Вона сиділа біля вікна і не могла, як раніше, милуватися буйним цвітінням дерев, залитим яскравим сонцем парком. Що трапилося, чому вони з чоловіком зовсім перестали розуміти одне одного? Не можна сказати, що вже немає любові, але вона якась інша! Вона перестала пробачати, перестала розуміти, натомість стала вразливою, образливою.
— Я, ні, я зовсім не змінилася, а ось він став зовсім неуважним, сердитим, постійно думає лише про свою роботу. Я вже забула, коли він востаннє приносив квіти… – вона сердито відвернулася від вікна і побачила своє відображення у дзеркалі.
Вона зовсім втратила спокій, втомилася носити в собі ці образи. Вона обов’язково скаже йому сьогодні все, що думає. Вона скаже, що розлучення не оминути…
…Він ніяк не може сьогодні зосередитися на роботі. Щось постійно тривожить його серце. Чому вони останній час з дружиною не розуміють одне одного? Усе, як завжди. Він іде на роботу, щоб забезпечити сім’ю, а ввечері – такий втомлений, що не має сил вимовити й слово. І вона мовчить. Отож, усе добре?! Ні. Якась зневага з’явилася у цьому її мовчанні.
— Як же я раніше цього не помічав?.. Вона мене не поважає. Вчора по телефону сказала подрузі, що я забув, якого кольору в неї очі! А в суботу при гостях стала казати, що я вже не згадаю, коли у неї день народження. Вона справді вирішила мене принизити, знущається з мене. Далі так не можна. Якщо вона цього не припинить, розлучення не оминути…
Наш світ протистоянь так затягує у свої тенета, що важко із них вирватися. Нині розлучення нікого не лякають. Їх не вважають «хворобою суспільства», вони стали нормою. Ми можемо обговорити сімейні проблеми з друзями, знайти пораду у знайомих, але не поспішаємо шукати поради одне в одного і ділимося сімейними проблемами зі своїм подружжям тоді, коли назріває «виверження вулкану».
Напевно, кожному із нас варто пригадати, чи усвідомлювали ми, що таке шлюб? Що ми дотикаємося священнодійства, коли двоє чужих людей стають одним цілим?
«І сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього… Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, – і стануть вони одним тілом» (Бут. 2:18, 24).
Як не дивно, але шлюб придумали не люди. Він був створений Богом на початку усього творіння. За Божим задумом, подружжя – це основа людського суспільства. Бог створив шлюб перш, ніж з’явилася церква, освіта, робота, держава.
Біблія говорить про шлюб, передусім, як про спілкування двох найближчих людей: духовне, душевне та фізичне. Духовне – вони разом мають пізнавати Бога; душевне – вони мають ділити радість і горе, злети й падіння, вони повинні бути партнерами у роботі та житті; фізичне – вони у всьому допомагають одне одному і мають інтимні стосунки. Шлюб – це відображення найвищих, найдорожчих, найпрекрасніших стосунків у суспільстві.
Якщо ж Бог придумав шлюб, тоді хто вигадав розлучення?
Розлучення – це людська постанова. На перший погляд, розлучення здається легким і безболісним. Поставили печатку в паспорті або й просто розбіглися – і на тому все. Це поверхневий погляд. Ніхто не говорить привселюдно, що розлучення – це дуже болісний процес для сім’ї. Це те саме, що й роз’єднання сіамських близнюків: вони довго не живуть одне без одного. Це глибока душевна рана, яка роками залишається відкритою. Це ображені діти, які вважають себе винними у тому, що тато з мамою більше не люблять одне одного. Але чи справді у цих серцях немає любові? Чи ми просто втратили розуміння справжньої любові?
«Бо ненавиджу розвід, – говорить Господь, Бог Ізраїлів» (Мал. 2:16).
Шлюб стосується репутації Самого Бога. Це Його інститут, Його постанова. Тому Він зацікавлений не лише у збереженні шлюбу, але й у його зміцненні. Бог дав нам для цього всі необхідні інструменти: любов, мир, радість, терпіння. У Нього вони ніколи не закінчуються, і Він завжди безкоштовно їх видає.
«Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло та туліться до доброго! Любіть один одного братньою любов’ю; випереджайте одне одного пошаною! Думайте між собою однаково; не величайтеся, але наслідуйте слухняних; не вважайте за мудрих себе! Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми! Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного» (Рим. 12:9–10, 13:8).
«Я тривалий час не розуміла, що вийшла заміж саме за того чоловіка. Я завжди його критикувала, думала, що я краще розбираюсь у житті та ситуаціях, а він мене не слухає. Я пішла до мами і вирішила, що нехай він собі живе, як хоче. Але спокою я не мала, бо глибоко в душі розуміла, що не маю рації. Бог ніжно торкався моєї душі. Він дав мені зрозуміти, що це я створена для свого чоловіка, що змінюватись потрібно не лише йому, а й мені. Я вдячна Богові, що ми ще не встигли зовсім розірвати своїх стосунків. Коли я подивилася своєму чоловікові в вічі, то побачила біль і тугу. Моє серце розривалося на шматочки. Невже я готова все перекреслити лише тому, що мені здалося, що так буде краще?.. Адже я люблю його!
…Минув час, і мені страшно озиратися назад. Я не уявляю, як би могла жити далі без свого чоловіка. Він – мій захист, моя опора, моя насолода. Я підтримую його у всьому, перестала критикувати, намагаюся його вислуховувати і розуміти. Раніше все було навпаки. Я знаю напевне, що лише Бог міг так мене змінити. Тільки Він міг відновити нашу сім’ю, бо Він воскрешає померлі шлюби. Я дуже щаслива з моїм чоловіком» (Олена, 11 років у шлюбі).
Більше про те, що таке шлюб:
Нам усім доводиться бачити багато зруйнованих сімей. Можливо, саме вам довелося пережити таке у своєму житті. Тоді, гадаю, вам особливо має бути зрозуміла ця «хвороба суспільства». Тому кожному потрібно усвідомити, що самотужки дуже важко йти проти «машини», яка руйнує шлюби. Ми не маємо ні сил, ні здібностей, ні влади. Це під силу лише воскреслому Христу, Який прожив життя на землі і дуже добре розуміє наші проблеми та потреби. Лише Він змінює наше ставлення до проблем, до оточуючого світу, одне до одного. Він Один усе тримає. Він і може поєднати між собою розірвані долі. Нам потрібно лише зрозуміти, що ми дійсно хочемо зберегти шлюб і, незважаючи на думку світу, взяти до рук Божі інструменти. І знати, що відступати нікуди. Наша дорога йде тільки вперед. І хороші плоди принесе тільки добре зерно.
«Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає» (1 Кор. 13:4–8).
Інна Дубовик
