Даніель Дефо (бл. 1660-1731) − знаменитий англійський письменник та публіцист. Він народився в Лондоні у сім’ї торговця м’ясом Джеймса Фо. Батьки Даніеля були пресвітеріанами-кальвіністами, які перебували в опозиції державної англіканської церкви. На короткий період кальвінізм переміг, коли в 1649 після страти короля Карла I була встановлена Англійська республіка, проте в 1660 до влади прийшов син страченого монарха Карл II, який відновив панівне становище церкви Англії й став переслідувати релігійних дисидентів, яких називали дисентерами.
З самого початку життя Даніеля було сповнене потрясінь: у п’ять років він пережив Велику лондонську чуму, у шість років — Велику лондонську пожежу, яка дивом не торкнулася будинку його сім’ї. Підлітком, тобто вже у свідомому віці, Даніель прийняв хрещення – мабуть, сім’я перебувала під впливом баптистських традицій. Батько мріяв, щоб Даніель став пастором, і майбутній письменник спочатку навчався у пресвітеріанській школі-інтернаті, а потім вступив до дисентерської Ньюінгтонської академії. Даніель дуже цікавився класичною літературою та мовами, почав писати вірші на релігійні теми. Все говорило на користь надій батька, але Даніель раптово прийняв зовсім інше рішення – зайнятися комерцією. У двадцять чотири роки Даніель одружився з жінкою із заможної сім’ї й отримав від неї багате придане.
Однак у автора «Робінзона Крузо» завжди була авантюрна жилка, його не задовольняло спокійне життя. Коли в 1685 королем став католик Яків II, молодий торговець-диссентер взяв участь у повстанні проти нього і був змушений ховатися від переслідувань. 1688 року англійська еліта закликала на престол голландця Вільгельма III Оранського. Вільгельм був прозваний «протестантським Давидом» за свою прихильність до протестантизму, дисентери покладали на нього великі надії. Даніель негайно приєднався до армії нового короля. Час правління Вільгельма III виявився найбільш сприятливим як для дисентерів, так і для майбутнього письменника: король видав Акт про віротерпимість, у якому істотно послаблювався тиск на релігійних дисидентів, тому Даніель міг безперешкодно вести свої справи. Він торгував будівельними матеріалами, завідував панчішним виробництвом, був власником цегельно-черепного заводу, багато подорожував Європою. В 1695 Даніель додав до свого прізвища аристократичну приставку «де» і став називатися Дефо. Справи його йшли зі змінним успіхом, Дефо згодом зазначав, що він тринадцять разів був то багатий, то бідний.
Проте молодий буржуа відрізнявся як схильністю до комерції, в нього відкрився талант до публіцистики. У 1697 році вийшов перший його твір – «Досвід про проєкти», де Дефо пропонував реформи у сфері педагогіки, благодійності, торгівлі та політики. Дефо сміливо заступався за гнаних: так він протестував проти незаконного арешту членів Палати громад, які були вігами, опонентами керівної тоді партії торі. Дефо захищав Вільгельма III від нападок за іноземне походження, стверджуючи, що король гідний стати англійським монархом. Талановитий публіцист звернув увагу Вільгельма — він запрошував Дефо до палацу і прислухався до його порад.
У 1702 помер Вільгельм III, на престол зійшла Анна Стюарт, дочка Якова II, і знову почалися переслідування дисентерів. Дефо написав памфлет «Найкоротший шлях розправи з дисидентами», в якому нібито від імені прихильників гонінь дотепно висміяв нападки на віротерпимість. Влада засудила Дефо до штрафу і стояння біля ганебного стовпа. У в’язниці Дефо написав оду «Гімн ганебному стовпу», і, за переказами, народ співав його на вулицях та площах та зустрів автора не глузуваннями, а оваціями. На цьому справа не закінчилася, Дефо ув’язнили до особливого розпорядження королеви. Публіцист не сумував і став просто у в’язниці видавати газету «Огляд справ Франції». Стиль і манера Дефо вплинули на англійську публіцистику, що зароджувалася, і Дефо вважається одним з основоположників англійського періодичного друку.
Граф Роберт Харлі, покровитель Дефо, розумів, що звільнити письменника-дисидента з в’язниці дуже складно, і запропонував Дефо угоду: в обмін на свободу той стане таємним агентом торі. Дефо погодився і став не просто рядовим агентом, а творцем розвідувальної служби, предтечі британських розвідувальних служб.
В 1719 Дефо вперше спробував себе в якості автора художньої літератури, видавши роман «Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо», заснований на декількох реальних історіях. Історія Робінзона, який потрапив у кораблетрощу і прожив на безлюдному острові двадцять вісім років, добре відома читачеві, але зазначимо, що радянські видання залишили тільки пригодницьку канву роману, прибравши найважливішу ідею Дефо − релігійне відродження людини. Шалопай, який розчарував батьків, і любитель швидкого заробітку Робінзон Крузо, пливучи на кораблі в Африку за чорношкірими невільниками, терпить аварію корабля. Залишившись на самоті на острові, Робінзон проводить свого роду аудит ситуації: розділивши лист навпіл, він вважає, скільки плюсів і скільки мінусів у його життєвих обставинах. Робінзон приходить до того, що лихо, що сталося з ним, потрібне для його покаяння; він багато молиться і постійно читає Біблію. Навернення до Бога не робить Робінзона байдужим до навколишнього оточення, навпаки, це і є найголовніший стимул працювати: Бог чекає від людини творчості та ініціативи у складних обставинах. Навернена до Бога людина не тільки здатна, а й має створити цивілізацію, плід праці та творчості, з нуля де завгодно; важливо, що Робінзон не лише сам створює цивілізацію, а й долучає до неї врятованого ним дикуна П’ятницю, природно, навертаючи його у християнство.
Читайте також:
Роман «Робінзон Крузо» мав шалений успіх і багато разів перевидався. Натхненний цим Дефо написав ще багато художніх творів, але вони не мали такої популярності. Останні роки життя письменника були затьмарені боргами та сімейними негараздами. Письменник був змушений покинути свій будинок та ховатися. Поховали його на простому цвинтарі. Тільки через сто років там було встановлено пам’ятник.
«Робінзон Крузо», який обезсмертив Дефо, породив моду на псевдодокументальну прозу і сформував жанр «робінзонади».
Глибоко релігійна книга була сприйнята насамперед як гімн силі та ініціативі людини. Для нас же важливим є початковий посил автора: важкі обставини і вимушене усамітнення повертають нас до самих себе і Бога.
Джерело: Рішення
