Блог Михайла Назаренка

Біблія Олександра Гижі  

Українська школа перекладів Святого Письма, як і низка інших національних перекладацьких  шкіл, відзначається індивідуальним підходом в інтерпретації Божого Слова на рідну мову. Маючи чудові приклади, читач побаче, що небагато перекладів чи Нового Заповіту, чи окремих кних, а той цілої Біблії творили колективно. Здебільшого наявні праці – це плід зусиль окремих осіб. Не виняток і переклад Біблії Олександра Гижі. Це імʼя мало відомо широкому загалу дослідників Біблії. Олексндр Гижа більш знаний як український письменник. Пропонуємо вам, шановні прихильники нашої газети ознайомитися з історією перекладу представника нашого красного письменства 
«Олександр Гижа народився 13 вересня 1936 року в сім’ї робітника на Вінниччині. Працював ливарником, цукроваром, шахтарем. Закінчив історичний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Тривалий час очолював відділ прози в редакції журналу “Україна”. Це було ще в глибинах двадцятого століття.  Проте і він не залишився байдужим до Святого Письма, тим паче, що зацікавитися ним спонукала його євангельська віра в Господа і Спасителя Ісуса Христа. П’ять його років Олександр Гижа поклав на відтворення тексту Біблії рідною мовою, стільки ж – на порівняння та усунення різноманітних різночитань. А ще п’ять літ – на шліфування, образно кажучи, кожної літери, а також на клопотання, щоб рукопис побачив світ…»[1] В пропонованій розповіді я надам слово самому автору, а також його баченню порушених тем, та історію його перекладу. Оповість про переклад Святого Письма в авторстві Олександра Гижі ґрунтується на його власній передмові[2], а також на збірних інтерв’ю, що він дав різним українським журналістам. Тож, простежимо і ми історію перекладу Біблії Олександра Гижі з живих уст автора.

«Новітнє видання Біблії сучасною українською мовою вельми й вельми на часі: дотеперішні здобутки красного письменства на цій благородній духовній ниві позначені цілим рядом мовностилістичних і текстологічних проблем, котрих попереднім перекладачам Біблії, скажімо Пантелеймонові Кулішу, Іванові Огієнку чи Іванові Хоменку в силу певних історичних обставин не вдалося подужати. З цієї причини будь-який читач, котрий хоче заприязнитися з Божим Словом, зустрічається не вряди-годи з непереборними труднощами, часто-густо він не може осягнути серцем чи й розумом тієї лексики і тих лексем, тих зворотів і “неологізмів”, котрі стрічаються йому на сторінках перекладів Біблії згаданих і незгаданих перекладачів.
Принагідно нагадаю: Україна нещодавно святкувала 1000-ліття Хрищення Руси-України, але й досі належного перекладу рідною, зрозумілою народові мовою немає! Авжеж, мова — то душа народу. То дарунок йому від Бога Творця. Рідна мова то українське праморе нашої ж таки генези, з якої зродилася, в якій виплекалася й розвинулася українська душа: це душа миру, злагоди й поваги до сусіда. Рідна мова – то духовний цемент нації. Якщо вона зникає, щезає також духовний місток, який поєднує дух і душу кожного з нас. Коли гине мова,– гине народ і нація. Отже, мова – то ще й тривкість історичної нації крізь тисячоліття. Отже, мова – то берегиня народу, його духовної ідентичности. Рідна мова – то ще й історія народу, його мистецтво, його пісня і його любов, можна сказати, що мова – то прапор народу серед тисяч інших стягів людства, мова – то й наша ідея, наша мужність. Наше джерело. Наша мудрість. Наша надія незнищима…. Нарешті, наша мова – то майбутнє України. Загине мова – загине народ, нація, загине один з вінців творінь Божих… Чи можемо ми, нині сущі в Українській землі, допустити самознищення у так званій двомовності в нашому українському домі?
То чи міг я байдуже читати рятівні для нашого народу священні тексти Божого Письма, виходячи з подібного значення і призначення мови нашого народу, коли мав на оці згадані й незгадані україномовні переклади Біблії?
Тим часом, досліджуючи Священні книги в українських перекладах, я з гіркотою бачив, що цих мовних засобів з величезної мовної спадщини прадавнього нашого народу згаданим перекладам вельми не вистачає. Це тим паче ймовірно, що Слово Боже має свою, неповторну лексику, свої чудові виражальні засоби — багатющий океан образного мислення, епітетів та метафор, кольору, запаху і звуків.
На жаль, поки що мова “українських” і не лише “українських” Біблій завдає значної шкоди і текстам Святого Письма, і нашому національному духові, який мусив би уповні наснажуватися Божим Словом, але не сягає глибин цієї святині саме з причини застарілих виражальних засобів, лексичних форм чи конструкцій, слів і понять, які давно вже певною мірою трансформувалися в нові слова-поняття, або щезли в небуття.
Траплялися у згаданих перекладах (і незгаданих також) випадки спрощення священних текстів. З цієї причини мусив здійснювати порівняльний аналіз-обстеження біблійних текстів Святого Письма мовами першоджерел: грецькою – Старий і Новий Заповіти, єврейською Старий і Новий Заповіти, англійською — так звану Біблію короля Якова початку 17 століття, польською Новий Заповіт. До цього додамо, що в процесі роботи над перекладом Біблії сучасною українською мовою ретельно були досліджені інші українськомовні переклади греко-католицькі, зокрема, а також завершальну працю Куліша в царині перекладу Святого Письма, здійснили Іван Нечуй-Левицький та Іван Пулюй.
Хай же нова Біблія, цей Божий Духовний Хліб, щедро й свято ляже на вдячний стіл кожної української родини. І в серце найперше!»[3]
«У 1990 році мені до рук потрапила Біблія в перекладі Івана Огієнка. Я з неймовірним пієтетом почав читати, вже добре знаючи російський текст. І з великою прикрістю не побачив сучасної літературної української соковитої прекрасної мови. Якщо ви коли-небудь були в пустелі, уявіть: ідете три доби, немає ні краплі води, та раптом знаходите джерело — і припадаєте до нього. Це колись чудово показали Іван Драч з Юрієм Іллєнком у фільмі «Криниця для спраглих». Мова для мене — це як життя, як душа народу і моя власна.»[4]

