Кант на роздоріжжі
Свідоцтв існування Бога – безліч. Однак Воланд, головний герой роману «Майстер і Маргарита» з властивим йому лукавством стверджує, що таких – «рівно п’ять», і ті, мовляв, розкритиковані Іммануїлом Кантом. Що ж це за «рівно п’ять» доказів буття Божого, про які так категорично заявляє нав’язливий гість, а співрозмовник зі знанням справи йому опонує?
Йдеться про так званих «П’яти шляхах» Фоми Аквінського (1225 – 1274), італійського богослова і філософа, члена домініканського ордена, який звів воєдино основи християнського віровчення і елементи язичницької філософії Арістотеля. Фома систематизував ортодоксальну схоластику і визнаний найавторитетнішим католицьким філософом. Його вчення отримало назву томізму (від латинського Томас, Фома).
Фома стверджував, що роль образу Божого в людині виконує розум. Бог же незмінний, а тому залишається незмінним і Його образ. І хоча в цілому природа людини вражена гріхом, його розум ця доля минула. Так що ми можемо пізнавати Бога не тільки через Його одкровення, але і за допомогою здорового мислення на підставі власного досвіду. Так що, навіть не маючи особливого одкровення від Бога у вигляді Писання, ми можемо прийти до висновку про Його існування п’ятьма шляхами.
По-перше, Бог є початковий нерухомий рушій
Всякий рухомий об’єкт наведено в рух будь-яким іншим об’єктом. Але щось повинно було спочатку привести вихідні об’єкти в рух. Цим первинним джерелом всякого руху і є Бог.
По-друге, Бог є загальна причина
У кожного наслідку повинна бути причина. Але все, що має причину, має початок і кінець. Сама ж послідовність кінцевих причин теж мала з чогось початися. І ця споконвічна причина не має ні кінця, ні початку, ні причини. Вона і є Бог.
По-третє, Бог є первинною необхідною істотою
Істоти бувають можливими – тими, які можуть бути, а можуть і не бути. Але всі істоти такими бути не можуть. Існування можливих сутностей свідчить про існування необхідної сутності – тієї, якої не може не бути. Ця сутність і є Бог
По-четверте, Бог є граничне буття, добро й істина
Оскільки ми можемо говорити про більше чи менше буття, доброту і істину, значить, існує абсолютний ступінь цих понять, близькістю до якого ми визначаємо їх відносні значення. Це і є Бог.
Нарешті, по-п’яте, Бог є причина впорядкованості речей
Ми у світі бачимо порядок, а не хаос. Будь-яка домогосподарка знає: порядок треба наводити, тільки безлад утворюється сам. А раз у світі є порядок, значить, його хтось навів. Це і є Бог.
У широкому спектрі аргументів про існування Бога перші чотири з П’яти шляхів Фоми Аквінського є різновидами так званого космологічного аргументу, або аргументу від причинності (зокрема – причинності руху, дії, існування і властивостей). П’ятий же шлях, заснований на наявності впорядкованості, гармонії й задуму у всесвіті, – варіант телеологічного аргументу.
Але чим не догодили «П’ять шляхів» родоначальнику класичної німецької філософії Іммануїлу Канту (1724 – 1804)? Річ у тому, що у всіх них міркування виходить з нашого сприйняття реальності за допомогою чуттєвого досвіду (a posteriori). Почуття ж, на думку Канта, рівним рахунком нічого не повідомляють нам про самі предмети, представляючи нашій свідомості лише тільки їх образи. А тому знання, засноване на чуттєвому досвіді, неістинне.
Що ж, за часів Канта в околицях його рідного Кенігсберга ще не ганяли російські великовантажні тягачі, і професор міг дозволити собі не звертати уваги на «образ» проїжджаючий повз воза. Візник, будучи не знайомий з філософією, цілком довіряв своїм почуттям і був здатний вчасно притримати коней, пропускаючи дивакуватого філософа.
Читайте також:
Сьогодні ж мало хто в здоровому глузді вирішить перетнути там дорогу, не озирнувшись по сторонах. Недарма, Воланд у Булгакова зауважує про свою передбачувану бесіду з Кантом: «Адже говорив я йому тоді за сніданком: «Ви, професор, воля ваша, щось недоладне придумали! Воно, може, й розумно, але боляче незрозуміло. Над вами потішатися будуть»». Втім, і в цій фразі проявляється лукавство булгаковського персонажа. Адже звичаю снідати у Канта не було.