Притчі

Через усі випробування

На великому кущі будяків жив равлик. Він весь свій вік провів на одному листку. Повільно пересувався він з місця на місце, тягнучи на спині свій будиночок. На іншому краю цього листка вже давно лежало маленьке жовтеньке зернятко. Це було яєчко метелика.

Одного літнього дня з цього зернятка вийшла гусениця. Равлик із цікавістю дивився на цю маленьку істоту. Вона йому здавалася такою некрасивою і нікчемною. Але гусениця була превесела. Вона дуже любила, коли сонце світило і гріло. Вона їла листя і всім була задоволена.

Одного разу равлик, водячи своїми рогами, сказав гусениці:

– Я дивуюся, моя мила, чому ти завжди така радісна. Наше життя зовсім не легке.

– О, нічого! – сказала гусениця. – Я радію, бо знаю, що це недовго. Я знаю, прийде час, коли я буду чудовим строкатим метеликом, у мене будуть оксамитові крильця, і я полечу просто вгору і літатиму в золотих променях сонця.

– Я дивуюся, – сказав равлик, пересмикнувши рогами, – звідки в тебе в голові такі дурниці? Звідки ти набралася всієї цієї нісенітниці?

– О ні, це не нісенітниця! – заперечила гусениця. – Я вірю цьому, твердо вірю. Нещодавно прилетів до мене метелик. Я із захопленням дивилася на його строкаті крила. Він ніжно глянув на мене і сказав, що прийде час, і я буду прекрасним метеликом, побачу золоте сонце і літатиму в чистому, прозорому повітрі.

– І ти віриш в усякій нісенітниці, яку наговорив цей дурний метелик? – вигукнув равлик і похитав головою. Він вирішив не сперечатися з гусеницею.

Гусениця щось притихла, немов у себе пішла. Одного разу, коли равлик вранці прийшов провідати її, гусениця лежала, загорнувшись у якусь шкірочку, і спала непробудним сном. На всі крики й вигуки равлика вона мовчала. «Ось вона легковірна, – сказав равлик, – мріяла бути метеликом, а тепер лежить мертва й не ворухнеться». І він поповз до себе.

Минуло трохи часу, равлик уже забув про свою сусідку і жив собі, як і раніше. Але ось трапилося йому проходити повз її могилку. Він зупинився: біля шкірки, що розпалася, сидів красивий метелик. Оксамитові відливи його крил грали на сонці.

– Привіт, равлику, я відлітаю! – крикнув він здивованій сусідці, здійнявся легше за вітер і зник з очей, потопаючи в золотих променях літнього сонця.

Равлик так схожий на невіруючу, зарозумілу людину. Але наша гусениця-метелик, своєю твердою вірою, радістю і терпінням, нагадує віруючу людину, яка цілком уповає на Господа.

Читайте також:

Сама природа говорить нам про воскресіння: волохата гусінь нагадує грішну людину; чорна, нерухома лялечка вказує на смерть, неминучу для всіх тварюк і людей; живий метелик, що пурхає і вилетів з мертвої лялечки, вчить нас про воскресіння мертвих і про краще, вічне життя, яке дасть Господь тим, хто любить Його.

Там ми будемо пурхати не як метелики, а як ангели, у світлих променях вічного сонця, при джерелах води живої на злачних пасовищах нашого Отця Небесного.

«Вони голоду й спраги терпіти не будуть уже, і не буде палити їх сонце, ані спека яка. Бо Агнець, що серед престолу, буде їх пасти, і водитиме їх до джерел вод життя. І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре!» (Об’явл. 7:16-17).

Джерело: Світло на Сході

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник та головний редактор "Слово про Слово", видання з християнським корінням. Служить пастором. Його особисте життя відзначається відданістю родині: він є люблячим чоловіком і батьком трьох дочок, що додає йому натхнення у професійній сфері.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button