Чи багато у нашому житті визначає минуле? Безумовно, воно впливає на людину, незалежно від того, хоче вона того, чи ні. Характер формується, виходячи з нашого життєвого досвіду, перемог і помилок минулих років. Багато хто скаже: «Я не хочу пам’ятати минуле!» Але як його забути? І чи потрібно? Минуле навчає, чи додає нових ран?
Є рани, які не загоюються навіть через роки. Деякі люди не можуть простити своїх батьків через помилки, надмірну суворість або байдужість, це породжує невпевненість у собі, багато хто не можуть досягнути успіху, а інші доводять всьому світу, що вони чогось варті. Ці люди не живуть, їх переслідують помилки минулого! Ніхто з батьків не є ідеальним, навіть найкращі з них інколи допускають помилки. Невеликі помилки зменшують любов, але вона незабаром відновлюється, тоді як постійне насильство пробуджує ненависть і злобу. Якщо мати кричить: «Ти ні на що не годишся! Навіщо я тебе народила?!», такі заяви глибоко ранять беззахисне дитя. Потреба в любові властива нам так само, як потреба дихати. Їй не потрібні замінники любові – вона вимагає задоволення. Людина з фундаментально не вдоволеною потребою в любові живе наполовину – вона постійно шукає іншу людину, яка може втамувати те, чого не вистачає. А дитина дуже чутлива до почуттів ближніх, вона відчуває, коли її не люблять. Звідти походять надлишкове відчуття провини, гнів, жорстокість, недовіра, відсутність особистісної цілісності, компроміс із власним сумлінням, на догоду власним поглядам. Будучи зрілими людьми, ми несемо цей вантаж за собою. Рани минулого продовжують гноїтися. Тепер бачите, як ваше минуле чіпляється за теперішнє?
Ставши християнами, багато людей намагаються щось поміняти, налагодити. Хочуть заслужити любов Бога через жорсткий самоконтроль поведінки і думок. На жаль, такі люди не можуть відчути любов і опіку Небесного Отця, бо не знають, що таке турбота і схвалення батьків. У глибині душі вони ховають почуття нездатності і недостойності. Бог для них холодний, недосяжний і такий, що не прощає. Вони можуть читати послання надії в Новому Завіті, поки не заболять очі, але бачитимуть у них лише осуд.
Неможливо вигнати помилки минулого, тобто «виправити» минуле, без вияснення проблеми, її усвідомлення, виявлення природнього гніву з приводу дитинства і смутку за втраченим. Лише тоді, коли опрацюємо помилки минулого, які принесли нам емоційні травми, і не станемо їх заперечувати, якість нашого життя зміниться. Віра в Бога допоможе позбавитися від страху бути покинутим, будемо готові поступатися, навчимося насолоджуватися життям, мати щастя і душевний спокій, а найголовніше – чути Бога і коритися Йому.
Більше про віру:
Емоційні травми заважають нам побачити себе, і лише Бог може розплющити наші очі. Він відчуває наш біль і щиро співчуває, Він не чекає, щоби ми заробили спасіння, Він дає його задарма, бо ми Його діти. Найкраща істина полягає у тому, що Бог нас любить безумовною любов’ю, і ця любов не має меж.
Світлана Кірьякова
{module 308}
