Різдвяні стежки ведуть не до ясел.
Різдвяні дороги ідуть — з Вифлеєма.
Ідуть повз столітній замислений ясен,
Що стане хрестом у трагічній поемі.
Проходять вони через ті перехрестя,
Де милості просять сліпі й прокажені.
Повз блудницю, страчену власним безчестям,
І тих, хто ховає каміння в кишені.
Вони пролягли через хату Закхея,
Якого цуралися праведні люди.
По водах озер і по землях Юдеї,
По тих манівцях, що вели у нікуди.
Різдвяні стежки пролягли через душі
Обвітрені злом, крізь серця, що «убогі
І спрагнені правди», які небайдужі
До вічного Слова Предвічного Бога.
Різдвяні дороги ідуть через совість,
Заплямлену злом, крізь замулену грішність…
Проходять крізь болі мої, щоб натомість
Привести у яслах народжену Вічність.
Більше поезії Юрія Вавринюка:
Юрій Вавринюк
[sc name=”futerblock” ]
