Блог Михайла Назаренка

Історія перекладу Біблії на українську мову Івана Огієнка

Пилип Морачевський, Пантелеймон Куліш – перші світочі української перекладацької школи ХІХ століття, котрі донесли Святе Письмо до українців у простій народній мові. Та українська мова, як і життя, не стояла на місці, і як будь-який організм, що росте, прагнула бути вже не тільки  в  красному письменстві, але і богословській науці. Цьому сприяли кілька обставин. Після багатосотлітнього московського гноблення заявила про себе русько-українська православна церква, що відновила своє життя на початку 20 років. Курс на українізацію, що проводив  український  більшовицький уряд у 20-х роках. І не останню роль грало духовне євангельське  пробудження по всій Україні. На цей час сукупно налічувалося близько 2 мільйонів українських протестантів. Почали видаватися українські релігійні видання. Проте їхня українська богословська мова не відповідала всім вимогам. Для цього потрібно було мати добрий високоякісний переклад Біблії на сучасну мову. На той час переклади Морачевського й Куліша не могли  вже відігравати тої ролі, щоб давати добрий мовний ґрунт для творення української богословської термінології. Одними із перших, хто заопікувався цим, були українські православні єпископи, котрі добре розуміли важливість Святого Письма сучасною українською мовою. Про те, як творилася подальша історія перекладу Біблії на українську мову і хто став продовжувачем цієї святої справи, присвячено наступний нарис нашого циклу, що перед тобою, шановний читачу. Приємного знайомства тобі з нашою історією! 
«Переклад Святого Письма українською мовою на загальноцерковній основі розпочинається турботою Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ). З 1926 по 1927 рік Видавничим відділом УАПЦ в Києві та Херсоні було надруковано українською мовою Євангеліє і Псалтир. Головою комісії, що займалася перекладом, був архиєпископ Нестор Шараївський.
«Незрівнянно сприятливі умови склалися для церковного та культурного життя в Західній України; це повною мірою стосувалося і перекладу богослужбових книг.»[1]
«Священним Синодом Польської Православної Церкви під головуванням митрополита Діонісія від 10 червня та 14 грудня1922 року та 3 вересня 1924 року в Польщі було ухвалено здійснити переклад українською мовою богослужбових книг (насамперед Святого Письма). Для цього наприкінці квітня 1925 року при Священному Синоді була створена «Комісія для перекладу Святого Письма та Богослужбових книг на українську мову». До складу комісії входили: голова — митрополит Діонісій; помічник голови — професор Іван Огієнко (пізніше митрополит Іларіон); протоєрей ПетроТабінський; сенатор Михайло Костянтинович Черкавський; професор Павло Іванович Зайцев; проф. Олександр Гнатович Лотоцький; професор Василь Олексійович Біднов та український письменник Модест Пилипович Левицький. Для допомоги цій комісії було створено дві підкомісії — Луцька та Кременецька. З початком Другої світової війни комісія припинила своє існування.»[2]

