Ісус і ханука

Нерідко запитують: чи християнам слід відзначати свята, встановлені на честь не біблійних, а суспільно-політичних подій? Що ж, як казав апостол: «Хто розрізняє дні, для Господа розрізняє; і хто не розрізняє днів, Господа не розрізняє» (Римлян 14:6). Але Ісус показав приклад того, що будь-який привід можна і необхідно використовувати для благовістя.

Гучна заява «Я і Отець − одне» (Івана 10:30) Господь зробив для присутніх у Храмі на День Оновлення, Хануку (Івана 10:22). А це було саме громадсько-політичне свято. Встановлено його не Законом Мойсеєвим, а за рішенням політичних лідерів, які не мали пророчого водійства (1 кн. Маккавейська 4:46, 59).

Політична система Ізраїлю, знайома нам з Євангельських оповідань, складалася в так званий міжзаповітний період, відомий як «Чотириста років мовчання» – термін від останнього старозавітного пророка Малахії до початку служіння Іоанна Хрестителя. Увесь цей час Бог не посилав пророків Своєму народові. Про події того часу ми знаємо з історичних джерел. Насамперед – з Книг Маккавейських та праць Йосипа Флавія.

Після смерті Олександра Македонського (323 р. до н. е.) його імперія, відповідно до давніх пророцтв (Дан. 8:8), розпадається на чотири частини, очолювані діадохами (його наступниками). Ізраїль, як між молотом і ковадлом, виявляється між володіннями Селевка (Сирія) та Птолемея (Єгипет). Він стає об’єктом їхніх постійних взаємних територіальних претензій і частою ареною бойових дій, «як корабель у штормі, що кидається хвилями з обох боків» (Йосиф Флавій). Спочатку Єгипет більш-менш контролював Палестинські землі, але вже з 223 до н. е. Юдея практично безперервно перебувала під впливом Сирії – найбільшої та найсильнішої з пост-Олександрівських держав.

Євреї категорично відмовлялися шанувати загальновизнані святині «сирійського світу», і тому були неминучими незручностями для північного «старшого брата», який постійно побоювався каверзи з їхнього боку. Тому Селевкіди поводили стосовно Ізраїлю політику цілеспрямованої еллінізації (асиміляції євреїв у грецьку культуру). Спочатку вони досягли істотного успіху в цьому, щедро обдаровуючи місцеву знать і священників. Тих було звільнено від сплати особистих податків, а первосвященник навіть отримав право стягувати власні податки й, по суті, став головою національної автономії.

У сплату за дари й привілеї, що надаються, юдейська еліта охоче підтримувала елліністичні реформи північних благодійників. Однак боротьба між угрупованнями, які просували своїх кандидатів на омріяну посаду первосвященника, постійно призводила до усобиць. Це зводило нанівець усі зусилля сирійців щодо досягнення стабільності у регіоні. Не допомогло навіть введення у 170 р. до н. е. Антіохом IV Єпіфаном військ до Єрусалиму та встановлення у місті поліцейського режиму.

Двома роками пізніше, в 168 р. до н. е., коли Сирія зазнала невдачі в черговому поході проти Єгипту, в Єрусалимі поширилася чутка про загибель царя, і вуличні зіткнення переросли в масові заворушення. Тоді Антіох з метою «остаточного вирішення» єврейського питання і вдається до крайніх заходів. Бажаючи радикально «виправити» ситуацію, раз і назавжди покінчивши з юдаїзмом, він руйнує місто, перетворює Храм на святилище Зевса Олімпійського, наказує знищити всі екземпляри Тори, а також під страхом смерті забороняє робити обрізання, дотримуватися суботи та відзначати юдейські свята. На додачу сирійський цар оскверняє храмовий жертовник, власноруч і прилюдно зарізавши на ньому свиню.

Результат перевершив усі очікування! Міжусобні чвари юдеїв миттєво припинилися – у них з’явився загальний об’єкт, що об’єднує всіх в ненависті. Починається національно-визвольна війна під проводом священника Маттафія Хасмонея. Керують повстанцями сини Маттафії – Іонофан, Симон, Єлізар та Іоанн. Роль головнокомандувача виконує старший із братів Юда на прізвисько Маккавей, що означає «молот» чи «кувалда».

Читайте також:

• Ісус – надія у тривожний час

25 числа місяця Кислева 165 р. до н. е., тобто через три роки з дня, коли Храм був осквернений, Маккавеї захопили храмову гору, на честь чого і була встановлена ​​Ханука, День Оновлення – не заповідане Мойсеєм і єдине зимове свято євреїв (Від Івана 10:22). Але лише у світлі Писання ми можемо побачити його справжнє значення. Очищення Храму було підготовкою до виконання месіанського пророцтва: «І раптово прийде в храм Свій Господь, якого ви шукаєте, і ангел завіту, якого ви бажаєте; ось Він іде, говорить Господь Саваот» (Малахія 3:1).

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!