Про відомих

Вільям Вілберфорс – політик, який скасував рабство

1759–1853

Коли мова заходить про політику і рішення уряду, деякі християни поспішають підкреслити свою відстороненість від справ земних: мовляв, «наше проживання – на небесах», а наша хата – з краю. Безперечно, перебільшення трапляються всюди. І марна спроба досягти духовних цілей політичними засобами – не нова (досить пригадати епоху тандему церкви та держави у Середні віки). Проте, треба визнати, що коли конкретна людина отримує від Бога заклик стати представником інтересів Царства Божого в політиці, гріх не скористатися таким шансом. Яскравим прикладом такого послання став англієць Вільям Вілберфорс, який присвятив десятиліття свого життя непростій боротьбі за викорінення рабства.

Майбутній борець із соціальною несправедливістю народився 24 серпня 1759 р. у Йоркширі. Батько Вільяма, Роберт, був успішним купцем, часто відсутнім вдома. Тому основну частину клопоту з виховання сина брала мати – Елізабет. Попри те, що хлопчик був єдиним сином у сім’ї, він вимагав багато уваги, оскільки був хворобливою дитиною, і особливо страждав через слабкий зір. Коли йому виповнилося вісім років, його відправили до гімназії, директором якої був енергійний та мудрий Джозеф Мілнер. Він не тільки став першою людиною, яка глибоко вплинула на життя юнака, але й багато років залишався його вірним наставником та другом. А через рік не стало батька: він несподівано помер у віці всього сорока років. Ця подія настільки вразила Елізабет Вілберфорс, що вона, не в змозі впоратися зі своїм горем, відправила сина до багатих родичів до Лондона, де він продовжив своє навчання. Завдяки привітній атмосфері, що панувала в його новому домі, і, особливо, впливу його тітки Ханни, Вільям відкрив для себе новий світ християнської думки й віри. Такі захоплення юнака не сподобались його матері і діду, і вони швидко повернули його додому, щоб перевести в іншу школу, подалі від відверто християнського впливу. Цю розлуку з рідними, яких він встиг полюбити, Вілберфорс переніс болісно, ​​але згодом гострота втрати ослабла, і він захопився «допустимими» витівками на кшталт гри в карти, більярду та походів у театр.

Восени 1776 р. Вілберфорс стає студентом Кембриджського університету. Дотримуючись порад дорослих, що опікували його, він мав намір отримати тут ті знання, що знадобляться йому для самостійного дорослого життя. Але спокуси молодості взяли гору над розсудливістю: навчання здалося йому заняттям нудним і непотрібним, зате азартні ігри, п’яні оргії, безтурботні розваги стали невід’ємною частиною його повсякденного життя. Грошей на життя в нього було достатньо, завдяки тому, що на той час його дід і дядько померли, заповівши юнакові чималі суми. Серед однокурсників він швидко здобув славу «душі компанії»: його почуття гумору, дотепність та щедрість притягували до нього, наче магнітом. Так пролетіло п’ять років. Досі незрозуміло, як молодому шукачеві пригод вдалося скласти підсумкові іспити й отримати спочатку ступінь бакалавра, а потім, через 7 років, магістра.

Серед друзів Вілберфорса найбільше виділявся Вільям Піт, майбутній прем’єр-міністр Англії. Завдяки його впливу Вільям твердо вирішив стати політиком. Щоб підготувати себе до майбутньої кар’єри, вони любили засідати на галереї Палати громад у Парламенті, стежити звідти за політичними дебатами, що розгоряються в залі. Зусилля не пройшли даремно: коли Вілберфорсу виповнився двадцять один рік, він (будучи ще студентом!) був обраний до Парламенту.

Восени 1784 р. у житті нашого героя намітився серйозний поворот, якому судилося визначити хід всього його життя. Разом з другом із Кембриджу, Ісааком Мілнером (молодшим братом свого колишнього директора гімназії) він вирушив у подорож Європою. Вони весело проводили час, вдаючись до азартних ігор і відвідування всіляких вечірок. Життя текло передбачувано і безтурботно, поки їм у руки не потрапила книга, написана відомим у ті роки пуританином Філіпом Доддріджем під назвою «Відродження та розвиток благочестя в душі». Друзі разом читали її, забувши про всі насолоди, і у вільний час обговорювали прочитане.

Коли Вільберфорс повернувся назад до Англії, було помітно, що він змінився: відтепер його день завжди починався з читання Біблії та молитви. Бути практикуючим християнином на той час в Англії було справою непростою: таких висміювали й принижували публічно, а тому молодий політик вагався, думаючи, чи не залишити йому свою колись таку бажану кар’єру? На допомогу до нього прийшли священник Джон Ньютон (той самий, що написав знаменитий гімн «О, благодать, спасенний я») та друг по студентській лаві (а тоді прем’єр-міністр Англії) Вільям Піт. Вони вмовили Вілберфорса не залишати свого місця в Парламенті і використовувати цей пост для служіння Богові.

Незабаром після цього Вільям відчув сильний внутрішній заклик почати боротьбу з работоргівлею, що була тоді чи не головним джерелом доходів і найприбутковішою справою в Британській імперії.

Работоргівля увійшла в практику ще в XVI столітті й за століття понад 12 мільйонів рабів було вивезено з Африки до Британських, Французьких, Голландських та Іспанських колоній. У 1787 р., після розмови з Вільямом Пітом, Вілберфорс записав у своєму щоденнику: «Бог Всемогутній закликає мене вирішити два великі завдання – викорінити рабство та відновити моральність». Початком здійснення цього покликання заведено вважати 12 травня 1789, коли він виступив із запальною промовою в Палаті громад, спрямувавши її проти існуючої практики узаконеної работоргівлі. Слідом за цим разом зі своїми єдиновірцями Вілберфорс створює Комітет за скасування работоргівлі й починає боротьбу, яка розтягнеться на чотири десятиліття!

