Як знайти мир у душі в умовах війни?
Як знайти мир у душі в умовах війни? Як його утримати? При цьому, – відверто зізнаюся, – я не хочу слухати проповідників, які жодного разу не спускалися в бомбосховища, жодного разу не ховали своїх друзів, що загинули на війні, жодного разу не чули звуків пострілів і вибухів… які не шукали миру в душі в умовах війни…
Як зберегти віру в душі в умовах війни? Як її утримати? Чи є вірою те, що живе в душі без моральних потрясінь, коли війна та її наслідки – це щось далеке від мене, моєї церкви, моєї духовності?
Не хочу слухати одкровення тих, хто в пошуках миру в душі відійшов від реальності… і при цьому вчить інших про сутність Божого миру і спокою в душі… про сутність віри та довіри Богу, сидячи вранці за чашкою кави, читаючи божевільно Біблію, і не відчуваючи страждань та переживань за тих, хто живе в умовах війни.
Я не хочу шукати відокремленого місця, щоб там кричати: «Боже, відкрийся мені! Яви мені Свою славу!» Я хочу бачити Бога тут, в умовах війни, серед болю, страждань, смерті, втрат… Я не Христос… Я людина, смертна, зламана, обмежена, далеко і глибоко бездуховна… Я бачу Бога, але в сльозах матері, що поховала своїх дітей під руїнами, у крику дитини зі зламаною психікою: «мамо, я тебе вб’ю!», у крику і матірщині (вибачте, духовні) батька, який втратив свою сім’ю в результаті обстрілу…
Духовні книжки та проповіді вимагають духовних героїв. Але їх нема. Є зламані люди, що страждають. Є Бог, що страждає. Але є й духовні святі, які бажають почистити й чистять реальність, щоб вона відповідала святості високого розпалу, святості книжників, а не святості пророків, які сперечаються з Богом… Книжники шукають Бога в богословських системах. Пророки шукають Його в житті, у стражданні, у смерті, у сходженні в пекло…
Якщо ти шукаєш Бога у війні, ти – персона нон грата для кафедри. Тебе не бачать. Тебе не помічають. Ти – незручний. Тебе не можуть ідентифікувати у церковній чи богословській системі… Якщо твоє серце пульсує Богом – ти незручний. Бо твоє серце має пульсувати богослов’ям, комфортним для богословськи культурно-утворюючої більшості…
Моральні сутінки – один із найгучніших викликів для сучасних віруючих, особливо в Росії, що бажають добробуту Путіну, особливо в еміграції, які вимагають пробачити без прохання про прощення… Так, перш за все, в Росії. А потім, в емігрантських слов’янських колах… Моральні сутінки… Їх причина полягає в тому, що богознавство «духовні люди» намагаються знайти мовчки, або примушуючи до мовчання, щоб не приймати морального виклику у своєму житті. Це богознавство уникає духовного зубожіння – «блаженні вбогі духом» – тому що християнська спільнота на землі ніколи (!) не пробачить і не забуде духовного зубожіння, яке так само цінне для Бога.
У моральному сутінку християнської спільноти чесні стосунки та питання до Бога краще тримати при собі, тому що відносини з релігійною спільнотою мають вищу цінність, ніж чесність («чесноцид») з Богом.
Надто сильно ми сьогодні чуємо правильне вчення книжників, богослов’я яких не коригують вибухи над головою, і надто пригнічуються книжниками голоси пророків з умов війни… Тут і зараз, у війні, книжник із правильним навчанням завжди буде переможцем – і кафедри, і християнські спільноти… Але пророка оцінять виключно після його смерті… як правило, смерті насильницької… І книжники ж потім установлять пам’ятник і розповідатимуть, як правильно шанувати пам’ять пророка…
Змін вимагають наші серця (голосом Віктора Цоя). Змін вимагає наше розуміння миру з Богом, нашої віри, наше розуміння того, що таке духовні злидні заради набуття блаженства у відносинах з Ним… З Ним у руїнах, у смерті, у пеклі, у війні, у втечі, у втратах, у зламаності, у відкиданні релігійною спільнотою… у відкиданні російськими баптистами та п’ятидесятниками, що загалом допомагають «правильним біженцям» (за рідкісним винятком)…
Ціна виходу з моральних сутінків – це ціна пророча, місійна… ціна Гефсиманського саду, хреста, сходження в Пекло… І ціна Воскресіння жебрака духом до життя відкинутого, але прийнятого, що втратив, але набув, зламаного, але зціленого…