Рецензія доктора філологічних наук Д. Цоліна на Новий Завіт у перекладі Ю. Попченка
У журналі «Богословські роздуми» 19.1 (2021) вийшла рецензія доктора філологічних наук Д. Цоліна на Новий Завіт у перекладі Ю. Попченка. Наводимо уривки з рецензії із додаванням заголовків для кращого розуміння.
Три переваги перекладу
«Отже, почну з того, що варто відзначити як незаперечні переваги і новаторство. По-перше, цей переклад виконано методологічно послідовно: перекладач чітко окреслив свій підхід до текстологічного та лінгвістичного аспекту роботи і неухильно слідує розроблений методиці. Саме такої послідовності й кропіткої роботи з різними варіантами грецького тексту Нового Завіту і пошуку адекватних відповідників давньогрецьких лексем у сучасній літературній українській мові не вистачає деяким попереднім перекладам (утім, це окрема тема). По-друге, не можна залишити поза увагою прагнення автора постійно підтримувати контакт із потенційною читацькою аудиторією, із живими носіями мови, що є дуже важливим з огляду на соціальну адаптацію перекладу. По-третє, заслуговує на відзнаку і намагання перекладача ретельно попрацювати над проблемами когезії (зв’язності) тексту, яка значною мірою пов’язана з адаптацією давньогрецького синтаксису до норм української мови, або, простіше кажучи, прагнення зробити перекладений текст «читабельним», таким, що легко сприймається».
Грецький текст-основа
«У церковному середовищі ще здавна найбільш поширеним став тип тексту, який у наукових колах назвали візантійським. На основі цього типу тексту, що став найбільш популярним у церковному середовищі, 1516 року відомий гуманіст Еразм Ротердамський підготував перше друковане видання грецького Нового Завіту, що пізніше отримало назву Textus Receptus. Видання Еразма було покладене в основу пізніших, удосконалених друкованих видань візантійського тексту.
Ю. Попченко обирає саме цей стандартизований текст грецького Нового Завіту як основу для свого перекладу. У цілому такий вибір можна вважати доцільним не тільки з огляду на те, що в основі Textus Receptus лежала дуже давня форма стандартизованого тексту, а й тому, що саме візантійська традиція тексту (у пізніших опрацюваннях) лежить в основі більшості так званих «традиційних» перекладів у різних християнських конфесіях. На основі цього тексту були створені ранні протестантські переклади Нового Завіту національними мовами народів Європи – німецького перекладу Мартіна Лютера (1522), англійських перекладів Вільяма Тиндейла (1526) та Короля Джеймса (1611), іспанської версії Рейна-Валера (1602), чеського Яна Благослава (1564) та інші».
Методологія передачі лексики
«Як вже було згадано, однією з важливих переваг перекладу Ю. Попченка є ретельно розроблена методологія передачі лексики. Вважаємо вдалим підбір українських відповідників для грецьких лексем зі складними семантичними конотаціями, що пов’язані з культовою (храмовою) термінологією, прикладом якого є послідовна передача грецького терміну ἱλαστήριον на позначення кришки ковчегу Заповіту в Септуаґінті (відповідник євр. כַּפֹּרֶת в Лев. 16:13 та ін.). Оскільки це грецьке слово містить сему помилування, милості [до винного], в перекладі Ю. Попченка воно послідовно передається як «жертва умилостивлення» в Рим. 3:25 та «кришка умилостивлення» в Євр. 9:5 (в розповіді про сакральні предмети Храму). Варто зауважити, що переклади Огієнка, Хоменка і Турконяка подають також цілком прийнятний варіант «жертва примирення» в Рим. 3:25, але досить вільно перекладають ἱλαστήριον в Євр. 9:5 як «престол благодаті» (Огієнко і Турконяк) та «віко» (Хоменко)».
«Принагідно варто відзначити ще одну перевагу перекладу Ю. Попченка – наявність невеликих пояснень незрозумілих або рідковживаних слів, які наведено у виносках. Ці пояснення короткі, вони не обтяжують текст, але є дуже корисними для читача».
Методологія перекладу в галузі синтаксису
«Заслуговує на увагу й методологія перекладу в галузі синтаксису й когезії тексту. Речення структуровані відповідно до особливостей дискурсу, жанру та стилю. Розповідні тексти Євангелій та Дій Апостолів мають відповідну будову речень, що поєднуються у зв’язний текст структурними, лексичними та дейктичними (використання займенників для зв’язності тексту) засобами, завдяки чому його легко читати. Емфатичні конструкції грецького тексту-джерела збережено і добре адаптовано до норм української мови. Те ж саме можна сказати й про епістолярний та апокаліптичний дискурси (Послання Апостольські та Книга Об’явлення): перекладач та його команда дуже чутливо відтворюють особливості тексту, не вдаючись ні до сліпого калькування, ані до невиправданого парафразування.
Підсумок
«Підсумовуючи огляд перекладу Нового Завіту Ю. Попченка, хочемо відзначити належний академічний рівень перекладацької методології, чудове знання мови оригіналу, ретельну роботу над лексикою, синтаксисом і когезію тексту, а найголовніше – переклад легко читати й розуміти. Тож бажаємо автору та його помічникам Божого благословення і натхненної роботи над перекладом Старого Заповіту».
Повний текст рецензії можна прочитати на сайті журналу.
