Покажи мені сяйво зорі,
Що над містом зійшла Віфлеємом,
Щоб нарешті я серцем прозрів
В цьому грішному світі моєму.
Щоб розмерзлась душа, розцвіла
І тягар свій зняла, наче камінь.
Я не хочу щоденного зла,
Закриваю ридання руками.
У молитві Господнє ім’я
Кличу, доки надія не згасла.
Може, я вже насправді – не я,
А – лиш тінь в цьому просторі й часі?
Скільки маю пройти ще доріг,
Щоб себе віднайти і не впасти?
Покажи мені сяйво Зорі,
Без якої – ні долі, ні щастя.
Більше поезії Сергія Рачинця:
Сергій Рачинець
