Актуальне

7 поглядів християн на участь у політичному житті

Біблія багато говорить про роль, яку політики та політичні лідери грають для нації. Вона суттєва!
У Приповістях йдеться:

«Коли множаться праведні, радіє народ, як панує ж безбожний то стогне народ» (Приповісті 29:2).

На підставі цього вірша ми можемо зробити два припущення про вплив політичних лідерів.
Перше припущення полягає в тому, що лідер нації впливає на мораль і культуру всієї країни. Друге припущення полягає в тому, що стосовно політики та народу є такі речі як безбожність і праведність. Тому існують різні способи проводити поділ між людьми та політичними партіями на підставі біблійних цінностей. Хоча у двопартійній системі практично неможливо проголосувати за кандидата чи партію, які точно представляють Слово Боже. Проте ми повинні голосувати на підставі принципів Царства, а не на підставі політичної приналежності.
Нечестиве керівництво може вплинути на вірян. В Єремії 29: 7 Бог говорить Своєму народу молитися про місто про мир в ньому, піклуватися про його добробут. Коли місто процвітає, народ буде процвітати. Ось чому й апостол Павло нагадує вірянам, коли вони збираються, молитися про царів і тих, хто при владі. Павло бажав бачити, як церква живе в мирі та благочесті (1 Тим. 2:1-4).

Ми бачимо у Святому Письмі, як один значущий лідер впливає на формування політики та законів держави.
Наприклад, коли Ісус Навин і старійшини, які пережили його, померли, весь ізраїльський народ припинив служити Господу і впав у велике нечестя (Суд. 2:7-11).
Через гріх Соломона (сина царя Давида) Ізраїльський народ був розділений під час правління сина Соломона, Ровоама (1 Цар. 11).
Через уразливості царя Єровоама весь народ Ізраїлю впав в ідолопоклонство та відступництво (1 Цар. 12-13).
До того, праведні царі, такі як Йосафат, Озія, Єзекія і Йосія вели Юдею до біблійних реформ та оновленню. Навпаки, нечестиві царі, такі як Ахав, Ахаз, Манасія та його син Амон привели націю до ще більшого відступництва.
Тому Церква повинна розуміти різні перспективи, які пов’язані з участю в політиці, щоб голосувати, більш послідовно акцентуючи на біблійній позиції.
На жаль, Церква може бути розділена, так само як може розділитися нація. Одна з головних причин – це різні погляди в церкві щодо участі в політиці. Тому мета цієї статті – спробувати  внести більше біблійної ясності.

Сім точок зору сучасних християн на політику:

  1. Націоналізм

Деякі можуть стверджувати, що націоналізм – це форма ідолопоклонства, тому що його прихильники схильні ставити свою країну вище Царства Божого. Насправді є «християни-націоналісти», що стирають межу між Царством Божим і своєю країною.
Таким чином, коли святий народ, згідно з 1 Петра 2:9, занадто сильно змішує свою ідентичність з іншим народом, йому, у кінцевому підсумку, не вистачає розрізнення, і він відвертає від Євангелія різні групи людей.
Наприклад, велика частина церкви нацистської Німеччини впала в якусь форму націоналізму, що призвело до того, що вони підтримували Гітлера і трансформувалися в «церкву Рейху». На щастя, третина німецьких церков під керівництвом Дітріха Бонхеффера та інших лідерів почали рух під назвою «Церква, яка сповідує». Це рух намагався залишатися вірним Святому Письму під час тоталітарного націонал-соціалістичного режиму.
Тому, коли ми огортаємо Євангеліє під прапор якоїсь держави, ми можемо втратити розрізнення й ризикуємо стати прихильниками тих, хто просуває антибіблійну політику і погляди.

  1. Патріотизм

Патріотизм, на відміну від націоналізму, – це добре.
Як християни ми є громадянами небес, покликаними бути хорошими громадянами, які люблять країну та жертвують собою заради неї (До Филип 3:20). Для присвяченого християнина бути патріотом не означає, що ми завжди погоджуємося з законами нашої країни, цінностями та війнами. Проте ми можемо шанувати тих, хто боровся і помер, захищаючи наше життя та свободу. Позиція Біблії – шанувати всіх людей, любити братство, боятися Бога і поважати царя (1 Петра 2:17). Таким чином, бути патріотом у багатьох сенсах відповідає Святому Письму.

