Я не вірю в аполітичність. Тому що її не існує. Тому шо аполітичність, якби супердуховно вона не виглядала, є насправді формою політичної заангажованості. І досить жорсткої. Це можна легко проілюструвати. Якщо ви критикуєте правих − ви лівак. Якщо піддаєте критиці євангеліків − значить єзуїт. Якщо зачіпаєте фундаменталізм − вітаю серед лібералів. Саме такі оціночні судження дуже легко злітають із уст аполітичних християн. І саме це найбільше свідчить про їхню велику заполітизованість. Чому? Тому що Царство Боже є понад цим усім. Однак, аполітичні християни поспішили ототожнити його, на жаль, саме із правими політичними програмами.
Наведу приклад. Всім відомий Тімоті Келлер. Чудовий пастор, проповідник, богослов. І ось, останнім часом все частіше чую закиди про те, що він начебто відступив від Євангелія і впав у неомарксизм. Тьфу! Що за нісенітниця. Вибачте, але це переходить усі межі пристойності. Якийсь верх зухвальства і очорнення. Прикро, що багато віруючих переплутали Євангеліє з ідеологемами правих політичних сил
Читайте також:
Та Царство Боже є вище і над правими й над лівими, над євангеліками й над католиками, над фундаменталістами й над лібералами. Саме тому воно дає свободу віруючим займати відкриту активну політичну позицію і водночас піддавати критиці усі явища та інститути в цьому світі. І традиційні й праві зокрема. Про це й говорить увесь час Келлер. Але для чого нам ці складні уточнення? Значно легше сказати лівак, марксист і ліберал. А ми − аполітичні красунчики.
