Актуальне

Сучасний переклад – Старий Завіт. Перші враження

Кілька місяців тому став доступним для замовлення новий український, сучасний переклад Біблії, виданий Українське Біблійне Товариство. Зроблений о. Рафаїлом Турконяком, це чи не перший «смисловий» переклад, зроблений з єврейської та грецької мов. Недавно став доступним у цифрі переклад UMT під патронатом Біблійної Ліги, але він ближче до парафразу, ніж до смислового, і ніхто не знає, хто цю працю зробив і з яких мов.
Кажуть, в новому виданні зберігся текст Нового Завіту (зроблений з давньогрецької), але був наново перекладений Старий Завіт.
Сьогодні я закінчив ознайомлення саме зі Старим Завітом, тож дозвольте поділитися деякими враженнями, думками, спостереженнями.

  • Я не є знавцем давніх мов. Маю лише базові навички роботи з грецькими текстами.
  • Я читаю Біблію в різних перекладах, не прив’язуючись до одного.
  • Я маю богословську освіту.
  • Я діючий пастор і регулярно проповідую в церкві.

І одразу спойлер: я дуже радий тому, що з’явився ще один переклад Біблії українською. Сподіваюсь, дуже скоро він стане доступним також в електронних версіях – для таких програм як Logos, theWord, MyBible, YouVersion та інші.
Мені переклад сподобався загальною плавністю, більш сучасною мовою (в порівнянні з іншими перекладами), свіжістю сприйняття.
Гарною знахідкою є те, що Боже Ім’я виділене в тексті іншим шрифтом (на кшталт того, як то робиться в англійських Бібліях, але трохи по іншому).
Звісно, видання має одруки (спеціально їх не вишукував, але склав список десь із 30 текстів, де потрібно внести виправлення).
Якщо говорити саме про друк, то нічого не можу сказати про міцність палітурки і довговічність книги. Листочки тоненькі (послуговуюся гелевими маркерами-олівцями, вони не пробиваються навіть у Бібліях). Шрифт – ну, мабуть, можна було підібрати кращий. На моє суб’єктивне враження – трохи він «шумний», і повітря не вистачає, як на мене.

Особисто мене здивувала частота вживання дієслова «заволав». Часом це доречно, часом не дуже, коли «Бог заволав до нього [Мойсея] з [тернового] куща».
Слова для кращого розуміння тексту, додані перекладачем, відмічені курсивом. Знову ж моє враження: часом цих слів буває забагато. Дивують слова «цунамі», «стрес», «оптимальною» – такі вставки не допомагають мені зрозуміти краще текст, а навпаки – відволікають і порушують атмосферність.
Також, якщо говорити про стилістику в цілому, то є проблема зі вживанням прийменників «З», «ІЗ», «ЗІ», що дуже порушує ритміку і сильно відволікає. Не вірю, що нова реформа узаконила вживання на кшалт «ЗІ золота». Це, мабуть, моя найбільша претензія до редакторів. Бо то не просто якась опечатка, а свідоме порушення норм орфографії.
Сподіваюся, в подальших виданнях цього перекладу (в тому числі електронних) одруки будуть виправлені, побажання враховані, а до зауважень прислухаються. З задоволенням буду використовувати сучасний переклад в служінні та особистому богопізнанні.
І приступаю до перечитування Нового Завіту в сучасному перекладі. З Богом!)))
[sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник і редактор Всеукраїнської християнської газети «Слово про Слово». Одружений, разом з дружиною Оленою виховує 3 дітей. Член Асоціації журналістів, видавців і мовників, "Новомедіа".

Схожі статті

3 Коментарів

  1. Як на мою думку одним із найкращих перекладів є переклад Івана Огієнка. В його основі лежить поєднання всієї палітри українських діялектів. Огієнкові це вдалося. Проблема його тексту полягає в тому, що він надмірно інверсований, бо автор перекладав його не для читання та проповіді, а для співу в церкві. Це він визнавав і сам. Бо ніхто так ніколи українською мовою не говорить і не висловлює думок. Звісно, що є певні претензії і щодо певних правописних норм, що були закладені у правописі 1928 року, від яких він частково відійшов, ставши православним митрополитом. Тому, як на мене, його слід реінверсувати і привести до природнього українського синтаксису. Коли добре попрацювати над Огієнківським текстом перекладу у цій площині, то він цілковито може послужити ще не одне десятиліття. Те, що нині з’являються нові переклади – це добра українська багатосотлітня традиція. Відшліфовується біблійно-перекладацький стиль, розвивається біблійно-богословська лексика, біблійна синоніміка. Але тут слід бути доволі зваженим, щоб при перекладі не залучати до української мови московські кальки і невластиві їй московські або з інших мов фразеологічні звороти й ідіоми. На відміну від перекладів Івана Огієнка та Івана Хоменка новітні переклади не завжди дотримуються природнього для української мови керування в дієсловах.

  2. Гасло Огієнка – “Для одного народу – одна літературна мова, один правопис”, а не поєднання всіх діалектів. Ось через цей вінегрет застарілих і діалектних слів цей переклад і приречений на відхід у минуле. І зміна порядку слів йому не допоможе.
    А на рахунок правопису 1928 скажу, що Огієнко ніколи не відходив від цього правопису, бо з самого початку він був проти нього. Ось що він сам каже: “Як і треба було чекати, проти нового правопису зараз таки пішли протести — може, й нацьковані, а головне — виступило українське організоване вчительство, заявляючи, що таких поплутаних правил писання чужоземних слів вони в школи при найбільшій своїй охоті не зможуть запровадити. І це була прикра правда. Учительство посилало численні делегації до комісара освіти М. Скрипника й просило перегляду правил писання іншомовних слів”.
    Також процитую думку ще одного авторитетного українського філолога Ю. Шевельова: “Правопис 1928 — 1929 років, дарма що старанно опрацьований видатними мовознавцями, був нереальний, приречений на невдачу. Від самого початку його прийняли вельми неприхильно, дотримувалися неохоче… Особливо треба пам’ятати, що правопис не повинен воювати з мовою й накидати їй те, що їй чуже. Посутнє завдання правопису — формулювати, як писати те, що є в мові, а не реформувати мову засобами правопису. Правопис може (і, мабуть, мусить) приписувати певні норми мовним фактам лише тоді, коли йдеться про нововпроваджувані слова, особливо з чужих мов — тут не завадило б мати свого роду атестаційну комісію в рамках Національної Академії Наук, може ІУМ. Але такий контрольний пункт не потрібний для слів з усталеною традицією. Наприклад, у передачі грецького й західноєвропейського ϑ/th і η/е не є завданням правопису усунути непослідовність між, скажімо, бібліотека і Афіни.”
    Саме це робив правопис 1928 року і останній правопис 2019 року. Він так само приречений.
    Новітні переклади якраз дотримуються природного керування слів, а переклади Огієнка і Хоменка не завжди це роблять. Вони часто вживають родовий відмінок у прямому додатку, коли в українській мові має бути знахідний.

  3. Я прочитав тільки заголовок “Старий Завіт” і зразу маю запитання. Що це за слово таке “Завіт”? Я думаю, що там далі присутнє і слово “Отець”, а в одному місці навіть “Вітець”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button