  1. Аполітична субкультура

Історично так склалося, що багато християнських рухів, у цілому, відповідають пацифістським поглядам анабаптистів, які відокремилися від культури, сформувавши свої власні субкультури. У наші дні ми бачимо такі групи, як аміши, меноніти та традиційні п’ятидесятники, які подібні до сучасних ортодоксальних євреїв і фокусуються насамперед на побудові та підтримці життєдіяльності своїх власних субкультур.
Як правило, вони не балотуються на виборах і не інтегруються в навколишні спільноти, за винятком випадків, коли у них є можливість послужити своїм ближнім. Члени таких груп рідко голосують, хіба що є якесь критичне питання, що впливає на них, наприклад, на зонування (наприклад, згідно зі статистикою, голосують лише близько 10% амішів).
Коли вони балотуються на виборах, зазвичай вони роблять це просто для того, щоб представити свої власні інтереси.
Коли вони голосують, то підтримують тих політичних лідерів, які фінансують їх конкретну громаду і корисні їм, навіть якщо політика цих лідерів суперечить біблійним цінностям. Вони вважають, що пріоритетним є добробут їх власної громади, а не закони про традиційний шлюб і аборти, що регулюють світ «язичників». Біблійна ж позиція полягає не в ізоляції, а в проникненні Євангелія в культуру. Хоча ми й покликані мати сильну християнську субкультуру, ми також покликані бути Його свідками для всіх народів (Дії Апостолів 1:8-9).
Пам’ятайте, що Боже Царство отримує свою силу не від світу.

  1. Домініонізм

Домініонізм ґрунтується на помилковій ідеї «культурного мандата», який ми знаходимо в Буття 1:28. У цьому вірші Бог говорить Адамові панувати над всією живою душею (але не над людьми, оскільки земля ще не була населена).
Прихильники домініонізму підтримують думку, згідно з яким християни покликані християнізувати свою країну. Вони вірять, що ця дія є виконанням заповіді, даної Богом Адаму, так само як і заклик Ісуса вчити народи (Від Матвія 28:19).
Однак деякі можуть заперечити, що Ісус мав на увазі не сучасні геополітичні нації-держави (які беруть свій початок від Вестфальського миру 1648 року), а групи людей із загальною культурою (етноси).
Прихильники цього погляду вірять в те, що вони зазнають поразки, якщо не перетворять країну в християнську державу, наповнену християнськими лідерами, законами та правилами. Звичайно, хто б не радів, якби сучасна країна, місто або імперія прийшли б до Бога? Такі приклади можна побачити в Старому Заповіті, з Вавилоном і Навуходоносором, з містом Ніневії. А також і в Новому Заповіті, коли Євангеліє позитивно впливає на міста Самарії та Ефесу (Даниїл 4; Йона; Дії Апостолів 8, 19).
Протягом ранніх та середніх віків, після зародження християнства, цілі групи людей й імперії підпали під вплив Христа. Ми бачимо це, коли Рим був християнізований після звернення Костянтина у 312 році н. е., а також коли німецькі племена звернулися в християнство після звернення їх короля Хлодвіга у 508 році. Такі королі, як Карл Великий, використовували Слово Боже для того, щоб окультурити стару Священну Римську імперію.
Середні століття посилили ідеали та конфлікти між церквою і державою, які намагалися або співпрацювати, або узурпувати один одного. Тому багато людей не розуміють унікальності церкви як народу святих і того факту, що Ісус повернеться до церкви без плями та вади, а не до, так би мовити, християнської держави (Від Івана 17:9; До Ефесян 5:27). Ті, хто не розуміють, що церква – це Тіло Христове, і намагаються християнізувати свою країну, можуть легко потрапити в пастку, перетворюючи церкву у відгалуження якоїсь політичної партії.

  1. Соціалізм

Сьогодні багато хто вважає, що церква повинна залежати від потужного світського уряду, щоб задовольняти нагальні потреби вразливих верств населення. Тому вони підтримують кандидатів, які обіцяють боротися з бідністю, злочинністю і проблемами у сфері освіти, при уряді, який постійно розширюється та фінансується шляхом високих податків.
Результатом цього є політичний переворот, в якому люди стають «кріпаками» у месіанській державі, яке намагається розв’язати всі свої проблеми. При такій точці зору, «держава-нянька» забирає у батьків відповідальність за добробут їхніх дітей в таких сферах як здоров’я та освіта. Воно також зазіхає на роль церкви в її покликанні уповноважувати своїх членів служити містам і незаможним в них.
Звичайно ж, 20-е століття сповнене жахливими невдачами марксистської ідеології. Прийняття цієї ідеології привело не тільки до величезної бідності громадян (Радянський Союз, Куба, Венесуела, Північна Корея), а й до смерті приблизно 100 мільйонів людей в результаті воєн та революцій в цих країнах.
Біблійна позиція дуже чітко розділяє п’ять юрисдикцій або влади, де громадянський уряд є одним з п’яти інших, який не пригнічує інші чотири. П’ять юрисдикцій такі: особисте управління та відповідальність, сімейне управління, добровільні асоціації в бізнесі та торгівлі, цивільний уряд і релігійна (або церковна) сфера.

