На початку навчального року класна керівниця шостого класу стояла перед своїми колишніми п’ятикласниками. Вона кинула погляд на своїх дітей і сказала, що всіх їх однаково любить і рада бачити.
Це було брехнею, бо за однією з передніх парт сидів один хлопчик, якого вчителька не любила.
Вона познайомилася з ним так, як і з усіма своїми учнями, минулого навчального року. Ще тоді вона помітила, що він не грається з однокласниками, одягнений у брудний одяг і пахне так, ніби ніколи не мився.
Згодом ставлення вчительки до цього учня ставало дедалі гіршим і дійшло до того, що їй хотілося закреслити всі його письмові роботи червоною ручкою та поставити одиницю.
Якось раз завуч школи попросив проаналізувати характеристики на всіх учнів від початку навчання їх у школі, і вчителька поставила справу нелюбого учня в самий кінець. Коли вона, нарешті, дійшла до нього і знехотя почала вивчати його характеристики, то була приголомшена.
Вчителька, яка вела хлопчика в першому класі, писала: «Це блискуча дитина, з променистою посмішкою. Робить домашні завдання чисто й акуратно. Одне задоволення перебувати поруч із ним».
Вчителька другого класу писала про нього: «Це чудовий учень, якого цінують його товариші, але в нього проблеми в сім’ї: його мати хвора на невиліковну хворобу, і його життя вдома, мабуть, суцільна боротьба зі смертю».
Вчителька третього класу зазначила: «Смерть матері дуже сильно вдарила по ньому. Він старається щосили, але його батько не виявляє до нього інтересу, і його життя вдома скоро може вплинути на його навчання, якщо нічого не зробити».
Вчителька четвертого класу записала: «Хлопчик невідповідальний, не проявляє інтересу до навчання, майже не має друзів і часто засинає просто в класі».
Після прочитання характеристик вчительці стало дуже соромно перед самою собою. Вона відчула себе ще гірше, коли на Новий рік усі учні принесли їй подарунки, загорнуті в блискучий подарунковий папір із бантами. Подарунок її нелюбого учня був загорнутий у грубий коричневий папір. Деякі діти почали сміятися, коли вчителька вийняла з цього згортка браслетик, у якому бракувало кількох каменів, і флакончик парфумів, заповнений на чверть.
Але вчителька придушила сміх у класі, вигукнувши:
− О, який гарний браслет! − і, відкривши флакон, побризкала трохи парфумів на зап’ястя.
Цього дня хлопчик затримався після уроків, підійшов до вчительки й сказав:
− Сьогодні ви пахнете, як пахла моя мама.
Коли він пішов, вона довго плакала. Відтоді вона відмовилася викладати тільки літературу, письмо і математику і почала вчити дітей добру, принципам, співчуттю.
За якийсь час такого навчання нелюбий учень став повертатися до життя. І що більше його мотивувала вчителька, то краще він відповідав. Наприкінці навчального року він перетворився на одного з найкращих учнів.
Попри те що вчителька повторювала, що любить усіх учнів однаково, по-справжньому вона цінувала і любила тільки його. За рік, коли вона працювала вже з іншими, вона знайшла під дверима навчального класу записку, де хлопчик писав, що вона найкраща з усіх учителів, які в нього були за все життя.
Минуло ще п’ять років, перш ніж вона отримала ще один лист від свого колишнього учня; він розповідав, що закінчив коледж і посів за оцінками третє місце в класі, і що вона продовжує бути найкращою вчителькою в його житті.
Минуло чотири роки, і вчителька отримала ще один лист, де її учень писав, що, попри всі труднощі, незабаром закінчує університет із найкращими оцінками, і підтвердив, що вона досі є найкращою вчителькою, яка була в нього в житті.
Ще через чотири роки прийшов ще один лист. Цього разу він писав, що після закінчення університету вирішив підвищити рівень своїх знань. Тепер перед його ім’ям і прізвищем стояло слово доктор. І в цьому листі він писав, що вона найкраща з усіх учителів, які були в нього в житті.
Час минав. В одному зі своїх листів він розповідав, що познайомився з однією дівчиною й одружиться з нею, що його батько помер два роки тому, і запитав, чи не відмовиться вона на його весіллі зайняти місце, на якому зазвичай сидить мама нареченого. Звичайно ж, учителька погодилася.
Читайте також:
У день весілля свого учня вона одягла той самий браслет із відсутнім камінням і купила ті самі парфуми, які нагадували нещасному хлопчикові про його маму. Вони зустрілися, обійнялися, і він відчув рідний запах.
− Спасибі за віру в мене, спасибі, що дали мені відчути мою потрібність і значущість і навчили вірити у свої сили, що навчили відрізняти хороше від поганого.
Вчителька зі сльозами на очах відповіла:
− Помиляєшся, це ти мене навчив усього. Я не знала, як вчити, поки не познайомилася з тобою.
