Найбільш агресивну політичну силу античного Ізраїлю представляли групи екстремістів, відомі під грецькою назвою «зелоти» (буквально – «ревнителі», «прихильники»), арамейські «кананіти» (з тим самим значенням) та латинські «сікарії» («кінжальники»).
Зелоти були радикальними націоналістами. Розчарувавшись у зусиллях фарисеїв протистояти еллінізації Ізраїлю шляхом дотримання Закону, вони тероризували як представників язичницької влади, так і земляків, які співпрацюють з ними.
Для боротьби з Римом зелоти вважали придатними будь-які засоби та методи, а зустрічні спроби нав’язати євреям римські порядки та святині зустрічалися зростанням опору та призводили лише до збільшення чисельності зелотів. До кінця 60-х років н. е це протистояння переросло в повномасштабну війну, що призвела до руйнування Храму і втрати євреями державності, а також втрати життя шестисот тисяч євреїв (крім величезної кількості померлих від голоду і проданих в рабство).
До релігії зелоти ставилися номінально (бути євреєм означало для них бути юдеєм), а формою правління для них була анархія – зелоти не довіряли національним правителям, що йдуть на компроміс з римлянами, не менше, ніж самим римлянам.
До дванадцяти апостолів Ісуса входив Симон, званий грецьким євангелістом Лукою «Зелот» (Луки 6:15, Дії 1:13), а євангелістами-євреями, по-арамейському, – «Кананіт» (Від Матф. 10:4, Від Марка 3:18). Залишається лише здогадуватися, як складалися в цій групі відносини між ним та колишнім колабораціоністом Матвієм.
Іншу крайність національного радикалізму представляли єсеї («святі»). Вони були дуже нечисленні (3-4 тисячі осіб) і прагнули повністю відмежуватися від юдейського суспільства, що роз’їдається впливом язичництва.
Єсеї жили у віддалених місцях закритими громадами за власним статутом. До релігії ставилися зі значною часткою містицизму. По відношенню як до римських, і до національних громадських інститутів вони практикували повну самоізоляцію. Як форму правління воліли теократію.
Деякі дослідники вбачають у діяльності та вченні Івана Хрестителя ознаки його виховання в умовах єсейської громади. Мабуть, після смерті людей похилого віку батьків.
Той факт, що на шлюбі в Канні Галілейській (де на матері Ісуса лежала якась частка відповідальності за частування) було «шість кам’яних водоносів, що стояли за звичаєм очищення юдейського» (Іван 2:6), побічно підтверджує, що серед родичів, або близьких сім’ї Спасителя було кілька єсеїв. Єсеї робили ритуальні обмивання лише «живою», тобто. проточною водою. Вода в рукотворних посудинах була «мертвою», стоячою. Але вода в резервуарах природного походження, як і раніше, вважалася живою. Тому еєсеї використовували для транспортування обрядової води ємності, висічені з каменю, а не виліплені з глини.
Найчисленнішою ж (80-85 % населення), але лише в кризові моменти найбільш впливовою політичною силою Ізраїлю, як і в будь-якій іншій країні, були безпартійні маси – «народ землі» (єврейською – ам-а-арець). До релігії більшість населення належала номінально, слухняно виконуючи всі обрядові розпорядження. Переважною формою правління для народу була демократія. Ставлення до Риму виражалося у зневазі та наріканні.
Читайте також:
Головне завдання правителів було уникати горезвісних кризових моментів, або створюючи народу умови для благоденства, або тримаючи їх у страху. Для успішного контролю за суспільством політики змушені завойовувати народні симпатії – задовольняти свій електорат. В іншому випадку їм залишається покладатися виключно на силу, суттєво перевищуючи свої дані Богом повноваження. Бо, згідно з Писанням, начальники повинні бути «страшні не для добрих діл, але для злих. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і дістанеш похвалу від неї, бо начальник є Божий слуга, тобі на добро. Якщо ж робиш зло, бійся, бо він недаремно носить меч: він Божий слуга, месник і покарання тому, хто чинить зло. І тому треба коритися не тільки зі страху покарання, але й з сумління» (Римлян 13:3-5). А правителі, які переслідують тих, хто чинить добро, і потурають тим, хто робить зло, руйнують моральні підвалини суспільства.
“Залишається лише здогадуватися, як складалися в цій групі [Христових апостолів] відносини між ним [Cимоном Зелотом] та колишнім колабораціоністом Матвієм.”
Вочевидь, і в сучасній незалежній Україні – ЛИШЕ й ТІЛЬКИ – Господь Ісус Христос Своїм Святим Духом МОЖЕ і ЗДАТЕН примирити й консолідувати, зокрема, певні й геть політично протилежні групи.
Такі, як, скажімо, праворадикальні націоналісти-бандерівці, з одного боку, та промосковські адепти “русского міра”, з іншого, і ліволіберальні космополіти-глобалісти, з третього!