– Хотілося б довідатися про ваше ставлення до раніших україномовних інтерпретацій тексту Святого письма.

– В Україні відомі видання трьох перекладів Біблії: Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя та Івана Нечуй-Левицького, другий – Івана Огієнка й нарешті – Івана Хоменка. Кожен із цих перекладів – високий злет духу та думки, тривала й складна праця. І воднораз кожна інтерпретація позначена карбами того часу, в який вона здійснювалася. Так, у трактуванні Пантелеймона Куліша маємо не Новий Заповіт, а Новий Завіт, є інші недогляди. Багатьма вадами позначений переклад Івана Хоменка.
Скажімо, Куліш переклав так: “Й відчинилося Йому небо, і побачив Він…” Певна річ, небо відчиняти нікому не вдавалося. В Огієнка небо “розкрилося”. У Хоменка – також. Насправді ж мовиться про погляд Христа вгору. Отож “небо розгорнулося”. Саме таку словосполуку вимагає широко вживаний у Біблії лексичний ряд, до якого, зокрема, належить порівняння “і небеса згорнулися, як сувій книжковий”. Скажете: ото різниця! Але це не так, бо йдеться про слово Боже.
Шкода, що в Хоменка можна прочитати: “…Освятиш коливальні перса та литку”. Хто скаже, де в барана перса та литка? І знову болить душа. Ну чому нам, українцям, доводиться продиратися до Божої істини через лексичні, стилістичні та текстові загати, які завдають шкоди Божому слову, не впускають його осяйного світла в наше серце?
У перекладах багато різночитань, трапляються навіть відмінності в правописі назв, імен: Іван – Йоан – Іоанн, замість єврейського Натан пишуть Нафан, Рут – єврейською, а подають – Руф. Українці слідом за євреями пишуть Саваот, а росіяни – Саваоф. Усе це треба було уніфіковувати. Я намагався уникнути щонайменших розбіжностей, будь-якої смаківщини, прагнув одного: слово Боже має бути перекладене сучасною українською літературною мовою. Переклад узгоджував із текстами російською, польською, грецькою й англійською (короля Джеймса) мовами, а також, звичайно, з усіма інтерпретаціями рідною мовою.» [5]
«Чому взявся за переклад? У Біблії в перекладі Івана Огієнка наткнувся, скажімо, на «Бог заздрісний». Як таке може бути?
Біблію він перекладав уже в Канаді, був дуже немічний, хворий, фактично перекладала бригада галичан, емігранти в третьому поколінні. А хто були першоемігранти? Галицькі селяни. Поїдьте в якесь село, походіть з дядьком цілий день, записуйте його слова, якими він послуговується у своїй господі, з дружиною, дітьми. Якщо нарахуєте п’ятсот слів, то це буде добре, і тут нічого страшного немає.
Я з’ясував, що замість слів «Бог заздрісний» має бути «Бог ревний». Або дивіться, як неточно-образливо переклали росіяни: «А дух Божий носился над водою», замість правильного і поважного «парил» (українською «ширяв»).
Біблія –  це книга книг, це – безодня премудрості Божої. Хоча записана людьми, пророками і євангелістами, однак ці люди були натхненні Духом Святим.
Якось до мене потрапляє Біблія в перекладі Івана Хоменка. Він – з Полтавщини, п’ятнадцятилітнім його вивезли німці. Він не повернувся в Україну. Мову знав, але як селянський хлопчик, а цього замало. До речі, критики і літературознавці кажуть: якщо письменник використовує 8–10 тисяч слів у своєму творі, то він геніальний.
Я прочитав його переклад. Боже, нема української філології ні на грам! Слова-покручі, суржик страшний, полонізми, мадяризми, русизми — що хочете, тільки нема української мови. А це – Священне Писання, Господня мудрість.
