Блог Сергія Головіна

Куди стукає Ісус?

Один місіонер, який служив у народі Занакі на берегах озера Вікторія (Східна Африка), був дуже натхненний тим, як слухачі сприймали його розповіді. Тубільці здавались дуже відкритими для його вісті і були близькі до того, щоб прийняти Христа всім племенем (що, загалом, нерідко трапляється серед народів із общинним устроєм життя). Бажаючи якомога урочисто облаштувати цю подію, місіонер запропонував організувати свято і запросити як почесного гостя свого вчителя – відомого в його країні благовісника, проповіді якого незмінно збирали багато слухачів.

Свято вдалося на славу, а оратор, чий виступ мав стати кульмінацією урочистостей, просто перевершив сам себе! Місіонер не міг стримати сліз, слухаючи його полум’яну промову про Божу любов і Христову жертву. Він підносив Господу хвалу, з захопленням відчуваючи загальний відгук на традиційний заклик до покаяння наприкінці проповіді. Коли ж змовкли останні слова проповідника, запанувала гнітюча мовчанка. Слухачі стали один за одним розходитися, і будь-які подальші спроби розповісти будь-кому про Христа закінчувалися провалом. Стосовно місіонера утворилася атмосфера недовіри та підозрілості.

Насправді виявилося, що причиною такої зміни стала ключова фраза проповіді, яка повторювалася: «Ісус стукає у двері твого серця». Це був традиційний штамп, характерний для церковного середовища, з якого прибув проповідник. Сентенція ця настільки набила оскому, що мало хто вже замислювався: чи справді вона – біблійна? Біда ж полягала в тому, що в культурі Занакі у двері стукають лише розбійники та грабіжники. Ті, що прийшли з миром, кличуть господарів голосом, стоячи біля дверей.

Найприкріше було те, що насправді фраза «Ось, стою біля дверей і стукаю» (Об’явлення 3:20) не має жодного стосунку ні до благовістя, ні до серця чи будь-якого іншого органу людського тіла. Ідеться в ній про Лаодикійську церкву, якій так комфортно, що Господь залишився за дверима. Але навіть у цьому вихідному контексті, якщо брати до уваги особливості місцевої культури, буквальний переклад «стою біля дверей та стукання» неприйнятний. Буквально передана форма оригінального тексту несла зовсім інший зміст: Христос прийшов вас пограбувати.

Завдання благовісника – донести до слухача сенс Писання, а не передати його форму. Культурно контекстуалізований переклад цієї фрази мав би звучати інакше: «Ось, Я стою біля дверей і кличу. Хто почує Мій голос і відчинить двері, до того Я увійду і вечерятиму з ним, а він – зі Мною». Така версія цілком відповідала б і контексту слухачів, і ширшому контексту Писання, що вказує на Ісуса як на справжнього пастиря, який кличе своїх овець на ім’я (Івана 10:3).

Культурний контекст місіонера в жодному разі не повинен вклинюватися між контекстом Писання та контекстом слухача. А для цього потрібне правильне розуміння всіх трьох контекстів – і Писання, і слухача, і самого місіонера.

Схожі статті
Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Сергій Головін

Доктор філософії (Ph.D), доктор прикладного богослів'я (D.Min), магістр гуманітраних наук МА, релігієзнавство,, магістр природознавства (фізика землі), магістр педагогіки (фізика). Президент Християнського Науково-аполегетичного Центру.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button