Якщо Ісус справді є Спасителем, то це стає найважливішим питанням, яке ми можемо поставити собі. Наша відповідь має вічне значення та змінює наш підхід до ситуації тут і зараз. Попри це багато кому важко відповісти на це питання.
Для одних він − великий вчитель з добрими моральними ідеями. Для інших − цікавий міф. Є навіть такі, хто не вірить, всупереч усім доказам, що він взагалі коли-небудь існував. Для віруючих же він є самим Сином Божим − творцем і підтримувачем всього сущого, який одного разу повернеться, щоб відновити все. Хто ж він є насправді? Чи було життя Ісуса перебільшене, чи він дійсно більше, ніж просто людина?
«Він каже до них: А ви за кого Мене маєте?» (Мт. 16:15).
Ісус − Бог
«Я і Отець − одне» (Івана 10:30).
Ісус ніколи не стверджував, що Він подібний до Бога. Ісус стверджував, що Він − Бог. Він був більше, ніж пророком, і немає ніяких сумнівів, що його послідовники, безумовно, вірили, що він був втіленим Богом. Він не був єдиною людиною, яка коли-небудь стверджувала, що є обіцяним Месією. Але він був єдиним, чиї послідовники справді вірили в це. Вони сміливо проголошували, перед обличчям насмішок і смерті, що він воскрес із мертвих і що він продовжує жити через своїх послідовників у вигляді Святого Духа. У Римлянам 1:4 чітко сказано, що Ісус «об’явився Сином Божим у силі, за духом святости, через воскресення з мертвих, про Ісуса Христа, Господа нашого».
Першим, хто помер за цю віру, був Стефан. Виступаючи в Єрусалимі, він зробив це публічне твердження: «Ото ж, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп’яли ви!» (Дії 2:36).
Тут немає місця двозначності − перші віруючі бачили в Ісусі не кого іншого, як воскреслого Господа.
Ісус − це мир
«Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру» (Ісаї 9:6).
У багатьох з нас Ісаї 9:6 викликає спогади про Різдво, і це цілком відповідає пророцтву, яке проголошує народження Месії. Однак «мир на землі» − це не просто миттєва подія, яка сталася у Вифлеємі. Його мир призначений для нас тут і зараз.
В Посланні до Ефесян 2:14 ми читаємо, що «Він сам є нашим миром». Мир, який ми отримуємо в Ісусі, не схожий ні на що, що ми можемо знайти деінде. Він не просто спосіб для нас відчути себе спокійно на деякий час, але Він сам є самою сутністю миру. Ми знаходимо мир, коли віддаємо своє життя Йому та Його волі. У Посланні до Филип’ян 4:7 ми читаємо, що «мир Божий, що перевищує всякий розум, нехай береже ваші серця та ваші думки у Христі Ісусі». Його мир охороняє нас від страху, ненависті та зберігає нас у досконалому мирі незалежно від обставин.
Ісус − це надія
«Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресення з мертвих Ісуса Христа» (1 Петра 1:3).
Наша надія не тимчасова, але жива, заснована на тому, що Ісус воскрес із мертвих. У болісному світі, де надію легко забрати, ми маємо непохитну надію, вкорінену у вічному. Ця надія є єдиною річчю, яка ніколи не може бути забрана або погашена. Ми маємо надію, що наш Бог є над усім, і одного дня поверне собі все творіння. До того часу наша надія не на уряди чи утопічні ідеї, а на єдиного істинного Бога, який веде все творіння назад до себе.
Ісус − це життя
«Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша!» (1 Кор. 15:14).
Як автор творіння, Ісус є самим життям. Як той, хто дає нам життя і підтримує наше життя, життєво важливо знати, що Він переміг смерть, ворога життя. Ісус не тільки дає нам життя на цій землі, Він пропонує нам розділити з Ним вічне, воскресле життя: «Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить а гнів Божий на нім перебуває» (Івана 3:36).
Перевага життя над смертю лежить в основі нашої віри. Якщо Ісус був просто великою людиною, яка померла жахливою смертю, він стає не більше, ніж сумною історією. Проте Його воскресіння дає нам надію на наше власне життя і сенс, як тепер, так і у вічності.
Ісус − це радість
«Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була ваша радість!» (Івана 15:11).
Ісус не пропонує печаль як мету нашого життя. Він бажає, щоб ми були сповнені радістю в кожній ситуації. Існує чітка різниця між радістю і щастям. Щастя, як правило, базується на ситуації, в той час, як радість базується на тому, ким є Ісус, і ким ми є в Ньому, незалежно від нашої ситуації. Павло стверджує, що він «сумує, але завжди радіє» (2 Коринтян 6:10).
Навіть у найтяжчих обставинах ми можемо наповнитися радістю за те, ким ми є у Христі. Святе Письмо перегукується з розповідями про тих, хто виявляв радість посеред болю і переслідувань, і цей тип радості може прийти тільки через пізнання Ісуса.
Ісус є любов
«Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов!» (1 Івана 4:8).
Неможливо переоцінити глибоку любов Бога. 1 Івана 4:8 чітко говорить нам, що Бог не просто показує нам любов, Бог є любов. Його любов може перемогти будь-який гріх, будь-яку провину і притягнути нас до Себе у прощенні та благодаті.
Любов, яку ми отримуємо від Бога, не ґрунтується на умовах. Думка про те, що ми повинні «очиститися», щоб прийняти Його любов, є нерозумною. Ми ніколи не зможемо стати настільки чистими! Ми стаємо чистими й цілісними в Ісусі й через Ісуса, Його смерть і воскресіння, які прощають наші гріхи, і ми стаємо гідними в Його любові. Його любов ніколи не підводить, ніколи не закінчується і є доступною для всіх, хто її шукає.
Старий гімн починається словами:
«Ісус для мене весь світ,
Моє життя, моя радість, моє все;
Він − моя сила з дня на день,
Без нього я впаду».
Ці слова звучать у житті кожного віруючого.
Ми бачимо Ісуса в енергійності молодості й ніжності старості. Він є початком і кінцем всього сущого. Він − творець і підтримувач усього життя, і Він − той, в кому ми живемо, рухаємося і маємо наше буття. Всі ми є і всі ми будемо досконалими в нашому прийнятті Ісуса таким, яким Він є насправді.
Джерело: biblestudytools.com