Я серйозно замислив зробити переклад. Сім з половиною років читав Біблію день при дні, залишалися на сон 3-4 години. І за ревність Господь дозволив мені зробити переклад. Надзвичайно допомогла Біблія короля Англії Джеймса I, по нашому Якова. У 2004 році святкували чотирьохсотліття виходу цієї Біблії. Король Джеймс I (він знав староєврейську і старогрецьку мови) зібрав своїх учнів (97 фахівців) і сказав так: «Діти мої, я знаю мови, але у мене нема часу, я займаюся державними справами. Ви перекладайте Священне Писання, як належить».
І як на мене, найкращий переклад Біблії у світі — це саме переклад короля Джеймса I. Я аналізував різні переклади, зокрема Біблію польською мовою, з якою заприязнився ще в дитинстві. Але я бачив, що коли поляки перекладали, перед ними лежала Біблія короля Джеймса I. А коли перекладав Хоменко, то у нього лежала Біблія у синодальному російському перекладі. Росіяни пишуть: «Душа тела в крови его». Я, далекий тоді від пізнання духовності Біблії, подумав: не може так бути, тому що душа — духовна категорія. А в Біблії короля Джеймса написано: «Життя тіла в крові його». Це зовсім інше.
У названих перекладах багато духовних помилок. Я задумався: що ж мені робити? Та ось маю п’ять томів Біблії староєврейською, старогрецькою і російською. Та ще й маю Біблію англійською. А загалом на моєму столі лежало десять різних Біблій. Навіщо? Тому що кожне слово має синонімічний ряд, і ти вибираєш, яке краще.
Я мову люблю і певною мірою знаю її, проте кожне слово в академічному словнику перевіряв. Чому? Є багато слів-понять, які смачніше звучать, ніж, скажімо, якесь одне, до якого всі звикли. Наприклад, слово «гординя». Я з пам’яті свого серця виписав 52 синоніми: гордий, пишний, чванькуватий, зарозумілий, самозакоханий, пиндючний, амбітний, задавака тощо. Отже, перевірялося кожне словечко, щоб читач переконався, яке багатство мудрості Божої відтворено рідною мовою.
Коли закінчив переклад Біблії, почав писати роман про Гонту «Четвертований храм». До речі, поету, лауреату Шевченківської премії Петру Перебийносу дуже сподобався цей образ. Він сказав: «Неймовірна метафора». Але це не моя метафора. У Біблії Христос каже: «Ви – храм Бога живого» (звідси «четвертований храм», бо Івана Гонту четвертували). Бог живе не в рукотворних храмах, не в Софійському соборі, ні. Він у нас живе, якщо ви Його впустили в серця через віру. Але апостол Яків написав: «Віра без діла мертва». А діла мусять бути добрі.
А любов? Апостол Павло пише, що любов не заздрить, вона милосердна, потурає, все зносить… Тобто любов — це є сукупність усіх досконалостей духовних. Любов не приносить зла. Любов — це найвище почуття, бо воно від Бога.

Як склалася доля перекладу?

– П’ятсот примірників видав за гроші, зібрані з вірників Божих.
2000 рік. На нараду в Кабміні мене викликає віце-прем’єр з гуманітарних питань Микола Жулинський. Каже: «Будемо розглядати заходи, присвячені тисячоліттю Хрищення Київської Руси, і разом з тим ваш переклад розглянемо». Я прийшов, познайомився з тодішнім міністром культури — чудовим артистом Богданом Ступкою. Він сидів біля мене праворуч. А коли моє прізвище назвали, то він каже: «То це ви? А як вас звати?» — «Олександр». — «Дайте я вас поцілую». Простий і людяний був.
Після обговорення всіляких заходів наостанок піднімають мене. «Оце,— каже Жулинський, — Олександр Романович Гижа. У заяві написав, що не вимагає собі жодної копійки гонорару, що зробив це для нашого народу. Якби так кожен зробив на своєму посту, то де б ми вже були у своєму розвитку…» Хороші слова далі говорив, викликав мене до себе, обнімав, вітав… Своєму помічнику наказав: «Поставте переклад Біблії Олександра Романовича в бюджет наступного року (тобто 2001-го).
Минає півроку, Микола Жулинський клопотав, але Кучма щороку міняв уряд. Один міністр запланував, а другий урядник подивився: «А що це таке?» — та й викинув. Я до Жулинського не маю жодних претензій.