  1. Симбіоз

Згідно з цією точкою зору церква та держава стають пов’язаними настільки близько, що деякі стверджують, що у них симбіотичні відносини. Ми бачили це з приходом протестантизму. Оскільки Мартін Лютер був захищений від Папи німецькими князями, церкви, які беруть участь в реформації, зазвичай мали симбіотичні відносини зі своїми помісними регіональними владами. Після жахливої ​​30-річної війни між протестантами та католиками, Вестфальський мир 1648 року провів поділ по церковній власності на підставі географічного регіону.
Східна Православна Церква зазвичай не кидає виклик політичному курсу своїх країн, поки її права захищені. І те ж саме ми бачимо в історії Англіканської церкви в Англії. У 1534 році був прийнятий Акт про супрематію, що дозволив королю Англії стати главою державної церкви. Саме це офіційно відокремило їх від Римсько-католицької церкви. Без сумніву, коли б не об’єднувалися церква та держава, результатом цього був би компроміс, який проповідує послання з бажаннями, цінностями та світоглядом населення держави в цілому.

  1. Сіль і світло

Остання та найбіблійна точка зору щодо участі в політиці полягає в тому, що церква повинна функціонувати як сіль і світло для можновладців (Від Матвія 5:13-16). До Ефесян 3:10 нам сказано, що Тіло Христове відкриває мудрість Божу керівництву на небесах. Оскільки це керівництво (з грец. архес) є невидимими силами, що стоять за земними керівництвами, мається на увазі, що церква повинна являти Божу мудрість тим, хто володіє як духовної, так і земною владою у світі (До Ефесян 6:10-13).
Ця мудрість стосується всіх аспектів життя, що включає порядок у світі. Щоб показати світу Божу мудрість, послідовник Христа повинен мати біблійний світогляд і бути пророчим свідком для сильних світу цього.
Володіючи мудрістю Божою, ми також повинні діяти як авангард культури, допомагаючи формувати її й забезпечуючи для неї «схил», бувши «стовпом і підвалиною правди» (1 Тимофія 3:15).
Біблія не говорить, що сили пекла не переможуть демократичну або республіканську партії, вона стверджує, що сили пекла не переможуть церкву (Від Матвія 16:16-18). Церква – єдина надія для світу як видимий прояв невидимого Господа Ісуса Христа.
Коли Римська імперія нарешті зазнала невдачі у своєму прагненні об’єднати світ, розділений за етнічними, економічними та статевими ознаками, Євангеліє панування Христа вчинила те, що не вдавалося жодній іншій імперії, уряду і політичній системі (Гал. 3:28).
Хоча церква знаходиться у світі, вона не від світу. Боже Царство не отримує свою силу від цього світу (Від Івана 18:36). Тому християни можуть бути хорошими громадянами, голосуючи, бувши патріотами та бути служителями своєму суспільству, але не дозволяючи ідеологіям і концепціям цього світу асимілювати та поглинати їх.
Віряни повинні стати сторожами поколінь у всіх аспектах культури, щоб показувати шлях, істину і життя (Від Івана 14:6-7). Ми завжди повинні голосувати за Царство. І ми не повинні ні залучатися до групового мислення, ні зберігати незмінну вірність будь-якій політичній партії.
Нехай дарує Господь Ісус Своєї церкви мудрість і буде прихильний до неї, щоб вона служила Його сіллю і світлом цьому світу.

Автор: Джозеф Маттер / charismanews.com (частина 1, частина 2)

Джерело: ieshua.org

[sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Євген Коновальчук

Новинний редактор Всеукраїнської християнської газети «Слово про Слово». Студент Запорізької Біблійної Семінарії. Навчався в Запорізькому національному університеті на факультеті "Журналістика", спеціальність "Видавнича справа та редагування".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button