] Можна припустити також, що це освічене коло українських інтелектуалів належали до протестантської течії, якої саме також невідомо, та здавало собі справу в тому, що Слово Боже, перекладене на просту мову українців дозволить їм швидше поширювати свої ідеї.  І не тільки. Можливо, ними також керували певні змагальні спонуки щодо першости перекладу із Острозькою академією. Бо чия мова, той і володіє умами людей.

Коли Валентин Негалевський приступив до перекладу? Про це він сам не пише, нам відомо тільки, коли він його завершив. Однак можна припустити, що початок його праці припадає на 1578 рік, а можливо трохи і раніше. Сам Валентин Негалевський зробив запис, яким засвідчив початок праці з Євангелії від Івана, однак рік не вказав, лише зазначив кінець праці. [3] Сучасні українські мовознавці проаналізували кодекс тексту перекладу Валентина Негалевського і зробили його опис та кодиколого-орфографічне дослідження, де встановили наступне: «На папері кодексу наявні філіграні, які підтверджують дату його написання: герб «Еліта», арк. 2,3,82-111 [13, №137 (1578-1583 рр.); 31, №1522 (1581-1582рр.)]; герб «Габданк», арк. 4-81[31, №1040 (1589 р.)]; підкова, арк. 112-160, 197-261[13, №18 (1581 р.)]; хрест з літерою «W» (Рисунок філіграні подано в роботі О. Назаревського [16, с. 16]), арк. 161-196 [30, №5603(1575р.)][4]»  Відомо, що князь Костянтин Острозький волів ще на початку 1560 років видати Біблію в церковнослов’янській мові, але у нього на той час не було головного списку, з якого він міг би робити переклад. Після того, коли цей список він отримав, розпочалася робота, й мабуть, Валентин Негалевський стежив за перекладом Острозьких колег, міг обговорювати з ними перекладознавчі теми, не посвячуючи їх у свої плани. «Перші примірники Острозької Біблії з’явилися влітку 1580 року. Того ж року в Острозі був виданий Новий Завіт як частина майбутньої повної Біблії, а також «Книжка, сьбраніе вещей нужнійших…» Тимофія Михайловича, яка була алфавітно-предметним покажчиком до Нового Завіту.Тож Новий Заповіт у перекладі Негалевського був своєрідним протиставленням Острозькій Біблії. Варто мати на увазі, що Хорошів був розташований неподалік Ост- рога (на відстані до 40 кілометрів), тому часто можна подибати іншу назву перекладу Валенина Негалевського під ім’ямХорошівського Євангелія.
При перекладі Негалевський користувався польськомовним перекладом Нового Завіту антитринітарія Мартина Чеховича. Це дало підстави деяким дослідникам вважати, що перекладач теж належав до протестантів.[5] Однак оформлення цієї роботи свідчить, що вона була розрахована на українських православних читачів.  Це був перший в Україні переклад євангельських текстів, розрахований не лише на священнослужителів, а й на світських людей. У передмові до свого перекладу Негалевський писав, що здійснив свою роботу «…за намовою й наполяганням багатьох вчених, богобоязливих, слово Боже милуючих людей, які по-польськи читати не вміють, а, читаючи по-слов’янськи письмом руського викладу, слів не розуміють». Перекладач також зазначав, що віддає цю працю на «розсудок інших», більш учених людей. На той час в Україні, зокрема на Волині, було чимало грамотних людей, які користувалися «письмом руського викладу», фактично тогочасною українською мовою. Вони не знали польської мови, не вміли читати по-польськи. Також ці люди не розуміли чи погано розуміли старослов’янську мову. Саме на них і був розрахований переклад Негалевського. З іншого боку, передмова свідчила, що на Волині, в тому регіоні, де жив Негалевський, були люди, які могли оцінити й прорецензувати його працю. Хай там як не було, але Негалевський завершив самотужки цей непростий труд.
Негалевський, здійснюючи переклад Нового Завіту, вважав, що самостійне опанування змісту Біблії — важливий крок на шляху пізнання Бога. Тому свою працю адресував «кожному побожному християнину, бажаючи його зробити учасником властивого розуміння Слова Божого.» [6]
Чому саме Валентин Негалевський вибрав переклад антитринітарія Мартина Чеховича ні сам автор, ані хто інший про це не повідомляють. Ми можемо лише припускати, здогадуватися, але певні відомості відсутні.Можливо, що він міг знати добре польську мову, або іншого перекладу напохваті в нього не було, або його друзі порекомендували саме цей переклад. Тобто, гіпотез може бути чимало. Залишається тільки той неспростовний факт, що перекладено було з польського джерела. Та хоч Новий Заповіт Негалевського не був просякнутий православністю, проте користалися з нього саме православні люди. Тим більше, що новозаповітній текст поділено на розділи та зачала, призначені для читання в певні дні чи за певними богослужіннями. Крім цього, із записів, що збереглися в рукописі на його берегах, видно, що Хорошівська Євангелія перебувала в руках українського православного духовенства. У записах знаходимо підтвердження української православности твору: «Леонтій, недостойний пресвітер», «попова книга», «мовлю я то, що попов Гапона», «раб Божий Леонтій Сидорович», а 1610 року в Каневі власноручно розписався «Гавриїл Крутневич, козак запорізький, мешкаючий в Каневі»[7].
Складається пам’ятка з передмови “До ласкавого чительника”, Євангелія чотирьох євангелістів, Діянь та Послань святих апостолів і Апокаліпсису, що відповідає протестантському поділу новозавітних текстів. У кодексі переважно наявні різночасові кодикологічні записи, що стосуються його історії, зроблені українським скорописом темнокоричневим чорнилом, яке з часом вицвіло.
