Цікаві історії

Вічний Рим

«… Риму належить померти». Століття йшли, і в якийсь момент така думка приходила комусь у голову. Одного разу з’являвся хтось − Калігула або Нерон − хтось, хто змушував тремтіти боягузливих і вмирати хоробрих. З вуст в уста передавалися пророцтва про швидку загибель Риму. Правителі скидали один одного, повставали раби, гинули тисячі… Чого тільки не траплялося в Римі…

«Згідно з переказами, 21 квітня 753 року до н. е. братами Ромулом і Ремом засновано місто Рим. У переказах згадуються 7 царів, які правили у VIII-VI століттях. Після вигнання останнього царя Тарквінія Гордого було встановлено республіку (510/509 до н. е.).

До середини III століття до н. е., підпорядкувавши всю територію Італії, Рим перетворився на велику державу, яка домоглася гегемонії в усьому Середземномор’ї, що призвело до зіткнення з Карфагеном. Після трьох Пунічних воєн, здобувши перемогу над Карфагеном у 146 році до н. е., Рим стає найбільшою середземноморською державою.

Розорення селян, що посилилося у зв’язку зі зростанням великого землеволодіння і рабовласництва, викликало широкий рух сільського плебсу, рабів (повстання Спартака) і перші спалахи громадянської війни на вулицях міста Риму.

У соціально-політичному житті Риму I століття до н. е. дедалі більшу роль стали відігравати армія та її вожді (Л. К. Сулла, Г. Марій, Г. Помпей та ін.). Під час громадянської війни 49-45 років необмеженим правителем держави став Цезар; 44-го внаслідок змови прихильників республіки Цезаря було вбито.

Новий період громадянських воєн завершився перемогою Октавіана, який отримав від сенату 27 року до н. е. титул Августа. З часу правління Августа Рим став імперією. За Траяна у II столітті н. е. імперія досягла максимальних кордонів.

Повстання місцевого населення в завойованих землях у поєднанні з вторгненнями варварів призвели до відпадання низки провінцій і поділу імперії на Східну і Західну (395 рік). У 476 році вождем німецьких найманців Одоакром було скинуто останнього імператора Західної Римської імперії Ромула Августула.

Не такий вже це великий термін − тисяча років. Та й в історії якої держави немає царів і рабів, благодійників і зрадників, подвигів і жертв? Усі ці великі звершення, всю тисячолітню історію − все можна вмістити в невелику енциклопедичну статтю, навіть без абзаців. Усе, крім одного.

«… Що таке історія? Це встановлення вікових робіт із послідовної розгадки смерті та її майбутнього подолання… Рухатися вперед у цьому напрямку не можна без деякого підйому. Для цих відкриттів потрібне духовне обладнання. Дані для нього містяться в Євангелії. Ось вони. Це, по-перше, любов до ближнього…, і потім це головні складові частини сучасної людини…, а саме ідея вільної особистості та ідея життя як жертви… Історії в цьому сенсі не було у древніх. Там було сангвіністичне свинство жорстоких, віспою поритих Калігул, які не підозрювали, яким бездарним є всякий поневолювач. Там була хвалькувата мертва вічність бронзових пам’ятників і мармурових колон. Століття і покоління тільки після Христа зітхнули вільно» (Б. Пастернак «Доктор Живаго»).

У 63 році до н. е. римський полководець Помпей захопив Єрусалим. Так, «століття і покоління тільки після Христа зітхнули вільно», і, волею Творця, язичницька Римська імперія зіграла найважливішу роль у цьому звільненні.

Ісус народився, жив і проповідував у Римській імперії, яка завжди прагнула розширювати свої кордони, і саме в той момент підходила до найвищої точки свого розквіту. Величезні території належали їй, влада, армія, багатство − все Середземномор’я об’єдналося під владою Риму. Люди могли безперешкодно подорожувати всією імперією, у торговельних справах або в приватних. Апостоли, проповідуючи Євангеліє, обійшли величезні території, що входили в імперію: Малу Азію, Грецію, Апеннінський півострів.

Спочатку правителі Риму ставилися до християнства спокійно, вважаючи його різновидом юдаїзму. Але через деякий час ситуація змінилася. Християни зазнали гонінь. Спочатку Нерон, який підпалив Рим і звинуватив у пожежі християн, потім Доміціан, який вимагав, щоб йому поклонялися, як богу… Християни тепер мали бути готові померти за свою віру. Їх страчували: розпинали, спалювали, віддавали на поталу хижакам. А Євангеліє продовжувало свій шлях.

Але й переслідування, страти, заслання і позбавлення майна рано чи пізно мали закінчитися. І вони закінчилися абсолютно несподівано − на початку 4 століття н. е. християнство стало державною релігією Римської імперії.

Читайте також:

Століття йдуть, історія рухається накатаною колією. Держави часто схожі між собою, і тільки Бог може зробити так, щоб одна стала раптом відрізнятися від усіх інших. Ісус Христос народився в Римській імперії, і завдяки Римській імперії Блага Звістка поширилася по всьому світу. А Рим завдяки Ісусу Христу став одним із найбільших міст світу. Уже не імперія, не держава − просто місто. Вічне місто.

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Джерело
xristianin.org

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Редакція

Слово про Слово – інформаційний християнський ресурс. Публікуємо щоденні новини, коментарі, аналітику, що висвітлюють релігійну тематику в Україні та світі. Публікуємо статті різних жанрів, авторські блоги, оповідання, поезію, притчі.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Дивіться також
Close
Back to top button