Хто ще підтримав ваш переклад?

– Всеукраїнський Союз християн віри євангельської та Українське Біблійне товариство, передусім в особі їхнього голови Миколи Адамовича Мельника.
2015 року, взимку, взялася допомогти наша письменницька братія. Петро Перебийніс, чудовий поет і високої душі людина, написав добру детальну рецензію на переклад. Очевидно, це він попросив письменників, Героїв України  – Мушкетика і Драча, а також лауреата Шевченківської премії Миколу Жулинського, і вони, четверо, звернулися в лютому 2015 року з листом до Президента. Але на той лист досі відповіді нема.
Хоча однієї контрабандної машини (а вони проскакують сотнями) достатньо для того, щоб видати двісті тисяч примірників Біблії. Повірте мені, я знаю, про що говорю: тільки одна фура вивозить контрабандних сигарет на 500 тис. євро.
Напротивагу українським реаліям, у США вийшов Новий Заповіт у моєму перекладі, а в Ірландії — Євангелія від Івана.

Чи є якісь конкурентні переклади Біблії?

– Упродовж останніх ста років було чимало перекладів. Кілька здійснено в Канаді. Гортав –  там немає нашої мови. Оксана Драчук добротно переклала Біблію, але мова абсолютно суха.
Коли я друзям і служителям надіслав у подарунок «свою» Біблію, вони мені писали: «Тепер служимо на її основі. Але чому такий малий наклад?»
Отож, є Біблії, що трудяться, і ті, що, так би мовити, просто перекладені. Скажімо, Біблія в перекладі Куліша — це взагалі проблема. У 1903 році Іван Франко в статті каменя на камені не залишив від того перекладу.
Біблію перекладали Нечуй-Левицький, фізик Іван Пулюй. Де ті переклади? Огієнко, живучи в Польщі під час війни, зробив перший переклад. У 1945 році, коли радянські війська підійшли до Варшави, він тікає на поїзді до Швейцарії. Американські літаки бомблять цей ешелон, переклад його згорає.
Два американських і один канадський перекладачі переклали Біблію і… оніміли. Тому що дозволяли собі вольності, а Біблія не дозволяє щось міняти, додавати, інакше — анафема, тобто прокляття. Їхні церкви молилися, щоб Господь повернув їм мову. Бог сказав: «Покаятися і спалити». Покаялися і спалили. Господь повернув мову перекладачам через п’ять років.
А «моя» Біблія не згоріла, стверджується. Господь знає, як я ревно працював над перекладом. Я вчиняв не для своєї слави. Вона мені не потрібна, мені необхідна Божа слава в моєму серці.»[6]
Звісно, що текст перекладу Олександра Гижі мають дослідити кваліфіковані богослови і філологи, як і кожен переклад Біблії, він має пройти свою апробацію професіоналів.
[1]Олександр Гижа: “Я переклав Біблію для всіх українців”. Розмову вів Микола Славинський. Журнал Віче №7, квітень 2006//veche.kiev.ua/journal/166/
[2] http://www.ukrbible.com/
[3] http://www.ukrbible.com/
[4] Олександр Гижа: “Слава людська – минуща, а божа – в серці”: [інтерв’ю з письменником Олександром Гижею] / спілкувався і фотографував Володимир Коскін // Українська літературна газета. – 2017. – 13 січ. (№ 1). – С. 8–9.
[5] Олександр Гижа: “Я переклав Біблію для всіх українців”. Розмову вів Микола Славинський. Журнал Віче №7, квітень 2006//veche.kiev.ua/journal/166/
[6] Олександр Гижа: “Слава людська – минуща, а божа – в серці”: [інтерв’ю з письменником Олександром Гижею] / спілкувався і фотографував Володимир Коскін // Українська літературна газета. – 2017. – 13 січ. (№ 1). – С. 8–9.

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Михайло Назаренко

Народився: Запоріжжя 1965; 1986-91 - Запорізький держуніверситет, спеціальність: викладач української мови та літератури. Працював учителем у школі 3 роки; 15 років - диктором і ведучим програм "Слово про слово", "Гранослів" на ОДТРК "Лтава".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button