«Найбільше в цій справі зробив видатний вчений і церковний діяч Іван Огієнко (1882-1972), міністр віросповідань в уряді УНР, пізніше – ректор українського державного університету в Кам’янці-Подільському, професор слов’янської філології у Варшавському університеті; під час Другої світової війни був висвячений на архієпископа УАПЦ Холмщини і Підляшшя, прийнявши ім’я Іларіон, згодом став митрополитом Української греко-православної церкви в Канаді. Огієнкова перекладацька праця, як одна з найістотніших частин його пастирського служіння, розгорталася від самого початку 1920-х років. Саме тоді у Польщі митрополит Діонисій, ще як єпископ Кременецький, благословив для вжитку в церквах переклади Івана Огієнка «Свята Великодня Відправа», «Свята Відправа на Зелені Свята», «Свята Відправа Вечірня й Рання мовою українською» та «Свята Служба Божа св. Отця нашого Івана Золотоустого» (дві останні вийшли друком у Львові 1922 р.). Відомо, що Голова Директорії УНР Симон Петлюра надавав великого значення перекладацькій діяльності Івана Огієнка і в листі від 19 листопада 1921 р. висловлював йому сердечну подяку за зроблену працю – щойно закінчений переклад «Літургії святого Івана Золотоустого».  Починаючи з 1922 р. і до кінця 1930-х років кілька разів виходив друком у перекладі Івана Огієнка укладений ним «Український православний молитовник» та деякі інші богослужбові тексти. Крім того, 1924 р. вийшла у світ «Свята Служба Божа св. Василія Великого» в перекладі священика Петра Табінського.
Існують свідчення про те, що Іван Огієнко розпочав свою працю над повним українським перекладом Біблії з 1921 року, – це був, судячи з усього, підготовчий період. З-під його пера, поряд із численними історико-філологіч- ними студіями, вийшла й перекладознавча розвідка «Методологія перекладу Святого Письма та богословських книг на українську мову» (Варшава, 1927): у ній він з’ясовував, зокрема, й головні принципи своєї перекладацької праці.»[3]
Чим ближче до наших днів, тим більше ми можемо дізнатися про перекладачів Святого Письма. Тож надійшла черга і до одного з найвизначніших драгоманів[4] українського перекладу Біблії – Івана Огієнка. Коротко ознайомимося з його життєвм шляхом, а трохи нижче подамо і його власні спогади, що дотичні нашій темі. До речі, Іван Огієнко чи не єдиний перекладач, який залишив по собі не тільки Святе Письмо в українській мові, але й поділився власним досвідом, як це треба робити, на що інші перекладачі або не звертали уваги, або не вважали цю тему актуальною та цікавою для широкого загалу, якщо можна так висловитися.
«Людина енциклопедичних знань… Тепер цей вислів звучить штамповано, а проте перед очима одразу виникають конкретні прізвища, до яких кращої характеристики годі й шукати: Іван Франко, Юрій Шерех-Шевельов, Віктор Петров-Домонтович, Аґатангел Кримський і, звісно, Іван Огієнко…
14 січня 1882 року став особливим днем у селянській сім’ї Огієнків. В ній народилася шоста дитина, яку вирішили назвати Іваном, як і тата. Жили скрутно, але по-справжньому важко стало тоді, коли внаслідок нещасного випадку загинув батько. Івану на той час ледь виповнилося два роки.
Закінчивши 1896 року Брусилівську чотирирічку, Огієнко навчається у Київській військово-фельдшерській школі. Іван був сином колишнього солдата, а отже, мав право на безкоштовну освіту в цьому закладі. Тут він познайомився з Юхимом Придворовим, у майбутньому – відомим російським поетом Дем’яном Бєдним.
Після закінчення фельдшерського курсу, якийсь час працює у військовому шпиталі в Києві, допомагає лікарю психічного відділення. За цей час самостійно опановує латину й грецьку, знайомиться з академіком Перетцом. Ця зустріч змінить його майбутнє. Незабаром він зможе розпочати власні наукові студії, житиме за рахунок підвищеної міністерської стипендії, закінчить університет Святого Володимира, стане тут приват-доцентом.
Добре розуміючи, які прогалини були на той час у викладанні й поширені української мови, Іван Огієнко ще в студентські роки розробляє серію підручників, посібників і таблиць. Книги молодого перспективного науковця розходяться великими накладами, а 1918 року в Києві виходить друком його “Українська культура”.
Того ж року, за правління Скоропадського, Огієнка призначають на посаду ректора новоствореного Кам’янець-Подільського державного українського університету.
Встиг цей учений побувати й на посаді міністра освіти (за Директорії у 1919 році), і міністра ісповідань (віровизнань), і Головноуповноваженим уряду УНР в Кам’янці-Подільському після евакуації уряду до Тарнова. Перебуваючи на посаді міністра віросповідань, Огієнко визнав пріоритет української мови в церкві, заснував курси української для священнослужителів, розпочав повний переклад Біблії на сучасну мову.
