У небі, де багато таємниць,
Звучало: «Царю! Твій престол навіки!»
І гімну слави не було границь,
А відданість рабів – така велика!
Небесні хори – ангелів святих
Царю співали цілі легіони.
А скільки світла! Скільки золотих
Сліпучих променів лилось від трону!
«Мій час настав відвідати людей,
Вразливе й тлінне зодягнувши тіло».
А на землі не виникло ідей,
Чому так дивно зірка засвітила.
Стрічай, творіння! Бог з небес зійшов.
Поклич в свій дім – Він щастя хоче дати.
Він дасть все те, чого ти не знайшов,
Лише спіши, спіши Його прийняти!
Та тихо всюди… Двері скрізь німі.
Мовчить весь світ – не чути «Браво!»
Прийміть Творця і неба, і землі,
Воздаймо всі Йому належну славу!
Стоїть палац із мармуру й перлин,
Спить імператор у своїм покої.
Єврейський дім з каміння і цеглин –
Немов кордон для римської сваволі.
Є місце всім. І навіть для птахів,
Для польової миші, для лисиці,
Над прірвою у скелі – дім орлів,
Лиш для Святого не знайшлося місця.
А там вгорі, де вічний Божий дім,
Звучало: «Царю! Твій престол у всьому!»
І так хотілось ангелам святим
Гукнути людям: «Щастя тільки в Ньому».
Більше поезії Людмили Жакун:
Людмила Жакун
[sc name=”futerblock” ]
