Теократія (від грецького θεός – Бог і κράτος – управляти) – це політична система, за якої певна невиборна особа здійснює індивідуальне верховне правління від імені Бога у всіх правових та законодавчих сферах. Найбільш яскравим прикладом теократії в Біблії є Ізраїльське суспільство періоду Виходу, кероване Мойсеєм. У наші дні ознаки теократичного правління можна зустріти в ісламських державах, на чолі яких стоять верховний імам або аятола.
Головна проблема теократії (навіть справжньої теократії) в тому, що кожна людина слабка і схильна до спокус. З одного боку, вона постійно відчуває спокусу надавати власним бажанням божественну авторитетність, з іншого – приписувати Божі дії на власний рахунок. Так Мойсей та Аарон отримали від Господа обітницю вивести воду зі скелі. Але замість того, щоб явити народу Божу святість, вони проголосили, що це – у їхній власній владі. За таку зухвалість Мойсей втратив право ввести Ізраїль у землю обітовану (Числа 20:7-12).
З іншого боку монархія (по-грецьки – «єдиновладдя», від μόνος – «одинаковий, єдиний» і ἀρχή – «управління, влада») – політична система, при якій якась невиборна особа (король, цар, емір тощо) індивідуально здійснює верховне громадське правління. Влада при цьому, зазвичай, передається у спадок.
Монархія є найбільш поширеною в Біблії формою правління, і тому про неї ми можемо дізнатися з Писання значно більше, ніж про інші політичні системи. Зокрема, ми можемо виділити три основні принципи біблійного монархізму (на жаль, доводиться визнати, що жоден із царів Ізраїлю не дотримувався цих принципів повною мірою):
Принцип 1. Коли народ не має царя, Бог не рекомендує йому ставити його (1 Сам. 8:7-18), оскільки при цьому практично необмежена влада зосереджується в руках однієї людини, яка завжди може зловживати нею.
Принцип 2. Монархія має бути конституційною. Цар не повинен бути вищим за закон. Навпаки, він повинен завжди мати під рукою свій примірник склепіння законів, завжди вивчати й неухильно виконувати його: «І станеться, як буде він сидіти на троні царства свого, то напише собі відписа цього Закону з книги, що перед лицем священиків-Левитів. І буде вона з ним, і буде він читати в ній усі дні свого життя, щоб учився боятися Господа, Бога свого, щоб додержувати всіх слів цього Закону та тих постанов, щоб виконувати їх, щоб не гордувало серце його своїми братами, і щоб не збочував він ні праворуч, ні ліворуч від цієї заповіді, щоб продожив дні на своїм царстві він та сини його серед Ізраїля» (Повторення Закону 17:18-20).
Принцип 3. Монархія є тристоронніми стосунками завіту, який полягає між Богом, народом і царем (2 Царів 11:17, 2 Сам. 5:3). Цар поставляється правити над народом, при цьому сам підкоряється Божому правлінню. На царі лежить відповідальність перед Богом за довірений йому народ. Народ кориться цареві, оскільки той кориться Господу. Давид, славетний із правителів Ізраїлю, чудово розумів це: «Ізра́їлів Бог сказав мені,Скеля Ізра́їля промовила: “Якщо правитель людей праведний, якщо він має страх перед Богом”» (2 Сам. 23:3).
Хоча в уявленні більшості монархія – це щось архаїчне, що не має місця в наш «освічений» вік, в кожній четвертій країні сучасної Європи – монархія! Такими є три країни Північної ради – Норвегія, Швеція та Данія; країни Бенілюкс − Бельгія, Голландія, Люксембург; також Англія та Іспанія та, нарешті, малі європейські держави − Ліхтенштейн, Андорра та Монако. Але найцікавішим є те, що у рейтингу рівня життя у країнах Європи вісім із десяти перших – монархії (виняток становлять Федеративна республіка Німеччина та Швейцарська конфедерація). А в рейтингу, наприклад, свободи слова таких – дев’ять із десяти (виняток – Фінляндія, змішана республіка). Так що за біблійними критеріями (справедливість законів і верховенство права) європейські монархії заслуговують на дуже високу оцінку. Річ у тім, що вони − конституційні монархії.
Читайте також:
Монарші особи в них панують, але не правлять. Править закон. Політики ж виконують свої посадові обов’язки, служачи монарху та народу. В ідеалі, звісно…