Життя покидало сім’ю вченого по різних куточках світу. У листопаді 1921 року Огієнко з дружиною та трьома маленькими дітьми мусив назавжди полишити Україну. В Кам’янці він кинув власну величезну бібліотеку з архівом та десятками недописаних і неоприлюднених рукописів. Іван Іванович намагатиметься врятувати її, проситиме про переїзд до Києва, писатиме тогочасному секретарю Академії наук радянської України Аґатангелу Кримському, але відповідь так і не надійде.
Так, після перебування в Тарнові, потім у Винниках та Львові, він вирішить перебратися до Варшави. Тут у нього народжується ідея видати 30-томну “Бібліотеку українознавства”, яку він послідовно втілюватиме все своє життя.
У квітні 1937 року, після смерті дружини Домініки Данилівни, Огієнко вирішує прийняти постриг. Сталося це 9 жовтня 1940 року в Яблочинському Свято-Онуфріївському монастирі. Так в українській культурі з’явився другий (з часів Ярослава Мудрого) митрополит Іларіон.
Під час війни він покидає Польщу, якийсь час живе й працює в Лозанні, Швейцарія, і врешті перебирається за океан. З вересня 1947 року і до самої смерті Огієнко живе в Вінніпезі, служить у церкві, стає “митрополитом Вінніпеґу і всієї Канади”.
Справою усього свого життя Іларіон вважав канонічний переклад Біблії на українську мову. 12 червня 1962 року його мрія стала реальністю. У Лондоні було видано повний фундаментальний том (який включає і неканонічні книги) “Біблії або книг св. Письма старого і Нового Заповіту” на 1529 сторінках. Він належить до найякісніший і найцінніших перекладів у нашій історії.
Помер митрополит Іларіон 29 березня 1972 року. Похований на православній частині цвинтаря Ґлен Іден біля Вінніпеґу.
За все своє життя Огієнко-Іларіон написав більше півтори тисячі наукових і публіцистичних праць, доступ до більшості з яких і сьогодні є обмеженим. Лише за перші десять років перебування в Канаді у відновленому виданні “Нашої Культури” вийшло 29 його праць. Серед них: “Історія української літературної мови”, “Українська церква за час Богдана Хмельницького”, “Іконоборство”.
Огієнка цікавили питання виникнення й поширення друкарства на наших теренах (“Історія українського дру­карства”, “Пам’ятки старослов’янської мови X–XI віків”).
Він розробляв власну концепцію походження й розвитку української мови й культури (“Історія української культури”, “Нариси з історії ук­раїнської мови. Система українського правопису”, “Історія української літературної мови”, “Етимологічно-семантичний словник україн­ської мови”). Ще перебуваючи у Львові, він видав “Український стилістичний словник”.
Відомою є і монографія “Дохристиянські вірування українського народу”. Особливої пікантності їй додає те, що автор – церковнослужитель – описує й дає етимологію багатьох язичницьких реалій. Наприклад, Іларіон виводить етимологію слова спекатися від Пека – божества, яке, за його версією, є уособленням домовика, як і Цур, який оберігав родину, звідки пішло слово відцуратися. У випадку небезпеки на во­рога посилали своїх цура й пека закляттям “цур тобі, пек!” (звідси, можливо, спекатися, тобто “по­збутися неприємного за допомогою Пека”, або, за першою вер­сією, “позбутися самого Пека”; можливо, в цей ряд ідуть і слова безпека, небезпечний, тобто “без Пека”, хоч це можна пояснити й згідно з першою версією — “без сутички, кровопролиття, без біди”). Ця монографія змушує неабияк замислитися над внутрішніми формами, які досі зберігають сучасні слова.
І наостанок не можна оминути того факту, що саме Іван Огієнко є справжнім автором уже народної пісні “Не питай, чого в мене заплакані очі”, “Десяти мовних заповідей свідомого громадянина”, а також це саме з його ініціативи було запроваджено святкування Дня соборності України 22 січня.»[5]
Про те, як Святе Письмо ставало українським в перекладі Івана Огієнка, надамо слово самому перекладачеві, який ми наводимо з «Біблійних студій».
[1] Коломієць Л.В. Український художній переклад та перекладачі 1920-30-х років: матеріали до курсу «Історія перекладу»: навчальний посібник /Л.В.Коломієць. – Вінниця: Нова книга, 2015, стор.28
[2] Протоієрей Андрій Ухтомський Історія перекладів Біблії українською мовою, частина ІІ // https://r500.ua/istoriya-perekladiv-bibliyi-ukrayinskoyu-movoyu/
[3] Коломієць Л.В. Український художній переклад та перекладачі 1920-30-х років: матеріали до курсу «Історія перекладу»: навчальний посібник /Л.В.Коломієць. – Вінниця: Нова книга, 2015, стор.28-29
[4] Перекладач, здебільшого у військових і дипломатичних місіях на Сході. В нашому випадку вжито як контекстуальний синонім (примітка моя – М.Н.)
[5] Дар’я Анцибор. Як Іван Огієнко став митрополитом усієї Канади.// https://gazeta.ua 15 січня 2013

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Михайло Назаренко

Народився: Запоріжжя 1965; 1986-91 - Запорізький держуніверситет, спеціальність: викладач української мови та літератури. Працював учителем у школі 3 роки; 15 років - диктором і ведучим програм "Слово про слово", "Гранослів" на ОДТРК "Лтава".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button