Топ

Хрещення Русі і хрещення за вірою

1030 років тому Русь зробила свій історичний вибір на користь християнства. Хрещення Русі стало символічною подією – зануренням у нову віру, нову культуру, нову епоху. Київські князі зробили рішучий крок від варварства в цивілізацію. Це був перший проект інтеграції руських земель у світ християнської цивілізації. Адже можна було прийняти коптське, або ефіопське християнство, але князів привабило не лише християнство, але і цивілізація, яка була основана на християнстві – багатство культури, благополуччя християнських народів, потуга держав.
У свідомості просвітлених русичів ці речі були пов’язані – правильна віра і високий рівень життя. Вибір віри був не лише духовним питанням, але і вирішенням соціальних, економічних, політичних проблем.
Митрополит Іларіон у своїй відомій проповіді говорив про хрещення як про зорю нового життя для всього народу: «Віра благодатна по всій землі поширилася і до нашого руського народу дійшла. І законницьке озеро висохло, євангельське джерело наповнилося водою і всю землю покривши, і до нас розлилося… Та якщо хтось і не любов’ю, то через страх (перед) повелителем хрестився – бо було благовір’я його з владою пов’язане. І в один час вся земля наша восславила Христа з Отцем і зі святим Духом… Тоді почала пітьма ідольська від нас відходити, і зоря віри явилася. Тоді пітьма бісівська згинула, і слово євангельське землю нашу осяяло».

Слово прозвучало, але було забутим. Світло згасло. В тому, що зробили, засумнівалися. Віри зреклися.
Хрещення – не лише благословення для народу, але і його обітниця Богу, обіцянка вірності. Якщо ця обіцянка порушується, починається руїна. Якщо історія нашої цивілізації починається з хрещення, то відновлення можливе лише через повернення до тієї події, через оновлення даної обіцянки.
1030 років потому знову стоїмо на тому ж місці – ми, нащадки Русі, діти Володимирового Хрещення, хочемо духовного оновлення, занурення у справжню віру, свідомого прийняття християнської істини. Але також очікуємо, просимо, молимо Бога про переміну всього нашого життя відповідно до принципів віри. Мріємо про християнську країну, в якій будуть вірити і жити за Євангелієм.
Святкуючи історичний вибір нашого народу, маємо сьогодні запитати себе: що не так із хрещенням? Чому правильна віра не спасла народ від руїни, рабства, міжусобиць? Чому при такому духовному багатстві живемо так бідно? Чому віримо правильно, ортодоксально, а живемо, як прийдеться? Чому до цих пір топчемося на місці, розглядаючись по боках, заздрячи сусідам, порівнюючи їхню віру, ніби ми ще не зробили свій вибір? Чому наша християнська історія настільки бідна, що Володимирове Хрещення Русі залишається заледве не єдиною об’єднуючою подією?
Хрещення Русі викликає багато запитань ще тому, що біблійне вчення про хрещення має на увазі віру того, хто приймає хрещення. Коли посилаються на доручення Христа «хрестити всі народи» (Мт. 28), то забувають про інші сусідні слова – «навчіть народи», «навчаючи їх». Хрещення має бути підготовлене. Народи мають бути просвічені Словом Божим, а після хрещення мають зростати у вченні, жити згідно вчення.
Маємо бути вдячні Богу за таких великих духовних вчителів, як митрополит Київський Іларіон, який залишив нам видатну проповідь «Про Закон і Благодать», але таких було мало. Народ не знав закону, а тим більше не знав благодаті. Варто нагадати, що лише в XIX столітті Слово Боже стало масово доступним для народу. У тому ж столітті народ, який відкрив для себе Писання, почав ставити запитання про хрещення – яким воно має бути, що потрібно переосмислити у своїй вірі і що потрібно змінити у своєму житті. Не випадково в XIX столітті виникає євангельський рух, спадкоємцями якого є сучасні баптисти, прибічники свідомого занурення у воду, свідомого «занурення» у віру.
11 липня 1869 р. житель українського села Карлівка Єфим Цимбал вимагає від німецьких колоністів охрестити його за вірою, чого не очікували, але в цьому керівництво общини братських менонітів відмовити не змогло. З того моменту хрещення за вірою стали масовими. «Чи віруєш ти, що Ісус Христос – Син Божий? Чи обіцяєш служити Богові добрим сумлінням?» – ці запитання вимагали свідомого рішення, утверджували вільний і відповідальний вчинок людини. Можна сказати, що поширення Писання і хрещення за вірою були другою хвилею протестантизму в Україні, але я надаю перевагу говорити про євангельське пробудження, яке торкнулося всіх, у тому числі хрещених не за вірою, не за благодаттю, а за законом, вказівкою, звичкою.
Сьогоднішнє запитання про Хрещення Русі адресується кожному зі спадкоємців тієї історії. Подібно древнім патріархам, князь Володимир від імені народу уклав завіт із Богом. Але сьогодні нам потрібне підтвердження і відновлення того завіту – на особистому, вільному, свідомому рівні. Чи віриш ти? Чи обіцяєш?

[sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник та головний редактор "Слово про Слово", видання з християнським корінням. Служить пастором. Його особисте життя відзначається відданістю родині: він є люблячим чоловіком і батьком трьох дочок, що додає йому натхнення у професійній сфері.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button