Щоб дізнатися про когось, варто послухати того, хто його вже знає. Це справедливо і щодо Бога. Евіденційні аргументи (від латинського evidencium, «свідоцтво») являють собою свідоцтва людей, що зустріли Бога. В першу чергу – свідчення про те, як саме це сталося, і як це змінило їхнє життя і їх самих.
Епоха модернізму привчила нас більш довіряти абстрактним поняттям, ніж історіям. Але недаремно в багатьох культурах навчання глибинним істинам відбувається саме за допомогою історій – притч, казок, переказів. Історії показують, наскільки ті чи інші ідеї життєздатні, наскільки адекватно вони відображають реальність. Ісус не читав лекцій з систематичного богослов’я, Він розповідав історії. Але «народ дивувався з науки Його, бо навчав їх, як можновладний» (Від Матвія 7: 28-29). І Своїм учням і дав заповідь: «Моїми ви свідками будете» (Дії 1: 8).
Роль свідків не передбачає особливого становища або спеціальної освіти – потрібно лише говорити те, що сам бачив, що сам пережив. Саме це очікується від послідовників Христових: «Істинно, істинно кажу тобі: ми говоримо про те, що знаємо, а свідчимо про те, що бачили» (Від Івана 3:11). «Про те, що було від початку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші торкалися … про те, що ми бачили і чули, сповіщаємо вам» (1 Івана 1: 1-3).
Зверніть увагу: ключовим моментом проповіді апостола Павла є його особисте свідчення про зустріч з Господом. Автор Дії Апостолів, настільки скрупульозно збирав факти життя Ісуса і Його послідовників тричі повторює цю розповідь (Дії 9, 22, 26). Чи випадково це?
Читайте також:
Зрештою, Бог залишив нам Своє одкровення не в формі догматів і постанов. Він нам дав історію. Біблія – це історія, яка свідчить про Його любов до нас. А вищим проявом цієї любові стала історія викуплення грішного людства в Ісусі Христі. Ця ж досконала любов проявляється і в повсякденній турботі про всіх людей, «що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими і посилає дощ на праведних і неправедних» (Від Матвія 5:45).