Переклад Валентина Негалевського Нового Завіту українською мовою виявили у 1881 році в Київському Золотоверхому монастирі й увели до наукового обігу. У кодексі збереглися шифри, штамп і наклейка монастирської бібліотеки. До початку 1930 року кодекс перебував у приміщенні монастиря, на базі фондів якого в 1919 році створили Михайлівську філію Всеукраїнської бібліотеки (ВБУ), потім, у складі монастирського зібрання, був переданий на постійне зберігання до відділу рукописів ВБУ.
З часу відкриття пам’ятка була в полі зору багатьох учених. Так, протягом двадцяти років – у 80-90 роках ХІХ століття її досліджували, публікували з неї записи й уривки текстів українські мовознавці, літературознавці та історики Орест Левицький, Павло Житецький, Микола Петров, Костянтин Харлампович, Іван Каманін, московський історик літератури Петро Владіміров. У першій чверті ХХ століття українська пам’ятка продовжує притягати до себе увагу, її досліджує український історик Ювенал Тиховський, українські літературознавці Олександр Назаревський, Микола Возняк, московський мовознавець Олексій Соболевський, київський історик церкви Федір Титов. По революції тривалий час памятка, як окремий кодекс, не вивчалася. Інтерес до праці Валентина Негалевського пожвавився тільки з 90-х років ХХ століття. Її досліджували українські вчені-філологи та мистецтвознавці  Матра Боянівська, Яків Запаско, Інна Чепіга та інші. Мовний матеріял кодексу використовують в історичних мовознавчих студіях, зокрема в академічних. Проте ще й до сьогодні немає монографічного дослідження й публікації памятки (текст до видання вже підготовлений у відділі історії української мови Інституту української мови [8]
«Немає сумніву, що переклад Валентина Негалевського цікава пам’ятка, яка мала б стати предметом гордості для нашої нації. Вона свідчить про те, що  вже в ХVI столітті ми мали Святе Письмо своєю мовою. Однак про цей твір знають лише спеціалісти. А в самому селі Хорошевi немає ніякого пам’ятного знаку, який би розповідав про цей твір.
Лишається тільки сподіватися, що все таки хтось виявить ініціативу і поставить таки пам’ятник, де буде написано: «Тут, у селі Хорошевi, 1581 року від Різдва Христового Валентин Негалевський переклав Новий Завіт українською мовою. Це був один з перших перекладів Святого Письма живою мовою нашого народу».[9]
[1] Петро Кралюк.  Новий Заповіт із Хорошева. Коли і як Євангелія вперше перекладено нашою мовою//  Газета: «День» 24 листопада №205, (2006)  Рубрика: Україна Incognita
[2] Петро Кралюк.  Новий Заповіт із Хорошева. Коли і як Євангелія вперше перекладено нашою мовою//  Газета: «День» 24 листопада №205, (2006)  Рубрика: Україна Incognita
[3] Новий Завіт у перекладі українською мовою В. Негалевського 1581 року: опис кодексу та кодиколого-орфографічна розвідка [Електронний ресурс] / Л. Гнатенко, Т. Добрянська // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. – 2011. – Вип. 31. – С. 398-409.
[4] Новий Завіт у перекладі українською мовою В. Негалевського 1581 року: опис кодексу та кодиколого-орфографічна розвідка [Електронний ресурс] / Л. Гнатенко, Т. Добрянська // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. – 2011. – Вип. 31. – С. 398-409.
[5] Тут я маю сказати кілька слів, що певна частина науковців помилково зараховує до протестантів антитринітаріїв. Вони ніколи до них не належали і себе до них не зараховували, бо не поділяли фундаментальних доктрин християнства на Божественість Ісуса Христа і Святого Духа, а також інших догматів. Протестанти ж, напроти, визнавали і визнають їх, але не поділяли і не поділяють  погляди офіційної католицької церкви на авторитетність людей, як посередників між Богом і людиною, і не ставлять  знаку рівности між Словом Божим і церковними (людськими) переданнями.
[6] Петро Кралюк, доктор філософських наук, професор НУ «Острозька академія» // Новий Заповіт із Хорошева. Коли і як Євангелія вперше перекладено нашою мовою. Газета: «День» 24 листопада №205, (2006)  Рубрика: Україна Incognita
[7] Рожко В. Рукописні пам’ятки православного життя Волині / В. Рожко // Свобода. – 2004. – 28 трав. – С. 26.
[8] Новий Завіт у перекладі українською мовою В. Негалевського 1581 року: опис кодексу та кодиколого-орфографічна розвідка / Л. Гнатенко, Т. Добрянська // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. – 2011. – Вип. 31. – С. 398-409.
[9] Петро Кралюк. Новий Заповіт із Хорошева. Коли і як Євангелія вперше перекладено нашою мовою. Газета: «День» 24 листопада №205, (2006)  Рубрика: Україна Incognita
[sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Михайло Назаренко

Народився: Запоріжжя 1965; 1986-91 - Запорізький держуніверситет, спеціальність: викладач української мови та літератури. Працював учителем у школі 3 роки; 15 років - диктором і ведучим програм "Слово про слово", "Гранослів" на ОДТРК "Лтава".

Схожі статті

Одне повідомлення

  1. “Через це, як на їхню думку, щоб підняти авторитет церковнослов’янської мови й водночас підкреслити свою національно-релігійну ідентичність і вищість над польщизною і католицтвом, потрібно було перекласти Біблію саме на цю мову.”
    Дуже “цікава” ця думка про, мовляв, національно-релігійну “вищість” своєї етнічної спільноти та християнської конфесії над іншою… :)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button