Блог Сергія Головіна

Юдейська еліта

Національна еліта Ізраїлю того сторіччя, що передувало руйнуванню Храму, була представлена ​​двома політичними угрупованнями – теократичним і монархічним.

Храмовою елітою були садукеї. Вони представляли політичну силу, значно меншу, ніж фарисеї, за чисельністю, але зовсім не за ступенем впливу на суспільство. Переважна більшість їх належало до коліна Левія і були коенами, тобто, мали стан священнослужителів. Під час земного служіння Ісуса вони контролювали не лише Храм, а й синедріон. По суті, садукеї первосвященника. До того ж вони, як нащадки Аарона, стягували релігійні податки, і були, в такий спосіб, як релігійною, так і фінансовою аристократією Ізраїлю. І хоча за Законом Мойсеєвим Левітам не належало мати наділу в Землі Обітованій, це не заважало їм мати маєтки й угіддя за кордоном (пор. Дії 4:36-37).

До релігії садукеї ставилися прагматично. Вони стояли на позиції Sola Scriptura задовго до того, як цей принцип був сформований. Ніякі «людські писання» не були для них авторитетними – лише ті, що дані Богом через обраного Ним помазаника Мойсея. Тому і дискусію з ними Ісус веде виключно на основі текстів П’ятикнижжя.

Закон Мойсеїв не тільки служив для садукеїв виправданням їхнього високого становища в суспільстві, але й захищав їх від месіанських претензій нащадків Давида на вплив та владу. Не мало це й було важливим мотивом того, що садукеї відкидали пророків і Писання, не визнаючи богонатхнення будь-яких інших текстів крім П’ятикнижжя. Адже саме пророки говорили про Помазаника як про Сина Давида, а не Аарона.

Спочатку садукеї теж були монархістами. Вони повністю підтримували Хасмонеїв і займали основні посади серед царських радників і воєначальників. Зберегли вони своє становище при дворі та за царювання Ірода Великого. Але коли після скинення імператором Августом етнарха Ірода Архелая (6 р. н. е.) двір був скасований, а Юдея увійшла до складу римської провінції Сирія, переважною для садукеїв формою правління стає олігархія у формі синедріону.

Ставлення садукеїв до Риму було пасивно опозиційним. Адже влада синедріону була практично не обмежена ні в чому, крім права ухвалювати смертний вирок.

Садукеями або їхніми прихильниками були, швидше за все, начальник єрихонських митарів Закхей (про це може свідчити його характерне для коенів ім’я – похідне від «зерак(х)о», священний), і, можливо, євангеліст Матвій (він же – Левій, ср. (Матвій 9:9 і Лука 5:27).

З іншого боку, іродіани були політичною партією прозахідного штибу, прихильниками «римоінтеграції».

Складали це найбільш нечисленне з владних угруповань античної Юдеї, переважно прихильники правління династії Іродів.

Як прагматики, іродіани практично втратили свою національну ідентичність. Вони вважали найвищим суспільним досягненням спокій і благоденство, яке Ізраїль знайшов під римським пануванням за правління Ірода Великого, і сподівалися на возз’єднання земель Ізраїлю під владою якогось з його нащадків (що згодом і сталося при Іроді Агрипі Першому, що також отримав від імператора титул царя).

До релігії іродіани виявляли апатію. Іроди були ідумеянами (нащадками Ісава), а прийняття ідумеями юдаїзму було швидше за дотриманням політичної доцільності, ніж актом релігійного навернення.

Зміцненню ж Pax Romana (Римського світу) юдаїзм і зовсім не сприяв, швидше навпаки. Тому іродіани сприймали прояви єврейської релігійності, як етнокультурне явище, данину традиціям предків (іноді – надмірно фанатичну).

Безперечно, кращою формою держави для іродіан була монархія. Але – лише за умови правління дому Іродів. Тому вони вкрай агресивно сприймали можливість приходу царя Юдейського з дому Давидового.

Ставлення ж іродіан до Риму мало регіональні відмінності. У Галілеї, де правив Ірод Антипа, а також в Ітуреї і Трахоніті – землях, відданих Іроду Філіпу (обидва − сини Ірода Великого, що не отримали царський титул, але володіли при цьому владою тетрархів), іродіани були пасивно лояльні до імперських. Ті служили запорукою збереження сприятливого їм status quo. У Юдеї ж, де після скинення Ірода Архелая правив римський намісник, іродіани виявляли опортунізм, підтримуючи владу Риму з одного боку, і розхитуючи і так нестійке становище намісника – з іншого.

Іродіани охочіше за інших співпрацювали з римською владою, зокрема – допомагаючи стягувати імперські податки. Тому якщо мита, які збирали Левій Матвій та/або підопічні Закхея були не релігійними, а цивільними, то, на думку деяких дослідників Біблії, ці митарі могли бути іродіанами. Хоча характерні для коенів імена роблять таке малоймовірним.

Читайте також:

Цікаво відзначити, що іродіани взагалі жодного разу не згадуються у Луки та Івана – євангелістів, які писали насамперед для еллінської аудиторії. Мабуть, за межами Палестини про це угруповання нічого не було відомо. Іродіани лише одного разу згадані у Матвія (22:16) і тричі – у Марка (3:6, 8:15, 12:13). Причому завжди – у компанії з фарисеями. І це – попри всі радикальні розбіжності між цими партіями у сферах політики, релігії, способу життя тощо. Воістину, ніщо так не поєднує, як загальна загроза (яку і ті, й інші бачили в Ісусі)!

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Сергій Головін

Доктор філософії (Ph.D), доктор прикладного богослів'я (D.Min), магістр гуманітраних наук МА, релігієзнавство,, магістр природознавства (фізика землі), магістр педагогіки (фізика). Президент Християнського Науково-аполегетичного Центру.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Дивіться також
Close
Back to top button