В духовно-релігійному житті українського народу сталася визначна подія: завершення роботи над четвертим повним перекладом Біблії на українську мову й вихід його у світ.
Однак серед українських богословів є певні розбіжності з приводу найбільш точних українських відповідників до певних грецьких слів. Ще й до нині в сучасній богословській літературі спостерігаємо дві правописні форми – хрищення й хрещення – на означення одного й того ж богословського поняття. З цього приводу в українському богослів’ї вже тривалий час точиться дискусія навколо цих двох варіантів: який з них найповніше розкриває духовний зміст грецького слова βαπτισμα, дослівно занурення. [1]
****************
Сама особистість Ісуса Христа настільки унікальна, що всім благодіянням, що Він чинив за мірою неземної ваги ніколи не буде аналогій. Навіть геніальні й найчесніші представники людства, разом узяті, не зможуть протиставити Йому жодної альтернативи. Тож як унікальний Сам наш Господь Ісус Христос, так унікальне й усе, що Він робив.
Приступаючи до пошуків розв’язки цієї проблеми, ми передусім мали визначитися в одному питанні: що для нас є первинним – Христос чи хрест? Що без Кого не могло стати тим, чим є зараз? Вирішивши це, ми не мали труднощів і з правописними нормами. Ні в кого не викликає сумнів той факт, що хрест був уготований для Ісуса ще від «закладин світу» (Об. 13:8), пізніше провіщений у Старому Заповіті (П.Зак.21:23; Гал.3:13). Тобто, хрест уже був у планах Божих, але першість у виборі його була за Божим Сином, Ісусом Христом, «бо все з Нього, через Нього і для Нього» (Рим.11:36).
- Хто такий Йоганан а Матбіль? Хрещення чи занурення?
- Прийняти Христа, що це означає?
- Як очиститися від гріхів на Водохреще?
Щоб мати об’єктивний погляд на порушене питання, варто розглянути хронологію баптизми Господа. Вона також буде цікава і шановним прихильникам однокореневости хрест – хрещення.
В усіх подіях, які подані в хронології в мові грецького оригіналу вживається слово (βαπτισμα і його похідні. У першому випадку – це занурення Ісуса Христа Іваном Предтечею в Йордані. Відомо, що останній пророк до приходу Ісуса баптизував людей на покаяння водою. З появою Господа цей священний акт християнізується, тобто, Ісус Христос, добровільно прийнявши занурення від Івана Предтечі, таким чином охристизував Сам Собою цей святий обряд. Іншими словами, Ісус водночас привніс у ритуал занурення Христосутність (Христозмістовність, Христоподібність) і нове розуміння цього акту, відмінне від юдейського (див. Римлянам 6:3-4; Галатам 3:27; І Петра 3:21), звідси ми висновуємо – хрищення. Й Івана Предтечу ми називаємо Христителем на тій підставі, що лише йому було дано такий привілей занурити (баптизувати) Самого Господа і Бога Ісуса Христа. Але послідовники терміна хрещення від хреста роблять нелогічну екстраполяцію (поширення) з подій пізніших на попередні, забуваючи історичний контекст, символіку і погляди того часу. У зв’язку з цим не витримує жодної критики посилання на «традицію зображення останнього пророка, предтечі Христового, Івана (…) з хрестом-жезлом у руці»[2] , а звідси й Хреститель. Заради історичної правди слід сказати, що ця християнська традиція з’явилася значно пізніше. Але ми маємо справу з Новим Заповітом як витвором єврейської культури, що немає нічого спільного з пізнішим релігійним живописом у християнській Церкві. Тож хай там як не тішила б наші релігійно-символічні уподобання ця традиція, ми повинні пам’ятати : Іван – не християнин, а останній пророк періоду дії Старого Заповіту.
З Євангелій нам відомо, що Іванові було відкрито: Ісус – «Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Івана 1:29). А як саме Господь гріх світу бере – це було йому невідомо, і ніде в Євангеліях ми не прочитаємо про обізнаність Івана як саме помре Ісус. Ми не повинні забувати, по-перше, що він походив із родини священника і був наставлений у старозаповітньому дусі, як і всі юдеї. І як усі юдеї, він чекав Месію-визволителя (див. Матвія 11:2-3; Луки 7:18-20). По-друге, що дуже важливо, Іван аж ніяк не міг носити з собою хрест-жезл. Євреї того часу нічим не згірш розумілися на символіці, ніж зараз, і тому цей жезл не сприйняли б, і до Івана христитись не пішли б. Цей знак-символ їм явно вказував би на знаряддя ганебної страти, а Івана вважали б прихильником і слугою Риму. Хоч Євангелія не повідомляють про це, однак Іван міг носити із собою жезл, але це був звичайнісінький пастуший посох, загнутий на верхівці (Псалом 23:4). Подібно пастуху, що повертає заблуканих овець до отари, й Іван Христитель мав навертати і спрямовувати релігійних юдеїв до Христа, до правдивого й доброго Пастиря (Луки 1:16-17; Івана 1:29, 10:11).
