Притчі

Срібні монети

Він уже не вперше йшов цією вулицею. І ось знову, як і завжди, відвернувся від жебрака, що вже який день просив допомоги на вулиці.

Кинувши на нього зневажливий погляд, він пройшов повз, подумавши про себе: «йому десь років сорок, він у розквіті сил, міг би й сам, як і я, заробляти гроші». Він дійшов туди, куди йшов — до своєї улюбленої машини — його гордості та заздрощів усіх його друзів та колег.

Гордий за себе, він сів за кермо.

Так, дороги в їхньому місті могли бути кращими, але його це не зупиняло. Він знав кожен горбок, кожну ямку на всьому шляху додому. Він як завжди розігнав свою машину там, де це дозволяла зробити розбита дорога, і помчав додому, до своєї дружини та двох маленьких дітлахів.

Але що ж це? Бите скло на дорозі! Один з уламків спритно встромився в шину авто… він відчув, як машину повело, як вона перекинулася і як він кудись летить…

Коли він упав, то не одразу зрозумів, що трапилося і куди він потрапив. Було жарко і дуже хотілося пити. Як за бажанням він побачив перед собою кіоск з водою і поспішив до нього, не дуже замислюючись, де він знаходиться.

Схожі статті

Підійшовши до кіоску, він побачив склянки води.

– Скільки коштує? — спитав він.

— Одну срібну монету, — відповіли йому.

— Срібну монету? — перепитав він, думаючи, що з нього хтось щойно безглуздо пожартував. Він показово порився у себе в кишенях і зрозумів (хоча цього й слід було очікувати), що він не має срібних монет. Але це ще не все! У нього не виявилося навіть однієї копійки… І, ніби запитуючи себе, він сказав: «А де їх можна взяти?»

На це запитання йому відповіли:

— Бачите той стіл? Ідіть туди.

Робити нема чого — він пішов.

− Заповніть анкету. – сказали йому за столом.

Він узяв анкету і знайшов у кишені ручку. В анкеті було лише одне запитання: «Перелічіть усі добрі справи, які Ви зробили у житті?». Він почав згадувати…

− Так. Якось у дитинстві я перевів стареньку бабусю через дорогу… Далі… Зняв кошеня з під’їзду, якого туди закинули якісь хлопчаки… Що ще?

Раптом йому стало нестерпно страшно… Якась невідома порожнеча наповнила всю його душу… Він раптом зрозумів, що добрі справи він робив тільки в дитинстві. Він перекреслив усе, що написав, вирішивши, що це все неважливо і почав згадувати, що ж такого доброго він зробив у дорослому житті.

Стало ще страшніше, бо він більше нічого не згадав.

Але він згадав, як зовсім недавно він образив свою дружину лише за те, що вона приготувала йому сніданок не так, як він любив. Він навіть не врахував те, що його дружині просто ніколи було готувати щось суттєвіше, ніж пару бутербродів у мікрохвильовій печі.

Він згадав розчарування його дітей, коли він учора не виконав своєї обіцянки пограти з ними у м’яч. Звичайно, адже він так втомився на роботі, що знайшов тисячі причин, аби не бігати зі своїми дітьми і не втомитися ще більше…

Він пригадав очі… Очі того жебрака, від якого він знову відвернувся сьогодні…

Нестерпний біль стиснув його серце.

До нього підійшов чоловік і акуратно взяв з його рук пом’ятий листочок. Чоловік з розчаруванням зітхнув і дав йому дві срібні монети. Він стиснув ці монети як найбільшу цінність всього його життя.

Щось капнуло йому на руку. Він не одразу зрозумів що. Дощ? Але дощу не було. То була сльоза. Його сльоза! Вперше у житті він плакав…

До нього знову хтось підійшов. Але він відмахнувся від нього. Він зірвався на ноги й кудись побіг. Куди він біг — він і сам не знав… він просто біг якомога далі від того сорому, який він щойно зазнав. Він біг дорогою, на якій було безліч різних каменів. Якось він оббігав їх, перечіплявся, мало не падаючи, але біг далі й далі. Але через один великий камінь він таки полетів кудись униз.

Йому здалося, що він летів усю вічність, поки нарешті він упав. Якась тривога раптом наповнила його. Він розплющив очі… Біля нього поралось кілька людей у ​​білих халатах.

— Він прийшов до тями! – почув він радісний крик медсестри.

— Він житиме. – сказав лікар комусь убік.

Він акуратно повернув голову на бік. За склом реанімації стояла його дружина і двоє його дітлахів… Біль знову стиснув його серце…

Щось трапилося у момент аварії. Що саме − він сам не міг знайти відповіді. Але він якось інакше почав дивитись на життя. У нього з’явилися нові цінності, які він почав вимірювати срібними монетами.

Якось, повертаючись черговий раз з роботи, він знову зустрів того жебрака… Той стояв, хитаючись від голоду і все також просив допомоги у перехожих…

− Вам допомогти? — спитав він.

Пам’ятаючи його зневажливий погляд, жебрак промовчав… А може, він уже не мав сил говорити?

— Ви хочете їсти? — спитав він.

— Дуже… — почув він тиху відповідь.

— Ходімо зі мною. — сказав він і повів жебрака до найближчого кафе.

Вони сіли за центральний столик. Люди, що заходили в кафе, здивовано дивилися на цю парочку — жебрак і добре одягнений чоловік. Але їм було не до їхніх поглядів. Жебрак розповідав про себе:

— Раніше я був щасливим. У мене була дружина та троє малюків. Але якось так вийшло, що шахраї забрали у мене мою квартиру. Дружина з дітьми поїхала жити до матері, а я вирішив, що будь-що-будь поверну свою квартиру.

− І у Вас нічого не вийшло… – зрозумів він.

— Так, не вийшло… Тоді ще я працював, а жити не було де. І я почав залишатися на роботі ночами, щоб хоч якось переночувати. Але моєму начальству це не сподобалося… Вони мене не зрозуміли… Мене звільнили, залишивши тепер і без засобів для існування…

Він слухав розповідь жебрака, а серце якось стукало не так… немов зливаючись з дзвоном невидимих ​​монет… І він вирішив:

— Що б Ви зробили, якби зараз у Вас з’явилася нова квартира? — раптом спитав він.

— Я не вірю в чудеса.

– І все-таки?

— Я б насамперед влаштувався на роботу. А потім повернув би свою родину.

Через три години колишній жебрак, одягнений у новий дорогий костюм, добре поголений та чистий, і респектабельний бізнесмен, перебуваючи в агентстві нерухомості, підписували документи на купівлю нової комфортабельної квартири у центрі міста.

А ще через годину Він просив вибачення у своєї дружини… Цього ж вечора він ганяв зі своїми дітьми м’яч, поки вони самі не сказали, що втомилися…

Після цього випадку він щодня шукав тих, кому потрібна була допомога.

А десь на небесах дзвінко падали срібні монети.

Автор: Леся Міхеєва 

Джерело: xristianin.org

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button