Боротьба була нелегкою: Вілберфорсу протистояла ціла армія парламентаріїв, які відстоювали свої фінансові інтереси і не збиралися розлучатися з колосальним доходом від работоргівлі. Численні противники реформаторів не соромилися у виборі коштів – від погроз та глузувань до спроб підкупити наполегливих опонентів. Коли невдачі долали Вілберфорса, позбавляючи його надії на успіх, Бог посилав йому вірних друзів, здатних підбадьорити і зміцнити його віру, що похитнулася. Одним із таких друзів був відомий християнський служитель Джон Уеслі. Саме Вілберфорсу він адресував свій останній лист, написаний 24 лютого 1791 р. Ось слова з цього натхненного послання: «Якщо Ви не покликані божественною правицею стати Афанасієм (один з «отців церкви») проти всього світу, не уявляю собі, як Ви зможете довести до кінця Вашу грандіозну справу, протиставивши цій ненависній ницості, яка ганьбить віру, Англію та весь рід людський. Якщо Ви не покликані на це служіння Богом, Вам не витримати опозиції дияволів і людей. Але якщо Бог за вас, хто проти вас? Невже всі разом вони сильніші за Бога? Не втомлюйтеся робити добро! Продовжуйте, в ім’я Бога і силою Його могутності, доки перед ім’ям Його не впаде рабство, наймерзотніше з того, що бачив наш світ».

Керований пристрастю встановити християнські стандарти в межах Британської імперії, Вілберфорс не забуває і про особисте життя: 30 травня 1797 він повінчався з Барбарою Енн Спунер, яка стала його супутницею до останніх днів життя. Попри те, що нареченому на весіллі було під сорок, а нареченій лише двадцять, вони прожили прекрасне життя і привели на світ шістьох дітей, троє з яких стали священниками!

Першою перемогою Вілберфорса та його прихильників стало ухвалення Парламентом закону, який забороняв торгівлю рабами або «особистим рухомим майном», як їх тоді називали в Англії. Цей закон набув чинності 25 березня 1807 р. Крім боротьби за знищення рабства, пристрасний політик і християнин всіляко сприяв появі лікарень, реформування в’язниць, турботі про корінних жителів британських колоній і навіть заснував товариство… захисту тварин від жорстокого поводження. Не дивно, що його почали називати «совістю Парламенту».

Втім, заборона на работоргівлю, хоч і була великою перемогою, не зжила самого рабства, яке продовжувало процвітати на всій території Британської імперії. Протистояння в парламенті тривало, вимагаючи нових рішень, підходів і, звісно, ​​енергії. Постійне і високе напруження сил, розуму, нервів призвело до того що, що у 1826 р. Вілберфорс залишає кар’єру політика через серйозне погіршення здоров’я.

Читайте також:

Його справу продовжують друзі і небезрезультатно: 26 липня 1833 р. Парламент ухвалив закон, який офіційно забороняв рабство Британії та її численних колоній. А через три дні Вільям Вілберфорс помер, радіючи тому, що прожив своє життя недаремно і дякуючи Богу за те, що зміг побачити плоди свого непростого служіння.

Як і багато інших видатних героїв англійської історії, він був похований у Вестмінстерському Абатстві, по сусідству з його нерозлучним другом і колегою Вільямом Пітом. А боротьба, розпочата знаменитим англійцем, продовжується і в наші дні.

Вільям Вілберфорс – політик, який скасував рабство«Співпрацівники Творця» − це біографічний збірник життєписів знаменитих людей: вчених, композиторів, художників, педагогів, лікарів, державних діячів. Кожне з них − захоплююче свідоцтво того, як віра в Бога-Творця впливає на спосіб життя людини, допомагає її власникові усвідомити своє покликання, розвинути дані Богом здібності, принести багатьом людям користь, допомогу, радість і натхнення. Книга дає змогу побачити, як люди віри сформували вигляд так званого цивілізованого світу. По суті, практично все краще, чим ми володіємо сьогодні − від класичної музики і літератури, прогресивних суспільних законів, до інноваційних педагогічних технологій, передових методів лікування і повсюдно використовуваного електрики – є плодом діяльності талановитих людей, рухомих прагненням пізнати Творця. У певному сенсі всі вони схожі один на одного в своєму наслідуванні Творця: вчені та лікарі відкривають і використовують на благо людям встановлені Богом природні закони, поети і музиканти допомагають відчути красу створеної Богом всесвіту. Моральний приклад і гострота духовного пошуку відомих особистостей не залишать байдужими ні служителів церкви, ні парафіян, ні викладачів, ні батьків, що наставляють своїх дітей. Книга доступна дорослим і дітям, адресована студентам, викладачам, батькам, священнослужителям, а також всім, хто шукає приклад для себе або відповіді на хвилюючі питання віри, життя, творчості.

Придбати книгу можна тут: https://kniga.org.ua/product/22148/

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Олександр В'ялов

Закінчив фізичний факультет Харківського національного університету за спеціальністю «теоретична фізика», викладач фізики вищої категорії, вчитель-методист. Засновник приватної християнської школи «Початок мудрості» Автор книги «Вчені мужі Божі», “Співробітники Творця”.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button