Наступним хронологічним моментом є занурення Ісуса Христа у кров. Так, саме у кров. Біблія не подає нам такого словосполучення, але простеживши останні два дні земного життя Господа від Гетсиманії до Голгофи, побачимо, що кожен Свій крок Спаситель скропив власною кров’ю: від кривавого поту до проколу списом. І не можна виокремити якусь одну ланку з цього ланцюга подій – сходження на Голгофу, – щоб сказати, що під хрестом чи на хресті Ісусу було важче і нестерпно болючіше, ніж під римським бичем-флагрумом, або в Гетсиманії.
В релігійній літературі трапляється такий вислів «участь у хресті Господньому». Але Святе Письмо трохи по іншому подає цей вислів. Читаємо листа апостола Павла до Филип’ян 3:10: «щоб пізнати Його й силу Його воскресения, та участь у муках Його, уподоблюючись Його смерті» (виділення і курсив наш – Н.М.). Наступний уривок з Першого листа апостола Петра 4:13 – «Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись (виділення і курсив наш – Н.М.). Зазначимо, що ні Павло, ні Петро не обмежують ці муки тільки хрестом, а розглядають їх як цілість. В їх розумінні Господь страждав однаковою мірою: і в Гетсиманії, і під римським бичем, і на Голгофському хресті. Від перших слів молитви Ісуса Христа й до останніх на Голгофі – це одне страждання. І розокремити його просто неможливо. І коли ми говоримо про хрест Христів, маємо на увазі найперш Ісусову жертву, Самого Ісуса Христа, а також Його місію. Гора Голгофа стала її апогеєм, а хрест, як жертовник. І тут скажемо, що не хрест страждав і проливав за нас кров, а Христос, Який Сам Собою освятив цей жертовник. У зв’язку з цим у розглядуваному контексті доречно згадати прохання Якова й Івана до Ісуса Христа про царювання з ним обіруч і відповідь Христа. «А Ісус відказав їм: «Не знаєте, чого просите. Чи можете ви пити чашу, що Я її п’ю, і христитися хрищенням, що Я ним хрищуся?» Вони відказали Йому: «Можемо». А Ісус їм сказав: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся» (Марка 10:38-39). Ісус цими словами спрямовував думки апостолів на те, що Йому належить христитися хрищенням і змістом і формою відмінним від того, що звикли вони бачити.
В чому ж полягає незвичайність хрищення Господа? Насамперед, в його вселенській значущості: ні до Христа, ні після Нього ніхто і ніде не брав і не візьме на себе тої неземної місії, яку взяв на Себе Ісус із Назарету, проливши Свою кров за гріхи всього людства й учинивши, таким чином, акт занурення в кров і в страждання, подібно жертовному ягняті (Євреям 9:12, 10:12).
По-друге, це була жертва Самого Бога і людини Ісуса Христа для набуття вічного відкуплення для покликаних Його Церкви (Євреям 9:12; Дії 28:28).
По-третє, це було одноразове хрищення, тобто, його ніхто й ніколи вже не повторить, навіть Сам Господь Ісус (І Коринтянам 3:11; Євреям 7:27; 9:28).
В наведених прикладах ми бачимо активну участь Ісуса Христа. На відміну від них, де Господь виступає об’єктом впливу зовнішніх чинників на Нього, наступні два показують Його як суб’єкта дії, коли вже Сам Ісус стає зовнішньою Особою впливу. Це хрищення Святим Духом і вогнем (Матвія 3:11; Марка1:8; Луки 3:16; Івана 1:33): «Бо все з Нього, через Нього і для Нього» (Римлянам 11:36). Розгляньмо їх докладно.
Після прийняттям баптизми від Івана Предтечі Ісусом Христом ми переконливо можемо вживати щодо цього ритуалу слово – хрищення, що набуло невідомого на той час символізму, який привніс у нього Господь .[3] Однак, воно аж ніяк не говорить про те, що обряд хрищення робить людину християнином і спасає її від Божого гніву. Однозначно, що він жодним чином не заступає собою особистого навернення грішника до Бога. І виявляють це саме наступні фактори. Коли ми говоримо про Ісуса Христа як суб’єкта дії, то маємо на увазі, по-перше, що Господь будує Свою Церкву через хрищення Святим Духом людей: від дня П’ятдесятниці й до нашого часу. Тобто, хрищення Святим Духом є процес занурення, або прилучення, людини в Тіло Христа; а Тіло Його, як указує Новий Заповіт – це Його Наречена, Церква.
