І знову сірий ранок боязко заглядає у вікно, і знову чується знайоме «тут-тук», «тук-тук», а між ними коротка пауза, і ще «тук-тук», і пауза. Наче хворе серце досить старої людини, яке вже не знає чи йому битися, чи змиритися з неминучим.
Так триває десь з хвилину. А за тим і стогін, хрипіння, і р-р-р-р, як ричання тигра і стук, раз, другий, третій…, і шш-ш-ш-ш, ніби хто випустив дух. А за тим – тиша….
Та це не серце – то поїзд.
«Ага, зупинився “Чернігів – Івано-Франківськ”. Вже майже шоста», – відмічає подумки Ганя і починає молитися, дякувати Богу за новий день.
У жінки є про, що поговорити з Богом і вона завжди знаходить для нього час. Тим паче тепер. Зараз у неї часу, хоч відбавляй. Та тепер він зробився безцінним і нагадує, і нагадує про себе поїздами.
Ось роздається жваве, веселе, можна сказати навіть радісне «тук-тук», «тук-тук» – ніби у когось відкрилося друге дихання – це поїзд нарощує швидкість – виривається з міста. Станція залишається позаду.
«Це вже «Львів-Київ», – догадується Ганя. – Ти диви, я й незчулася, як година минула. – Ах поїзди, поїзди – я вас раніше бачила, проводила поглядом. Тепер лише слухаю, – жінка замалим не заплакала. – А може вже скоро і ні бачити, ні чути не зможу…»
Тією думкою, додала собі жалю, аж губу прикусила, і таки заплакала…
Отож тепер цілими днями Ганя то молиться, то рахує поїзди. А що їй лишається ще робити? Ось уже кілька днів, жінка прикута до ліжка. Вона захворіла. Якщо сказати – дуже захворіла, це нічого не сказати. Ганя не годна була й по хаті перейтися. А за домом потрібно ж пильнувати, щоб було і прибрано, і їсти зварено, і попрано, і ще багато чого. А тут, з ліжка ледве підводилася. На чоловіка покладатися не виходило, бо ж крім роботи, мав різні церковні служіння, і не лише словом. А сьогодні ще сказав, що в молитовному домі ремонт затіяли.
Ганя лежить і вгадує години по прибуттю, чи відправленні поїздів, їй навіть годинника не потрібно. Колись раніше, як жила у селі, могла й по сонцю догадатися, котра година. А тепер ось, у місті – рахує час за рухом поїздів, адже живе на узвишші, над самісінькою колією, неподалік залізничного вокзалу. Зараз її життя напряму зв’язане із залізницею. Їхня одноповерхова, скромна хатинка, від Львівського управління залізниці, чоловік там працює. Та й вона донедавна не була лежебокою.
Однак, тепер ось, лежить і сумними очима обмацує хатні кутки. Там помітила павутинку, там пилюку на підвіконні, а там пляму на підлозі. А кухня – тут і «кіт не женився»: холодильник треба розморозити; їсти наварити; газову плитку помити. А ще ж і ванна, і двір? А грядки біля хати, квітник – за все це, боялася навіть і думати.
Не те щоби чоловік ніколи не допомагав їй. Тепер, коли вона захворіла, намагався справитися сам. Однак, Ганя бачила, як похапки він все робить.
«Не раз, і до, і після роботи до Церкви поспішає, – роздумувала жінка. – Йому й так ніколи домом займатися, а тут я занедужала. А служіння ж Господу – це найперше, найголовніше. Не хочу, аби чоловік розривався між мною та Богом. Я вірю, що викарабкаюся – хіба Господь не зі мною!»
Отож зараз Ганя молиться:
– Боже мій милостивий, дякую Тобі, за Твою любов, терпіння та благословіння! Ти, Боже, бачиш теперішній мій стан. Тож прошу Тебе, в ім’я Христа, вилікуй мене від цієї недуги. Продовж мої літа! Чим я маю Тобі послужити, що зробити – Ти скажи – я зроблю, якщо це навіть буде робота, за яку ніхто не хоче братися!
Дай її мені, Господи!
Після молитви, Гані полегшало на душі. З надією чекала на Божу відповідь. І та не забарилася – підвечір, жінка без особливих зусиль підвелася з ліжка. Наступного дня, вже потрохи могла братися до якоїсь легшої хатньої роботи.
Тож тепер, ні на мить не забуваючи дякувати Богові за поліпшення здоров’я, Ганя думала, як Йому послужити.
Одного дня, чоловік повернувшись з Дому Молитви, був дуже засмучений.
− Що трапилося? – стривожившись, запитала його.
Він, скрушно хитаючи головою, розповів про здавалося б невелику проблему, яка виникла в Церкві, однак переросла у нездоланну перепону.
− Чесно кажучи, – закінчив свою розповідь чоловік. – Ніхто не думав, що така велика громада не може справитися з такою простою річчю…
Читайте також:
* * *
На братській раді, обговорювали незвичайну подію – ось уже понад два тижні, хтось вечорами, тайком миє підлогу забруднену після ремонтних робіт. Про те що потрібно, аби хтось взявся за прибирання, говорилося не раз. Однак, дні йшли за днями, але й досі ніхто не зголосився.
Тож тепер, брати сушили голови хто за це взявся, і чому не признається…
