Блог Сергія Головіна

Поза контекстом

У ході Другої світової війни неодноразово виникали проблеми, пов’язані з різницею японської та північноамериканської культур. Так, на нараді Ради Міністрів Японії 5 вересня 1941 вирішувалося питання про напад Японії на США. Імператор Хірохіто, як лице божественне, яке в мирських справах не бере участі, мовчки спостерігав за дискусією – він був ніби втіленням совісті присутніх. Раптом, попри протокол, імператор порушив мовчання. Вставши, він заспівав пісню, написану його дідусем: «Шалений шторм і бурхливі хвилі не порушать тишу і спокій моря». Закінчивши, він знову сів, і залишок наради, як і годилося, провів у мовчанні.

Після закінчення війни під час трибуналу над військовими злочинцями постало питання: чи несе імператор відповідальність за рішення Японії атакувати флот США? Спеціальна судова колегія мала вирішити: чи був його вчинок проявом схвалення або засудження плану розгрому американської морської бази в Перл Харборі? Цього американським юристам встановити так і не вдалося, і за недостатністю доказів Хірохіто був оголошений невинним. Таке рішення задовольнило генерала Макартура, який очолив повоєнне відновлення японської державності. Адже імператор був символом нації, без якого її відродження було б немислиме.

26 липня 1945 р. Великобританія, США та Китай у Потсдамській декларації зажадали від Японії беззастережної капітуляції, погрожуючи японській армії «швидким та повним знищенням». Коли текст декларації був зачитаний перед представниками уряду та командуванням Японії, ті мовчки встали та залишили приміщення. Союзна коаліція сприйняла це як відмову, і бойові дії було відновлено. Сьогодні деякі культурологи висловлюють припущення, що вчинок японського керівництва, швидше, означав визнання ними власної поразки. Можлива причина непорозуміння полягала в конфлікті уявлень про гордість у північноамериканській індивідуалістичній культурі (саме таким передбачався мотив дії японців) та про честь у японській дигнітивній культурі (від англійської dignity, гідність), що ставить найвищим пріоритетом «зберегти обличчя».

Згодом генерал Макартур покладав великі надії на роль Писання у повоєнному перетворенні японської нації. «Біблії дешевші за бомби, – казав він. – Наше завдання: щоб у кожну японську хату потрапила Біблія». Проте ці сподівання виявилися марними. Ефект виявився зворотним. Проблема полягала в тому, що в американській культурі заведено ходити вдома у взутті, і капелани входили в житла японців, не роззуваючись.

Кожній культурі притаманні свої ірраціональні підсвідомі уявлення про сакральну чистоту. Для американця підлога – нечиста за визначенням, і, скажімо, шматок хліба, що впав на підлогу, тут же вирушає в смітник, як осквернений. У Східній Європі до підлоги ставлення нейтральне – з їжею, що впала на неї, поступають за ситуацією, а взуття знімають, щоб бруд у будинок не заносити. Якби американець зайшов у взутті до нас додому, це було б те саме, якби у нього в домі тупцювали у взутті по дивані.

Для японця ж підлога житла свята! Ходити по ній у взутті все одно, що в домі американця забруднили черевиками святкову скатертину на обідньому столі. З точки зору японців − капелани оскверняли їхні житла, і залишена ними Біблія стала символом цього осквернення.

Розуміння культурного контексту слухачів дуже важливе для правильної контекстуалізації Доброї Вісті! Так, коли апостол вів дискусії з філософами на ринковій площі в Афінах, «одні говорили: “що хоче сказати цей пустослов?”, А інші: “здається, він проповідує про чужі божества”, тому що він благовістив їм Ісуса і воскресіння» (Дії 17:18). І тут ми маємо справу з подвійним нерозумінням контексту. По-перше, Павло недооцінив систему понять своїх слухачів. З іншого боку, не взяв її до уваги й перекладач Біблії. Тож у перекладеному варіанті тексту суть непорозуміння залишається незрозумілою.

Річ у тому, що ідея воскресіння мертвих була в принципі чужа еллінському світогляду. Слово «воскресіння», anastasis по-грецьки, – жіночого роду. Анастасія по-нашому. А ім’я Ісус, незвичне вуху афінян, з урахуванням Павлового акценту цілком могло сприйматися ними як iasis, зцілення (теж – жіночого роду). Тож слухачі думали, ніби Павло проповідує двох нових богинь – Іасіс та Анастасіс.

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Сергій Головін

Доктор філософії (Ph.D), доктор прикладного богослів'я (D.Min), магістр гуманітраних наук МА, релігієзнавство,, магістр природознавства (фізика землі), магістр педагогіки (фізика). Президент Християнського Науково-аполегетичного Центру.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button