По-друге, хрищення вогнем відбудиться саме тоді, коли цей сучасний світ має зникнути, а замість нього народитися новий. Про це красномовно оповідає книга Об’явлення Івана Богослова. І хоча в ній нам не трапиться жодного разу слово βαπτισμα, проте сам контекст й описувані події ясно говорять, що теперішній світ буде занурений у вогонь небесної кари. Тотожну думку, що підтверджує суголосність й узгодженість Святого Письма всередині нього, наводить апостол Петро у своєму другому соборному листі, 3 розділі, 7 вірші: «А теперішнє небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для огню на день суду й загибелі безбожних людей».
Навдивовижу вони не подають нам жодної згадки про хрест. Отже, розглянуті нами факти не залишають жодного приводу вважати, що «українським терміном на означення назви першої із семи св. Тайн має бути слово Хрещення, яке найповніше розкриває богословський зміст і суть цієї Тайни»[4] . Натомість, досліджені приклади дають підстави стверджувати, що грецькому слову βαπτισμα (занурення) відповідає український термін хрищення, що ґрунтовно й усебічно розкриває духовно-біблійний зміст цієї таємниці. Особливо слід наголосити, що це слово не є «гарною інтерпретацією народної мови» і не містить у собі евентуальних (випадкових) ознак, як це думає певна частина богословів. Понад це, воно цілком відповідає христоцентризму Нового Заповіту, тобто, зосередженості на Господеві Ісусі Христі.
Через це випливає наступна схема назв:
ХРИСТОС
↓
βαπτισμα (занурення) в Івана Предтечі; привнесений Ісусом Христом новий зміст в цей ритуал дає хрищення, тобто від ХРИСТА і в ХРИСТА
↓
Дія Святого Духа на грішника приводить до покаяння, звідси
↓
хрищення (занурення)Святим Духом і прилучення його до Церкви;
↓
навернення людини до Ісуса Христа і народження згори робить її християнином;
↓
водне хрищення (похорон і воскресіння в Ісусі Христі, обітниця доброго сумління, союз християнина з Христом,)
Підсумовуючи сказане, зазначимо, що при вироблені, пошуку і використанні належної української біблійно-церковної термінології ми стоїмо на позиціях доцільності вживання того чи іншого слова й узгодження його з духом Біблії та законами української мови.
Михайло Назаренко Запоріжжя, 1998 рік.
Хронологія (послідовність) баптизми (занурення) Ісуса Христа
(схема-додаток)
ХРИСТОС
Він є образ невидимого Бора роджений перш усякого творива. Бо ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства; чи то влади, чи то начальства, – усе через Нього й для Нього створено! А Він є перший від усього і все Ним стоїть. І Він – Голова тіла, Церкви, Він початок, первороджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першенство (Кол. 1:15-18). Бо все з Нього, через Нього і для Нього Йому слава навіки. Амінь (Рим. 11:36).
↓ ↓ ↓ ↓
занурення занурення хрищення вогнем (Божі суди)
(хрищення) (хрищення) прилучення
у воду у кров в тіло (Церкву)
«піт у Нього був від бича, тернового від цвяхів від проколу в бік
немов краплі крови» вінця, від ударів по на хресті (витекла з Нього
голові кров та вода»)
[1] Цю статтю я написав 1998 року. За цей час, завдяки зусиллям Українського Біблійного Товариства побачив світ Новий Заповіт і вся Біблія в перекладі Рафаїла Турконяка, в якому використано правописну форму хрещення. Не применшуючи ролі шановного перекладача, беру на себе право стверджувати, що фіксація цієї норми не відповідає Христоцентризму терміна, церез що відбувається об’єктивно-понятійне, а звідси й доктринальний зсув уваги християн і читачів з Ісуса Христа на хрест, образно кажучи – з людини на її тінь. Тому, в поданій розвідці, порушена тема є актуальною. Зберігаючи основні її думки, я доповнив її ще деякими моментами.
[2] Венедикта (Щурат-Глуха), схм. Хрещення чи хрищення Єдиними устами Бюлетень Інституту богословської термінології та перекладів. – Випуск 2. – с. 32 – Львів. 1998.
[3] В пропонованій статті я свідомо не вживаю слова хрищення і Христитель щодо Івана Предтечі до моменту з’явлення Ісуса Христа. Тільки після цього, також свідомо, використовую їх. Проте, це не стосується самого перекладу Біблії і вживання цих термінів у безпосередньому тексті Святого Письма. Як на мене, така контекстуальна екстраполяція необхідна, щоб підкреслити христоцентричність цього українського богословського поняття.
[4] Венедикта (Щурат-Глуха), схм. Хрещення чи хрищення Єдиними устами Бюлетень Інституту богословської термінології та перекладів. – Випуск 2. – с. 32 – Львів. 1998.
[sc name=”futerblock” ]
