Голова колгоспу, відірвавши погляд від паперів, глянув на чергового відвідувача. Скривився:
– А-а! Матвій. Заходь. Ну чого тобі на цей раз? – сказав і знову втупився у папери.
Така неувага ніяк не вплинула на Матвія. Він наче нічого не помітив. Привітався:
– Добрий день, Василю Андрійовичу! Я до вас на хвилинку. Дайте мені якусь роботу, бо грошей катма, – випалив на однім дусі Матвій, переступивши поріг кабінету.
Замовкнувши, з очікуванням подивився на голову колгоспу.
– Добрий день, Матвію, – повільно відповів голова і скептично глянув на відвідувача. – Кажеш, шукаєш роботу? – і зробивши невелику паузу додав. – Чи чарку, бо середина палає?
– Та роботу, – не змигнувши оком, відповів Матвій. – Звісно якийсь бокальчик пива може й перехилив би. Та то таке.
– Отак я тобі й повірив, – мовив з іронією голова. – Ой Матвію, Матвію! – похитав головою Василь Андрійович і додав роздратовано. – Бачив я таких як ти. Тобі вже ніхто не допоможе: ні лікарі, ні ти сам, ні я. У тебе лишень один вихід, вірніше дві дороги: перша – піти до лісу, шнурок на шию і все, або друга – піти до віруючих.
Слухаючи ці слова Матвію здалося, що він червоніє. Та голова нічого не помітив. «Здалось, – подумав Матвій, – я вже й не пам’ятаю, що таке сором».
Проте слова начальства таки зачепили його за живе. Він вийшов з кабінету, опустивши голову.
«От піду й зроблю так, як почув», – подумав ображено.
Матвій пішов…
* * *
З того дня пройшло декілька років. Багато чого змінилося в селі: хтось помер, хтось народився, хтось побудував нову хату, а в когось вона розвалилась, хтось виїхав до міста, а хтось і за кордон. Проте люди мало в чому змінилися: ганяючись за матеріальним достатком – духовно розвалювались…
Проте, не всі – так здавалося на перший погляд.
На одній з тихих бокових вуличок села з’явився добротний будиночок. Він ще здалеку притягував погляд своїм біленьким чепурним виглядом і затишним садочком. Біля нього на подвір’ї можна було побачити привітного господаря, кажуть першого на селі. Та коли цей чоловік чув про себе такі слова, то, ніяковіючи, відмахувався від них обома руками. Тим господарем був не хто інший, як наш добре знайомий любитель випити – Матвій…
Так це був він. Проте це було в минулому: і випивка, і безладний спосіб життя. Зараз він шанована на селі людина…
Тоді, кілька літ тому, Матвій послухався поради голови колгоспу і не шкодує. Проте він пішов другою дорогою, не до лісу зі шнурком на шиї, а до віруючих…
Згодом люди почали говорити, що ті його закодували, бо через якийсь час він перестав пити і взагалі зовсім змінився. На ці слова чоловік посміхався і відказував:
– Ви ж знаєте Івана, Василя?
Тут Матвій називав декілька місцевих знаменитостей, які лікувалися від алкоголю. Їх кодували чи то лікарі, чи то якісь знахарі, та результат був один – через деякий час вони знову починали пити. Тоді співрозмовники перечили йому і натякали, що віруючі його закодували якось по-особливому
Читайте також:
Тоді Матвій їм палко відповідав:
– Так! Вони познайомили мене з найкращим із лікарів – Ісусом Христом, Сином Божим. Він мене вилікував від алкоголю. Він мене спас від загибелі. І тепер, всім, що я маю завдячувати тільки Йому. А ви собі думайте…
І Матвій вкотре переказував ту давню розмову з головою колгоспу і те, який він вибрав шлях…
